Контакты

Судова практика у справах про застосування запобіжних заходів щодо судді і практика ЄСПЛ

12:25, 17 марта 2017
Судячи з назви статті, можна зробити висновок про те, що обрано купу запобіжних заходів відносно суддів (при цьому я маю на увазі затримання чи тримання під вартою), склалась відповідна практика, що потрібно цю практику узагальнювати, аналізувати, робити певні висновки, але чи на радість суддів, чи нажаль псевдо-активістів та псевдо-реформаторів такої усталеної практики немає і аналізувати майже нічого.
Судова практика у справах про застосування запобіжних заходів щодо судді і практика ЄСПЛ

Судячи з назви статті, можна зробити висновок про те, що обрано купу запобіжних заходів відносно суддів (при цьому я маю на увазі затримання чи тримання під вартою), склалась відповідна практика, що потрібно цю практику узагальнювати, аналізувати, робити певні висновки, але, чи на радість суддів, чи на жаль псевдо-активістів та псевдо-реформаторів, такої усталеної практики немає і аналізувати майже нічого.

Так, за період 2015-2016 рр. Верховна Рада України (ВРУ) надала свою згоду на затримання всього 12 судів. При цьому згода самої ВРУ на затримання та арешт судді ще не дозволяє взяти суддю під варту, а дозволяє звернутися з відповідним клопотанням до суду, якщо є відповідні підстави для цього, визначені КПК України.

Інформацію про надання згоди та способи реалізації спробую навести у таблиці.

 

Суд

П.І.Б. судді

 

 

Дата злочину, кваліфікація за ККУ

 

 

Дата надання ВРУ згоди на арешт, № постанови

Запобіжний захід

Реалізація

1.

Печерський районний

суд міста

Києва

Кірєєв

Родіон

Володи-мирович

події 2011 року,

ч. 2 ст. 375 Ч.2 ч. 1 ст. 374

5 лютого 2015 року № 153-VIII

Ухвала

суду про дозвіл

на затримання з метою приводу

Не затриманий,

оголошений

у розшук

 

 

2

Центральний районний

суд міста Миколаєва

Рудяк

Андрій Олександ-рович

події 30 липня 2014 року,

п. 6 ч. 2 ст. 115

5 лютого 2015 року № 155-VIII

Тримання

під

вартою

Не затриманий,

оголошений

у розшук

 

 

3

Малиновський районний

суд міста Одеси

Болотін

Микола В’ячесла-

вович

події

2010

року,

ч. 2 ст. 368

5 лютого 2015 року № 154-VIII

Тримання

під

вартою

Не затриманий,

оголошений

у розшук

 

 

4

Печерський районний

суд міста

Києва

Вовк

Сергій Володи-мирович

події 2014 року

ч. 2

ст. 375

4 березня 2015 року № 227-VIII

06.03.2015 р. у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено

Суд отклонил представление прокуратуры об избрании меры пресечения судье 

5

Печерський районний

суд міста

Києва

Кицюк

Віктор

Петрович

події 2014 року

ч. 2 ст. 375  

4 березня 2015 року № 225-VIII

13.03.2015 р. обирався запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, з зобов’язанням носити "браслет контролю" руху строком на 2 місяці

13.05.2015

року

прокуратура

просила

продовжити

строк

до півроку, але

суд це

клопотання

відхилив

 

 

6

Печерський районний

суд міста

Києва

Царевич Оксана Ігорівна

події 2014 року

ч. 2 ст. 375

4 березня 2015 року № 226-VIII

11.03.2015 р. обирався запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, з зобов’язанням носити "браслет контролю" строком на 2 місяці

13.05.2015 року

прокуратура

просила

продовжити

строк

до півроку,

але суд

це клопотання

відхилив

 

 

7

Господарський суд

Одеської

області

Меденцев Павло Анатолійович

події 2014 р.

ч. 5 ст. 368

30 червня 2015 року № 560-VIII

30 червня 2015 року № 560-VIII надано згоду на затримання та арешт (взяття під варту)

Не затриманий,

20 травня 2014 року

оголошений

у розшук

 

 

8

Апеляційний

суд міста

Києва

Чернушенко Антон Васильович

події 2015 р.

ч. 2 ст. 376-1, ч. 3 ст. 365

30 червня 2015 року № 559-VIII

ухвала суду про дозвіл на затримання з метою приводу

Не затриманий,

8 липня

2015 року

оголошений

в розшук

 

 

9

Господарський суд

Київської

області

Скутельник Павло Федорович

події 2015 р.

ч. 4 ст. 368

25 листопада 2015 року № 832-VIII

запобіжний захід не обирався

 

10

Малиновський районний суд міста Одеси

Буран Олексій Миколайович

Події 2016 р.

ст. 368

31 березня 2016 року № 1064-VIII

обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без застави

 

11

Сєвєродонецький міський

суд

Луганської області

Юхимук Руслан Степанович

події 2016 р.

  ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 375 ч. 3 ст.  358 ч. 1 ст. 263

19 квітня 2016 року № 1116-VIII

Ухвала суду про дозвіл на затримання з метою приводу

Не затриманий,

оголошений

у розшук

 

 

1 2

Дніпровський районний

суд міста

Києва

Чаус

Микола Олексійович

події 2016 р. ч. 4. ст. 368 ККУ

6 вересня 2016 року № 1479-VIII

Тримання під вартою

Не затриманий,

оголошений

у розшук,

В теперішній

час

затриманий

у Молдові

 

 

Із таблиці видно, що із усіх суддів, щодо яких Верховна Рада України надавала згоду на затримання та арешт, реально знаходиться під вартою тільки суддя Малиновського районного суду міста Одеси Буран О.М., ну, крім того, з’явилася надія, що затриманого в Молдові суддю Дніпровського районного суду міста Києва Чауса М.О. також переправлять до України для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відносно трьох суддів Печерського районного суду м. Києва, які підозрюються (обвинувачуються) у скоєнні злочинів, передбачених ст. 375 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою судом не обирався. В теперішній час навіть запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, обраний строком на два місяці, двом суддям Печерського районного суду м. Києва судом продовжений не був.

На мій особистий погляд, це пов’язано із зайвою політизацією процесу притягнення суддів до кримінальної відповідальності за вказаною статтею Кримінального кодексу, розмитим формулюванням диспозиції ст. 375 КК України, тому і обирати відносно таких суддів запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ще і при тому, що судді не ухиляються та не збираються тікати від слідства та суду, взагалі не доречно.

Семи суддям, щодо яких Верховна Рада України надавала згоду на затримання та арешт, вдалося уникнути обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та почати переховуватись від суду та слідства. При чому тривалість і складність самої процедури надання згоди ВРУ на затримання та арешт дала змогу цим суддям почати переховуватися від суду та слідства задовго до того, як дозвіл на затримання чи арешт був наданий ВРУ.

Хотілося би ще раз звернути увагу на недосконалість процедури надання дозволу на затримання і арешт судді, яка існувала раніше, наприклад, в частині тривалості процедури, складності розгляду, великих проміжків часу між подіями, що надало можливість суддям, що підозрюються (обвинувачуються) у скоєнні злочинів, банально сховатися від кримінального переслідування та покинути межі України.

Оскільки ніяких запобіжників проти цього, наприклад, у забороні покидати країну (який можливо було б отримати без згоди ВРУ) встановлено не було і це є суттєвим недоліком роботи правоохоронних органів, яким дістає тільки логіки «піаритися» щодо свого величезного бажання та неймовірних зусиль взяти суддю під варту, чому на їхню думку заважає «суддівська кругова порука» та інші «темні сили». 

В той час самі правоохоронці мали усі важелі без згоди ВРУ звернутися до суду із відповідним клопотанням про обрання судді запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відповідно до ст. 179 КПК України та просити покласти на підозрюваного суддю обов’язок, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду або здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну, швидко повідомити про це Державну прикордонну службу та запобігти втечі підозрюваних за кордон, а вже після цього необхідно ставити питання про затримання чи арешт судді, будучи впевненими, що він не покине країну.

Якщо розшифровувати цю фразу, то це виглядає так: правоохоронці розуміють, що надання згоди Верховною Радою України на затримання та арешт судді та розгляд цього питання судом займе тривалий проміжок часу, яким суддя, підозрюваний у скоєнні злочину, може скористатися та покинути країну, але в той же час, розуміючи, що обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та заборонити, хоча б покидати країну можливо набагато швидше, не роблять цього. Питання: чому? Особисто в мене немає відповіді на це запитання. Є тільки розчарування та здогадки, які я залишу при собі.

Правоохоронці повинні розуміти, що «взяття під варту» не є панацеєю у розумінні невідворотності покарання. Існує багато інших запобіжних заходів, які не дозволили б підозрюваним ухилятись від слідства та суду, але напевно значно «красивіше» просити заарештувати суддю, а не просити заборонити покидати йому країну.

З набранням чинності Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повноваження надавати свою згоду на затримання чи арешт перейшли від Верховної Ради України до Вищої ради правосуддя (ВРП), порядок якого визначений у Главі 7 Закону «Надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом». Одразу хочеться звернути увагу на недосконалість правової норми вказаного закону, на що АРССУ звертала увагу ще до прийняття самого Закону, під час його презентації.

В Законі України «Про Вищу раду правосуддя» річ іде про «затримання», «утримування під вартою» чи «арешт» і взагалі не йде мови про застосування до судді запобіжних заходів, якими зокрема є:

1. Домашній арешт.

2. Тримання під вартою.

3. Тимчасовий запобіжний захід у вигляді затримання особи.

Згідно ст. 60 Кримінального кодексу України, існує кримінальне покарання у виді арешту. Відповідно до ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за вчинення адміністративних правопорушень може застосовуватися адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Ось і питання:

1. Під «затриманням судді» у ст. 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розуміється саме «тимчасовий запобіжний захід у вигляді затримання особи» чи щось інше?

2. Під «утримуванням під вартою» розуміється запобіжний захід у вигляді «тримання під вартою», «затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді» або щось інше?

3. Під «утриманням під арештом» розуміється запобіжний захід у вигляді «домашнього арешту», кримінальне покарання у вигляді «арешту» чи адміністративне стягнення у вигляді «адміністративного арешту»?

Так, нечітке, розмите формулювання закону, на мою думку, дасть в подальшому змогу піддати сумніву наступні відповідні рішення ВРП про надання згоди на «затримання судді, утримання його під вартою чи арештом» і, на мій особистий погляд, це питання потребує законодавчого врегулювання шляхом внесення відповідних змін до закону.

Вища рада правосуддя під час засідання 16 січня 2017 року прийняла рішення: ухвалити публічне звернення щодо порядку затримання судді, утримання його під вартою чи арештом; оприлюднити публічне звернення на офіційному веб-сайті; надіслати копію звернення судам та Генеральній прокуратурі України.

В своєму зверненні Вища рада правосуддя зазначила, що:

«Звертає увагу слідчих суддів, судів на необхідність дотримання конституційних гарантій незалежності і недоторканності судді, передбачених ст. 126 Конституції України, згідно з якою без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.  

Слідчим суддям, судам — неухильно дотримуватися особливостей порядку притягнення до кримінальної відповідальності судді, затримання і обрання стосовно нього запобіжного заходу, передбаченого ст. 482 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 482 Кримінального процесуального кодексу України, затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи, за винятком…………………».

Вказане звернення Вищої ради правосуддя викликало хвилю обурення з боку правоохоронців, громадських активістів, які майже в один голос заявили про ігнорування ВРП судової реформи, перекручуванні змісту та форми змін до Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів», кругову поруку в судовій системі та в усіх інших «смертельних гріхах».

Виходить так, що: «хотілося як краще, а сталося як завжди». Дуже гучно та різко звучать звинувачення на адресу ВРП — особливо на тлі того, що сім суддів, підозрюваних у скоєнні злочинів, втекли від правосуддя саме тому, що ніхто не хотів їм обмежувати виїзд із країни, без надання згоди Верховною Радою України на затримання чи арешт, шляхом обрання іншого запобіжного заходу.

Але якщо повернутися до теперішньої ситуації, то вказане «роз’яснення» ВРП було сприйняте правоохоронцями, на мою думку, як спроба надати «настанову», «керівництво для дій» тощо, чого, відповідно до ст. 3 «Повноваження Вищої ради правосуддя» Закону України «Про вищу раду правосуддя», у повноваженнях ВРП ніяк немає.

Вищій раді правосуддя прийшлося виправдовуватися перед громадськістю, кажучи, що вказане роз’яснення — лише «правова позиція ВРП», закликати до співпраці тощо.

Усі ці події нагадують проблему персонажів відомої байки про лебідя, щуку і рака, які намагались зробити одну справу, але не розуміли один одного, не враховували напрямок, в якому слід рухатися:

«Де згоди доброї в товаришів нема,

До діла братись там дарма,

Бо вийде, далебі, не діло, тільки мука.

Раз якось Лебідь, Рак та Щука

Везти підводу узялись

І в неї троє всі мерщій впряглись.

Щосили смикають, та ба, немає ходу!.....».

Як вийти із складної ситуації, як вибрати вірний напрямок роботи? Хто ж може роз’яснити, як вірно застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, чи затримати суддю, що підозрюється у скоєнні злочину, чи іншу будь-яку особу?

Відповідь на це, на мій особистий погляд, знаходиться у ст. 458 Кримінального процесуального кодексу України «Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України», в якій зазначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.  

Як може Верховний Суд України в теперішній час висловити свою позицію з приводу обрання запобіжного заходу будь-якій особі?

Відповідь одна — ніяк.

Згідно ст. 309 КПК України «Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування», можливо оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні. Так, дійсно, апеляційні суди України переглядають масу справ про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, але загальна практика застосування при цьому скластися не може, оскільки вказані ухвали не переглядаються в касаційному порядку і відповідно Верховний Суд України не може зробити свій висновок щодо застосування норми права при обранні запобіжного заходу особі, в т.ч. судді, і тому усі узагальнення, роз’яснення не є обов’язковими для суддів при прийняття ними рішень.  

Таким чином, суди загальної юрисдикції не можуть привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України, оскільки таких немає взагалі із-за відсутності інституту касаційного оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На мій особистий погляд, необхідно вносити відповідні зміни до ст. 424 КПК України, в якій слід зазначити, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження строків тримання під вартою, що дасть змогу виробити у державі єдиний підхід до проблеми обрання, продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, і якого, на жаль, в Україні в теперішній час немає.

До такого висновку можна дійти, враховуючи те, що «Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» право на свободу та особисту недоторканність визначена як одна із основоположних прав і свобод людини, що підлягає особливому захисту з боку держави. 

Так, згідно ст. 5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути позбавлений свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення тощо.

Вказана норма закріплена і в ст. 29 Конституції України, відповідно до якої передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У практиці ЄСПЛ щодо дотримання положень п. 1 ст. 5 Конвенції встановлено вимогу, щоб позбавлення свободи було «законним», зокрема з дотриманням «процедури, встановленої законом». Відповідно до практики ЄСПЛ, національні суди повинні тлумачити і застосовувати національний закон відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 10 червня 1996 року у справі «Бенхем проти Сполученого Королівства»).

В свою чергу, розглядаючи справи проти України, ЄСПЛ дійшов висновку про численні порушення при застосуванні запобіжних заходів, так:

- у справі «Клішин проти України» встановлено, що ризик ухилення заявника від слідства або перешкоджання слідству та підозра у вчиненні ним тяжкого злочину за відсутності зізнання не містили ані аналізу зазначених підстав, ані посилання на його неявку;

- у справі «Харченко проти України» встановлено, зокрема, що до вирішення судом питання щодо запобіжного заходу заявник тримався під вартою без відповідного рішення суду;

- у справі «Паскал проти України» встановлено, що протягом певних періодів заявник тримався під вартою або без будь-якого рішення суду, або на підставі рішення, яке не містило належного обґрунтування для такого тримання;

- у справі «Кравченко проти України» встановлено, що він тримався під вартою без будь-якого рішення суду;

- у справі «Корнейкова проти України» підстави для такого затримання та зазначені посилання були стандартними і не були проаналізовані з урахуванням обставин конкретної справи заявниці.

Навіть дуже короткий аналіз рішень ЄСПЛ проти України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дає розуміння того, що до обрання самого жорстокого запобіжного заходу кому завгодно слід ставитися дуже виважено; необхідно враховувати тяжкість скоєного злочину, мати беззаперечні докази обґрунтованості підозри, докази наявності ризиків того, що особа буде ухилятися від суду і слідства або перешкоджати їх провадженню. Провадження у справі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, зокрема процедура затримання повинна бути дотримана досконально.

При цьому повинні бути враховані альтернативні засоби забезпечення того, щоб підозрювана (обвинувачена) особа не ухилялася від слідства та суду.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що, згідно практики ЄСПЛ, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою повинен застосовуватися у виняткових випадках. При цьому для вироблення єдиного підходу до позбавлення особи свободи, що суттєво обмежує права людини, необхідно вводити інститут касаційного оскарження ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою.

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь. 

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Конкурс в Верховный Суд: кого и почему отсеют по «психологическим» тестам