Проблеми у застосуванні норм міжнародного кримінального права в Україні

19:35, 5 октября 2017
Які основні проблеми у застосуванні норм міжнародного кримінального права у діяльності органів кримінальної юстиції України.
Проблеми у застосуванні норм міжнародного кримінального права в Україні

Актуальність даної статті полягає в першу чергу в тому, що міжнародне співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю (корупцією, тероризмом, легалізацією «брудних» коштів, наркотрафіком, організованою злочинністю тощо) набуває все більшого значення для України. Адже, наша держава, стаючи дедалі більш відкритою для світу – водночас повинна виконувати взяті на себе міжнародно-правові зобов’язання.

Метою даної статті є встановлення основні проблеми у застосуванні норм міжнародного кримінального права у діяльності органів кримінальної юстиції України.

Аналіз Розділу ІХ КПК України дозволяє встановити наступні види міжнародної правової допомоги:

  • міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій (Глава 43 КПК).
  • екстрадиція, тобто видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (Глава 44 КПК).
  • кримінальне провадження у порядку перейняття (Глава 45 КПК).
  • визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб (Глава 46 КПК).

Стаття 543 КПК України  встановлює, що Порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються цим Кодексом і чинними міжнародними договорами України.

Водночас ч.ч. 1-3 ст. 544 КПК України визначено, що за відсутності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співробітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності. Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до такої держави запит, письмово гарантує запитуваній стороні розглянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги. Згідно з умовами частини першої цієї статті уповноважений (центральний) орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії запитуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності[1]. Таким чином, принцип взаємності полягає в наявності взаємних письмових гарантій між державами про обов’язок розгляду питання щодо надання одноманітного запитуваного виду правової допомоги навіть за відсутності відповідних договірних зобов’язань.

Втім, застосування принципу взаємності є не загальним правилом, а скоріше виключенням з нього.  Так, В.А. Гринчак визначає, що правовідносини на засадах взаємності належать до явищ позадоговірних зобов’язань у міжнародному праві і, зважаючи на відсутність обов’язкового характеру, галузевим принципом міжнародного кримінального права виступати не можуть[2].

Друга половину ХХ ст. ознаменувалась стрімким розвитком міжнародного кримінального права. Міжнародне кримінальне право являє собою систему правових принципів і норм, що регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру і забезпечують взаємодію держав і міжнародних організацій в боротьбі з цими злочинами[3].

Відтак, предметом міжнародного кримінального права є: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру. Поняття «злочин міжнародного характеру» як відповідний міжнародний стандарт виконує функцію визначення межі допустимої поведінки індивіда, яка не передбачає переслідування з боку держави. Такий злочин одноманітно розуміється і тлумачиться різними державами, викликає однакову поведінку суб’єктів міжнародного права та має однакові правові наслідки на території різних держав[4].

Відтак, злочини міжнародного характеру (конвенційні злочини) — це злочини, склад яких визначений міжнародними конвенціями, які зобов’язують держав-членів увести відповідні норми до кримінального права. На сьогодні існує практика закріплення складів злочинів у конвенціях, норми якої мають бути імплементовані до національних законодавств. Часто конвенції мають постанови, що зобов’язують держави у відповідності з міжнародним та внутрішнім правом приймати усі практично здійснені заходи з метою запобігання відповідних злочинів[5].

Вказівка на конвенціональний характер даних злочинів є недаремною – адже спеціальний характер даних злочинів встановлюється міжнародними договорами – конвенціями, що приймаються на рівні ООН або інших міжнародних організацій. Такими конвенціями є, наприклад: Конвенція ООН проти корупції від 31.10.2003;  Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 р.; Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 р.; Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р. тощо.

А.В. Андрушко виділяє такі основні групи злочинів міжнародного характеру: 1) злочини міжнародного характеру проти прав і свобод особи; 2) економічні злочини міжнародного характеру (фальшивомонетництво, легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом та ін.); 3) корупційні злочини міжнародного характеру; 4) злочини міжнародного характеру проти громадської безпеки; 5) екологічні злочини та злочини, вчинювані на континентальному шельфі та у виключній економічній зоні; 6) посягання на національно-культурну спадщину народів[6].

Вочевидь, криміналізація даних злочинів з огляду на їх суспільну небезпеку не повинна викликати жодних заперечень. Втім, окрім матеріально-правового сегменту міжнародного кримінального права, існує також процесуальний, який втім недостатньо великий для виділення в окрему галузь міжнародного права.

Такими питаннями, зокрема, є питання екстрадиції. С.М. Вихрист визначає, що правові підстави видачі осіб складаються з міжнародних угод про екстрадицію, міжнародних угод про надання правової допомоги, міжнародних угод про боротьбу з окремими видами злочинів, угод ad hoc про видачу, норм національного законодавства, статутних документів міжнародних судових установ, принципу взаємності. При цьому пріоритетне значення мають міжнародно-правові норми[7].

Таким міжнародним нормативно-правовим актом є Європейська конвенція про видачу правопорушників (Париж, 13 грудня 1957 року), ратифікована Україною із заявами і застереженнями Законом N 43/98-ВР  від 16.01.98 (далі за текстом – Конвенція).

Частиною 1 ст. 2 Конвенції встановлено, що видача   правопорушників   здійснюється   у   зв'язку   із правопорушеннями,  які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою  про утримання  під  вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.  Якщо особа визнається винною і вирок про   ув'язнення   або   постанова   про   утримання   під  вартою проголошується   на   території   запитуючої    Сторони,    термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців.

При цьому ч.ч. 1,2 ст. 3 Конвенції видача не здійснюється,  якщо правопорушення,  у зв'язку з яким  вона  запитується,  розглядається  запитуваною  Стороною  як політичне   правопорушення   або   правопорушення,   пов'язане   з політичним правопорушенням.  Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо  підстав вважати,  що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був  зроблений  з метою  переслідування  або  покарання  особи  на підставі її раси, релігії,  національної приналежності чи політичних переконань  або що  становище  такої  особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин[8].

Тлумачення даної норми дається ст. 1 Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників (Страсбург, 15 жовтня 1975 року), ким визначено, що для цілей  застосування  статті  3  Конвенції  політичні правопорушення не включають: а) злочини  проти  людства,   зазначені   в   Конвенції   про запобігання злочинові  геноциду та покарання за нього, яка була ухвалена  Генеральною  Асамблеєю  Організації  Об'єднаних Націй 9 грудня 1948 року; b) порушення,  зазначені у статті 50 женевської Конвенції про поліпшення долі  поранених  і  хворих  у діючих арміях (1949 рік),  статті 51 женевської Конвенції  про  поліпшення  долі поранених,  хворих  та осіб,  які потерпіли корабельну аварію,  із складу збройних сил на морі (1949  рік),  статті  130 женевської   Конвенції    про   поводження  з  військовополоненими (1949 рік) та статті 147  женевської  Конвенції  про захист цивільного населення під час війни (1949 рік); c) будь-які аналогічні порушення законів війни, діючих на час набрання  цим  Протоколом чинності,  і існуючих на цей час звичаїв війни,  які не передбачені у вищезазначених положеннях  Женевських конвенцій[9].

Відтак, політичні правопорушення знаходяться поза межами регулювання Конвенції. Очевидно, таким чином, є можливість застосування даної норми стороною захисту у злочинах із політичним «забарвленням», де обвинуваченими виступають політики та/або чиновники високого рангу.

Для України така ситуація актуальна з огляду на:

  • проголошену на загальнодержавному рівні боротьбу з корупцією.
  • розслідування злочинів, вчинених владою під час революційних подій 2013-2014 років,
  • розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях України, в тому числі внаслідок Війни на Сході України.

Втім, реалії української системи кримінальної юстиції полягають в тому, що центральні органи України недостатньо відповідально підходять до обґрунтування необхідності здійснення дій в порядку міжнародного співробітництва.

Це стосується і ГПУ та НАБУ, що відповідно до ч. 1 ст. 545 КПК України звертаються із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та розглядають відповідні запити іноземних компетентних органів (тобто є центральними органами України в сфері здійснення досудового розслідування), а також Міністерства юстиції України, що звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав (тобто є центральним органом України в сфері судового провадження).

Наслідком цього є невиконання процесуальних дій у порядку міжнародного співробітництва, зокрема й екстрадиції, через що наноситься суттєва шкода меті кримінального провадження – притягненню винної особи до кримінальної відповідальності.

Зокрема, яскравим прикладом даної проблеми є зняття у травні 2017р. посадових осіб влади Януковича, що викликало великий суспільний резонанс в Україні. Захист даних осіб звертав увагу, зокрема, і на Резолюцію ПАРЄ № 2161 "Зловживання у використанні системи Інтерполу: необхідність отримання більших правових гарантій" від 26.04.2017. Зокрема, пункт 2  даної Резолюції встановлює, що Інтерпол спирається на взаємодопомогу між національними правоохоронними органами і повинен функціонувати з повним нейтралітетом та повагою до прав людини підозрюваних. Уточнює даний пункт норма п. 4, яка вказує що від Інтерполу  вимагається діяти в дусі Загальної декларації прав людини, а стаття 3 жорстко забороняє будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного чи расистського характеру. В ряді випадків останніми роками, однак, Інтерпол та його система "Червоних зауважень" зловживали деякими державами-членами в пошуках політичних цілей, щоб придушити свободу вираження поглядів або переслідувати членів політичної опозиції за межами їхніх кордонів[10]. Нажаль, звичною реакцією посадовців стало ігнорування таких норм, а керівники органів прокуратури навіть дозволяють собі неоднозначні натяки на упередженість Інтерполу[11].

При цьому слід зауважити, що екстрадиція та міжнародний розшук – чи не найбільш поширені, але не єдині форми міжнародного співробітництва у сфері кримінального провадження. Так, зокрема, практично не використовується такий метод міжнародного співробітництва як кримінальне провадження в порядку перейняття.

Так, ст.6 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах  (Україна приєдналась до конвенції згідно із Закон N 339/95-ВР від 22.09.95) вказує наступне: якщо особа підозрюється у вчиненні злочину,  передбаченого законодавством  договірної Держави,  ця держава може звернутися до іншої   Договірної   Держави   із   клопотанням   про    порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених цією Конвенцією.  Якщо  відповідно  до  положень  цієї  Конвенції  Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування,  то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги[12].

Національне законодавство України також допускає можливість здійснення кримінального провадження в порядку перейняття. Так, ч.ч. 1,2 ст. 599 КПК України встановлюють, що клопотання слідчого, погоджене з прокурором, прокурора або суду про передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави розглядаються уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження. Незакінчене кримінальне провадження може бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено.

Таким чином, кримінальне провадження в порядку перейняття є альтернативою екстрадиції і має з юридичної точки зору ряд позитивних рис, оскільки:

  • усувається «політична заангажованість» у кримінальному провадженні.
  • усувається можливість впливу органів державної влади та посадових осіб на суди, що розглядають справи по суті.
  • зменшується кількість підстав для обвинувачення правоохоронних органів у політичних репресіях.

Слід таким чином констатувати фактичну відсутність в Україні  системної політики по забезпеченню реалізації процесуальних норм міжнародного кримінального права. Це викликає значні труднощі у розслідування кримінальних проваджень «із іноземним елементом», зокрема, тих проваджень, де фактичний або ймовірний підозрюваний/обвинувачений переховується за межами нашої держави.

Очевидно, що така ситуація викликана неналежною підготовкою слідчих/детективів та прокурорів в сфері міжнародного кримінального права, недостатнім розумінням ними ролі і значення процесуальних аспектів міжнародного кримінального права. Фактично, через обвинувальний ухил правосуддя, прокуратура втратила можливість ефективно підтримувати Відтак, без належної підготовки прокурорів та слідчих в сфері міжнародного права правова реформа у сфері кримінальної юстиції залишиться формальністю.

 

[1] Кримінальний процесуальний кодекс України // Ліга. Закон [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T124651.html#18

[2] Гринчак В.А. Принципи міжнародного кримінального права // Прикарпатський юридичний вісник -  2014 - Випуск 3 (6) – с. 349-361. 

[3] Иногамова-Хегай Л.В. Международное уголовное право / Л.В. Иногамова-Хегай – СПб.: Юридический центр ПРЕСС – с. 21 (208).

[4] Гринчак В.А.Злочин міжнародного характеру як об’єкт міжнародного кримінального права / В.А. Гринчак // Митна справа – 2014 - № 6(96) – ч. 2 кн. 2 – ст. 306-310.

[5] Теліпко В. Е., Овчаренко А. С. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. —

К.: Центр учбової літератури, 2010 – с. 450 (608).

[6] Андрушко А.В. Робоча програма «Міжнародне кримінальне право» для студентів за напрямом підготовки «Право», спеціальністю «Правознавство» - Ужгород.: ДВНЗ УжНУ, 2014 – с. 5 (25).

[7] Вихрист С.М. Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного права та національного права: дис. … к.ю.н.: спеціальність 12.00.11 – Х.: НУВС, 2002 – с. 78-79 (186)

[8] Європейська конвенція про видачу правопорушників // Сторінка «Законодавство України» офіційного веб-сайту Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_033

[9] Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників // Сторінка «Законодавство України» офіційного веб-сайту Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_034

[10] Abusive recourse to the Interpol system: the need for more stringent legal safeguards. Resolution 2161 (2017) //  Council of Europe. Parliamentary Assembly [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=23714&lang=en

[11] Інтерпол зняв з розшуку усіх посадовців часів Януковича // ВВС Україна [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/features-39803403

[12] Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах  // Сторінка «Законодавство України» офіційного веб-сайту Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_008


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Как выбирали руководство нового Верховного Суда
Новости онлайн