Главная     Блоги    Пилипенко Володимир    Оціночний процесуальний кодекс України

Пилипенко Володимир

Оціночний процесуальний кодекс України

5 апреля 2017

ВРУ цього тижня розгляне один із ключових законопроектів, від якого залежатиме життєздатність майбутнього Верховного Суду.

Навіть більше — нам пропонують нову систему координат, в якій так чи інакше всім доведеться жити. Йдеться про проект Закону України №6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Отож, для загального розуміння: основною метою проекту закону є внесення змін до всього процесуального законодавства. Нам пропонують створити законодавчі умови для здійснення касаційного перегляду рішень судів новим Верховним Судом. Нагадаю, що останній, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», мали створити ще 30 березня 2017 року, однак «не встигли». Так що, по суті, Верховного Суду у нас досі немає.

Законопроект №6232 передбачає кілька дуже важливих речей, про які уже нині варто говорити всьому експертному середовищу. Адже поміж восьмистами сторінками закону є низка прихованих оціночних чинників, які в сукупності створюють прекрасну основу для маніпуляцій та навіть корупційних зловживань.



Зміни заради змін?

Закон передбачає, що у вищих спеціалізованих судах (а таких може бути лише два: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд) можуть створити апеляційні палати. Таким чином, зазначені суди будуть одночасно судами першої та апеляційної інстанції. Переконаний, що запропонована система правосуддя, в якій один і той самий суд буде приймати рішення і одночасно здійснюватиме їх перегляд, не може забезпечити незалежний і справедливий апеляційний процес.

Крім того, проект закону суттєво обмежує право особи на подання касаційної скарги. Відповідно до його положень, не підлягатимуть касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або ж у разі, коли справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для того, хто подає касаційну скаргу. Ще один виняток — коли суд першої інстанції зарахував справу до категорії малозначності помилково.

Тобто чіткого та однозначного переліку судових рішень, які можна оскаржити в касаційному порядку, немає. Все залежатиме від рішення колегії суддів, до якої передадуть ту чи іншу справу. Логічно, що такі норми містять корупційні ризики, адже в одних випадках суд вирішить, що касаційний перегляд має вкрай виняткове значення для скаржника, а в інших — такої винятковості для особи, яка подала скаргу, може і не побачити.

Більше того, особа має право звернутися до Європейського суду з прав людини лише після вичерпання всіх національних способів захисту. І тут також цікава ситуація. Залишається незрозумілою одна річ — для малозначних справ рішення в якій інстанції буде вважатися вичерпанням усіх національних способів захисту — апеляційної чи касаційної? Відповіді на це запитання закон не дає.

Відповідно до положень законопроекту, у справі з ціною позову, що не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також у випадку оскарження ухвали, суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Однак, саме поняття «очевидності» щодо правильного застосування норм права є оціночним, а тому така підстава не може слугувати відмовою у відкритті касаційного провадження. Схоже, правники, які розробляли законопроект, забули, що у суди за вирішенням того чи іншого спору не завжди звертаються фахові юристи, для яких є очевидним правильне застосування закону. Туди ще звертаються і громадяни, які не мають вищої юридичної освіти, коштів для залучення до справи адвокатів. І саме для них не все є таким очевидним і зрозумілим. Це, власне, і змушує їх шукати правди в суді. Натомість, такі норми законопроекту обмежують їхнє право на звернення до суду.

Передбачається, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Із таких норм вбачається, що, навіть якщо і суди попередніх інстанцій неправильно застосували нормиматеріального та/або процесуального права, Касаційний суд може відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо його рішення не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Тобто, які саме справи розглядати і в яких випадках, судді Верховного Суду зможуть вирішувати на власний розсуд, залежно від їх натхнення і настрою в той чи інший день. А якщо без жартів, то такі норми не відповідають принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства, а тому не мали б бути прийняті.

Окрім цього, проектом закону Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України викладаються в нових редакціях. Там є низка суперечливих моментів, проте пропоную розглянути «п’ятірки» найбільш очевидних прогалин.

 

Топ-5 недоліків змін до Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до проекту закону, суд може визнати зловживанням процесуальними правами такі дії: заявлення безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на затягування розгляду справи, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидний штучний характер, умисне неповідомлення про осіб, яких мають залучити до участі у справі. Такі норми, по-перше, мають вкрай оціночний і нечіткий характер, тому можуть застосовуватися як незаконний вплив з боку суддів на сторони. По-друге, внесення запропонованих змін буде порушувати змагальний характер судового процесу.

У ст. 81 також передбачається, що якщо обсяг доказів є надмірним, то їх можна не надсилати іншим учасникам у справі. Погодьтеся, питання «надмірності» є  доволі нечітким. Такі норми можуть не мати однакого застосування на практиці, а позбавляють інших учасників процесу можливості належним чином підготуватися до судового засідання.

Крім того, доволі дивна ситуація з порядком компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Позивач разом з відповідачем мають надати до суду орієнтований розмір таких витрат. Суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму таких витрат. У разі невнесення позивачем зазначених коштів суд має право залишити позов без розгляду.

Такі норми обмежують право особи на судовий захист, адже не завжди в позивача може виявитися достатньо коштів для компенсації витрат відповідача на залучених ним до справи юристів. При цьому порядок визначення суми витрат у проекті закону є нечітким: їхній розмір залежить від складності справи, часу, витраченим адвокатом, обсягу наданих послуг. Такі положення можуть спричиняти необґрунтоване збільшення розміру витрат на правничу допомогу, а як наслідок — підвищуватимуть ризик того, що позови залишатимуться без розгляду. Таким чином, дорогий, і навіть не дуже професійний адвокат зможе стати передумовою виграшу справи в суді.

Ст. 135 передбачає порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Однак, не передбачено, на який строк такі докази вилучаються і яким чином вони мають бути повернуті особі назад, тому до суду можна передати важливі документи, але не дочекатися їхнього повернення.

Відповідно до ст. 166, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтується позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини від час розгляду справи по суті. Такі норми не можуть бути прийняті. Подавати чи не подавати відзив — це право, а не обов’язок особи. Інакше виходить, що відповідач, який взагалі не подав відзив, визнав позов. Крім того, особа може захищатися в процесі і самостійно, без участі адвоката, а такі положення фактично зобов’язують її звертатися за правовою допомогою, якщо вона не хоче програти спір автоматично.



Топ-5 недоліків змін до Цивільного процесуального кодексу України

У випадку подання завідомо безпідставного позову, або ж такого, який має очевидно штучний характер, суд має право залишити позов без розгляду. Але як трактувати критерії «очевидно штучний характер», «безпідставний позов»? У кожного виникають свої асоціації, а це суперечить вимогам про прогнозованість і передбачуваність законодавства.

Також, відповідно до проекту закону, відповідача, місце проживання, знаходження чи місце роботи якого невідомо, викликають до суду через оголошення, яке розміщене на офіційному веб-сайті судової влади України. Та чи ефективний такий спосіб комунікації? Навряд, адже він не завжди забезпечує гарантовану обізнаність відповідача про подання до нього позову.

Проект закону, зокрема, встановлює можливість застосування судом до учасників справи штрафу — за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. Однак, що свідчить про «зловживання процесуальними правами» і про дії, які «перешкоджають судочинству», знову-таки у проекті закону не передбачено. Тому, такі норми не гарантуватимуть змагального процесу і можуть використовуватися судом з метою незаконного впливу на учасників справи.

Не менш цікавим для розгляду є встановлення 30-денного строку для подання апеляційної скарги. Цей строк є необґрунтовано тривалим.

Протягом цього часу рішення суду першої інстанції не набирає сили. Якщо суд не застосував заходів забезпечення позову, то відповідач, який програв справу, може, наприклад, продати чи іншим чином відчужити майно щодо якого розглядався спір, або ж іншим чином вчинити дії, які унеможливлять в майбутньому виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача. Тому, такі норми не забезпечують баланс інтересів обох сторін справи.

Варто наголосити, що такими тривалими строками порушується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків розгляду справи, адже розумний строк охоплює період з моменту подання позовної заяви до моменту виконання рішення суду у цій справі.

Також ніхто не заперечує щодо доцільності вирішення питання про порядок оскарження рішень міжнародних комерційних арбітражів. Однак, такими нормами варто було б доповнити Господарський процесуальний кодекс, а не Цивільний процесуальний кодекс, зважаючи на те, що суб’єктами таких спорів, як правило, виступають юридичні особи під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Тому, таке «доповнення» необхідно було внести в інший кодекс.

 

Топ-5 недоліків змін до Кодексу адміністративного судочинства України

До виключної підсудності Окружного адміністративного суду міста Києва проектом закону, зокрема, зараховується вирішення таких справ, як справи щодо анулювання свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії. Такими положеннями необґрунтовано збільшується навантаження на Окружний адміністративний суд міста Києва, адже зазначені категорії справ могли б розглядатися адміністративними судами за місцем знаходження партії.

Розробляючи норми проекту закону, його автори забули про основи теорії адміністративного процесуального права. Адже, відповідно до ст. 49 законопроекту, Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучене до участі справи, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, у справах щодо застосування керівником або роботодавцем негативних заходів впливу до позивача, у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Третя особа без самостійних вимог залучається до участі в справі, у випадку, якщо прийняте у ній рішення може вплинути на права чи інтереси такої третьої особи. Однак, прийняте рішення щодо оголошення, до прикладу, догани працівникові, жодним чином не впливає і не порушує інтереси НАЗК, а тому залучення цього органу до справи не відповідає змісту процесуального становища третьої особи без самостійних вимог.

В ст. 127 проекту закону зазначено, що суд може за згодою учасника справи видати йому повістку для вручення іншій особі, яку викликають до суду. Що ж це за такий цікавий порядок виклику особи до суду через іншу сторону справи, яка не може бути уповноваженою особою для передачі повісток?

Крім того, суд може накласти на учасників справи штраф, якщо вони неодноразового зловживають процесуальними правами. Проте, яка ж кількість порушень має свідчити про неодноразове зловживання, у проекті закону не визначаться.

У ст. 280 передбачається і порядок розгляду судом позовних заяв про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань. Відповідно до ч. 10 цієї статті, апеляційна скарга на рішення адміністративного суду подається не пізніше наступного дня після проголошення рішення. Натомість, жодних інших строків для подання касаційної скарги цієї статті не передбачено. При цьому встановлено, що позивач не може відмовитися від позову під час розгляду справи в касаційному порядку.

Із таких норм вбачається, що подання касаційної скарги можливе, однак не встановлений строк, протягом якого таку скаргу можна подати, що є суттєвою прогалиною, адже із заявою про заборону мирних зібрань орган місцевого самоврядування може звернутися до суду і за два дні до дати самого заходу. Тому, строк для касаційного оскарження є вкрай важливим у таких категоріях справ.

Без сумніву, зважаючі на всі ці прогалини (хоча це лише частина з усіх неточностей), закон необхідно доопрацювати. Істина тут дуже проста — змінювати вітчизняне правове поле потрібно, але не за принципом «зміни заради змін», а за принципом «зміни заради результату».

Деякі із нововведень показують, що система загалом є нечіткою, відкриває масштабне поле для довільного трактування. А в юриспруденції відсутність чітких правил — це апріорі хаос та основа для спекуляцій.

Якщо уже нині не внесемо відповідні правки, то матимемо класичну ситуацію, коли вся правова система України ще більше загрузне в законодавчій казуїстиці замість того, аби виходити на новий, якісний реформаторський рівень. 

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь. 

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Теги: ВРУ, закон, ЕСПЧ, кодекс Украины, оаск, суд

Просмотров: 940
Комментариев: 0


Редакция СУДЕБНО-ЮРИДИЧЕСКОЙ ГАЗЕТЫ не имеет намерений ограничивать свободу слова, но оставляет за собой право удалять оскорбления и высказывания с нецензурной лексикой..
Осталось: 750

обновить картинкуДругие символы

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Вся телепрограмма на сайте TVgid.ua
Курс USD по данным Национального Банка Украины
Курс EUR по данным Национального Банка Украины
Курс RUB по данным Национального Банка Украины