Думки про очевидну недопустимість доказів під час обрання запобіжних заходів

11:12, 9 июня 2017
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні...
Думки про очевидну недопустимість доказів під час обрання запобіжних заходів

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;
2) наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вчинити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме:

- переховуватися від органів досудового розслідування або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При цьому слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Тобто при обранні запобіжного заходу в суді слідчий, прокурор повинні довести наявність обґрунтованої підозри та ризиків.
Обґрунтованість підозри передбачає наявність фактів чи свідчень, здатних переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Ризик же, в свою чергу, — це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Як би там хто не трактував поняття обґрунтованої підозри чи ризиків, але хотілося б зауважити, що Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає тільки процесуальну процедуру доказування обставин справи. Тільки шляхом представлення суду належним чином формалізованих доказів повинна доводитись обґрунтованість підозри та наявність ризиків.

В свою чергу доказами у кримінальному провадженні згідно зі ст. 84 КПК є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Основним способом збирання доказів стороною обвинувачення є проведення слідчих (розшукових) дій та такого їх різновиду, як негласні слідчі (розшукові) дії.

Процесуальними джерелами доказів виступають протоколи допитів свідків, потерпілих, підозрюваних, протоколи слідчих дій, інші документи, результати технічного документування, висновки експертів, речові докази, документи, дані про особу підозрюваного.

Таким чином клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу повинно містити у собі посилання на докази, якими слідчий, прокурор обґрунтовують підозру та ризики, ці докази мають бути долучені до клопотання та досліджені в судовому засіданні.

Таке твердження узгоджується з нормою, закріпленою у ч. 3 ст. 184 КПК «Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів», згідно з якою: «до клопотання додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу».

Те, що під час розгляду клопотання слідчий суддя повинен дослідити представлені слідчим, прокурором, підозрюваним та його захисником докази підтверджується ч. 2 ст. 193 КПК України, з якою: «Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов’язаний роз’яснити його права: давати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою; досліджувати речові докази, документи, показання, на які посилається прокурор, та надавати речі, документи, показання інших осіб на спростування доводів прокурора; заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

В іншому випадку слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання слідчий, прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 193 КПК України.

З цього короткого аналізу можна зробити висновок, що така стадія кримінального процесу, як обрання запобіжного заходу підозрюваній особі передбачає повноцінне подання доказів учасниками кримінального провадження та дослідження цих доказів під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчим суддею.

Чи може слідчий суддя за результатами дослідження доказів, поданих учасниками кримінального провадження, зробити висновок про недопустимість поданих доказів та у якому вигляді повинно бути винесене відповідне рішення.

На мій особистий погляд вирішення питання допустимості доказів під час обрання запобіжних заходів повинно забезпечити захист особи, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави від протиправної діяльності особи, яка підозрюється у скоєнні злочину та також має забезпечити захист від необґрунтованого обрання запобіжного заходу та незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Так, стаття 89 КПК України регламентує порядок визнання доказів недопустимими.
За загальним порядком суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Однак існує і спеціальний порядок визнання доказів недопустимими, визначений у ч. 2 ст. 89 КПК України, де вказано, що: «У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате».

Однак чи може слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу вирішувати питання допустимості доказів із диспозиції статті не зовсім зрозуміло.

За формулюванням ст. 89 КПК України: «суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті» та «суд визнає цей доказ недопустимим». В свою чергу згідно зі ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, тобто можна дійти висновку, що суд, лише при розгляді справи по суті вирішує питання допустимості доказів.

В свою чергу слідчий суддя не є суддею в розумінні ст. 30 КПК України і до його повноважень належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на досудовому слідстві.

Якщо буквально тлумачити ст. 89 КПК України, в якій йдеться про «суд», але жодного слова немає про «слідчого суддю», то напрошується висновок про те, що слідчий суддя не наділений повноваженнями щодо визнання доказів недопустимими.

Але, якщо проаналізувати повноваження слідчого судді, закріплені в КПК України, щодо дослідження доказів під час розгляду клопотань про обрання запобіжних заходів, логічно виникає декілька запитань:

1) що робити, коли учасники кримінального провадження в обґрунтування чи в заперечення обрання запобіжного заходу подають очевидно недопустимий доказ?
2) чи може слідчий суддя під час розгляду клопотань про обрання запобіжних заходів визнавати доказ недопустимим?
3) чи обов’язково учасники кримінального провадження повинні заявляти клопотання про визнання доказів недопустимими і що робити слідчому судді у випадку коли він бачить, що доказ очевидно недопустимий однак відповідне клопотання учасниками не заявляється?
4) якщо слідчий суддя може визнавати доказ неналежним чи недопустимим, то в якій формі повинно відбуватись визнання доказів неналежними чи недопустимими?

Згідно з академічним тлумачним словником української мови «очевидний» означає — безсумнівний, безперечний, дуже помітний; неприхований.

Беззаперечно, відносно деяких поданих учасниками кримінального провадження доказів неможливо одразу встановити їх очевидну недопустимість, без здійснення їх перевірки і співставлення з іншими доказами, що можливо буде вже під час судового розгляду або навіть у нарадчій кімнаті при вирішенні справи по суті при винесенні вироку.

Однак не викликає ніяких сумнівів, що сторонами можуть бути подані й  такі докази, очевидна недопустимість яких вбачається «неозброєним оком» і не потребує ніякого співставлення з іншими доказами чи якоїсь перевірки.

Так, згідно з ч. 3 ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Тобто відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування чи іншими учасниками процесу в непередбаченому процесуальним законодавством порядку чи з його порушенням, або отримання доказів було пов’язано з істотним порушенням прав і свобод людини є очевидно недопустимими.

Наприклад, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий, прокурор на підтвердження обґрунтованості підозри надав слідчому судді як доказ протокол огляду місця події, яким є житло особи, однак невідкладно після проведення огляду не звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Чи можна вважати протокол огляду місця події, яким є житло особи, що не легалізований у встановленому ч. 3 ст. 233 КПК України порядку, допустимим доказом? Звісно ні. 

Цей приклад можна доповнити такими прикладами, як здійснення слідчих (розшукових) дій працівником оперативного підрозділу без доручення слідчого; проведення слідчих (розшукових) дій за межами строків досудового розслідування або до початку досудового розслідування, проведення слідчих (розшукових) дій, на які потрібен дозвіл слідчого судді, без такого дозволу, тощо.
Усі ці випадки характеризуються безсумнівними порушеннями процесуального порядку отримання доказів, що вказує на очевидну недопустимість цих доказів.

Що ж робити слідчому суді у разі встановлення того, що доказ на обґрунтування підозри та підтвердження наявності ризиків очевидно недопустимий.

Як на мій особистий погляд, то, послідовно відповідаючи на поставлені запитання можна сказати:

1) якщо учасники кримінального провадження на обґрунтування чи на заперечення обрання запобіжного заходу подають очевидно недопустимий доказ, слідчий суддя повинен діяти в спосіб, визначений ч. 2 ст. 89 КПК України та у разі встановлення очевидної недопустимості доказу, визнати цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження, якщо таке дослідження було розпочато;

2) у разі встановлення очевидної недопустимості доказу слідчий суддя повинен визнати цей доказ недопустимим;

3) учасники кримінального провадження повинні заявляти клопотання про визнання доказів недопустимими, однак у випадку, коли таке клопотання не заявлене, але слідчий суддя бачить, що доказ очевидно недопустимий, то він повинен визнати цей доказ недопустимим з власної ініціативи, не досліджувати цей доказ, або припинити дослідження, якщо його було розпочато;

4) якщо слідчий суддя встановив, що поданий учасниками кримінального провадження доказ недопустимий, то слідчий суддя має вирішити це питання з видаленням до нарадчої кімнати та винесенням відповідної ухвали.

Яка в цьому логіка? На мій особистий погляд, якщо слідчі судді на стадії обрання запобіжного заходу особі на досудовому розслідуванні будуть визнавати докази недопустимими у разі виявлення їх очевидної, беззаперечної недопустимості, то це дисциплінує учасників кримінального провадження, захистить права особи, що притягається до кримінальної відповідальності та благотворно вплине на якість доказів та взагалі на обґрунтованість і якість досудового розслідування.


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Как собеседуют кандидатов в Верховный Суд
Фото
Видео
Новости онлайн