Судді під тиском. Вихід є?

13:09, 21 октября 2016
Чи має доброчесний суддя ефективні засоби захисту, якщо його незалежність та неупередженість опинилися під загрозою?
Судді під тиском. Вихід є?

Коли ми ведемо мову про судову реформу в аспекті реформування статусу суддів – то крім безумовно позитивного тренду - деполітизації, обіцяного підвищення розміру заробітної плати, як однієї з гарантій незалежності, в усьому іншому - ми говоримо лише про підвищення вимог до суддів:

- Обов’язок подання нових видів декларацій – про родинні зв’язки та декларації доброчесності (заповнення яких, до речі, не передбачено для представників інших гілок влади, що вважаю безумовним перекосом та виявом упередженого ставлення саме до суддівського корпусу)

- Удосконалення системи дисциплінарної відповідальності, але виключно шляхом розширення підстав такої відповідальності

- Про зняття суддівської недоторканості, що суспільством зараз розглядається як абсолютне благо, хоча насправді це не так.

І таке інше.

Але я пропоную всім нам – як звичайним членам суспільства – поставити собі питання:

- Чи має доброчесний суддя ефективні засоби захисту, якщо його незалежність та неупередженість опинилися під загрозою?

- Чи може у нашій країні суддя зберегти вірність присязі, чисту совість і зберегти своє життя? Це питання сформульовано не мною. Це питання сформульовано Костянтином Іванченко у своїй статті «Следствие без голови». Журналіст приходить до невтішного висновку, що ні, та наводить факти страшних вбивств суддів – Володимира Трофимова, Михайла Михайлюка, Віктора Лопацького, Оксани Дурицької та багатьох інших.

Ці питання не стали предметом прискіпливої уваги під час напрацювання положень нового закону «Про судоустрій та статус суддів». В той же час, на моє глибоке переконання, своєї мети реформи у сфері судоустрою та судочинства не досягнуть, якщо судді будуть позбавлені ефективних засобів протистояння тиску на суд, захисту своєї незалежності та неупередженості, і як би це жахливо не звучало – захисту життя та здоров’я свого і своїх рідних.

У квітні 2016 року Радою Європи було схвалено План дій по посиленню незалежності та неупередженості судової влади. Серед заходів, які держави-члени повинні вжити в межах виконання даного плану, окремо зазначено наступні:

І. Забезпечення суддям, які відчувають, що їхні незалежність і неупередженість опинились під загрозою, ефективних засобів захисту у випадках необхідності;

ІІ. Забезпечення, шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів, захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканість, особисту свободу й безпеку.

Здавалося б, вітчизняна Феміда захищена кримінальною відповідальністю за:

  • Ст. 376. Втручання в діяльність судових органів;
  • Ст. 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного;
  • Ст. 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного;
  • Ст. 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя

Зазирнувши до статистичних звітів поліції та прокуратури, ми зможемо побачити, що окремим рядком обліковуються лише інформація щодо злочинів, передбачених ст. 375 УК України. Злочини, передбачені статтею 376, 377, 378,379.у звітах не обліковуються окремо. Такий підхід свідчить, що держава не вбачає у цьому своїх пріоритетів.

Під час спілкування працівники правоохоронних органів пояснювали, що за можливості намагаються «маскувати» злочини проти правосуддя – втручання, погроза, насильство, знищення, пошкодження майна, посягання на життя суддів, народного засідателя чи присяжного - під злочини без спеціального суб’єкту, враховуючи складність розслідування, ймовірний суспільний резонанс тощо. А також розповіли, що відсутність у статзвіті окремих рядків щодо вказаних злочинів не стимулює особливу уваги до них з боку правоохоронців.

Доступ до повної статистичної інформації щодо вказаних злочинів мають начальник організаційно-методичного забезпечення ГПУ та вище керівництво відомства, але певних висновків вже можна дійти і з окремих даних, які вдалося отримати.

Так, у Харківській області за період з 2012 рік – перше півріччя 2016 року не було зареєстровано жодного злочину за ст.376 КК України, за ст.377 КК України – 3 (в суд передано – 2), за ст.378 КК – 1.

У м.Кривий Ріг протягом 2012 - 2016 років за ст. 376 КК України було зареєстровано 3 кримінальних правопорушення, провадження у 2 з них - закрито, за одним слідство триває.

І це зовсім не той випадок, коли відсутність кримінальних проваджень свідчить, що у даній сфері все гаразд. Все суспільство є свідком того, що зараз відбувається в судах.

Разом з тим, лише до Ради суддів України протягом 2015-2016 років надійшло 90 звернень від суддів щодо втручання у їх діяльність. Що робить РСУ в цьому напрямку? Обліковує, висвітлює цю інформацію на сайті, розглядає випадки тиску на своїх засіданнях, за результатами засідань приймає рішення, у яких звертається до компетентних органів… Яка результативність таких дій для боротьби з проявами тиску на суд? Мізерна. Адже реальних повноважень по протидії тиску РСУ не має.

Повноваження РСУ в частині забезпечення безпеки у новому Законі України «Про судоустрій та статус суддів» не зазнали змін – це знову звернення до відповідних органів, які зобов’язані відреагувати лише в 10-тиденний строк!

Частиною 11 ст.133 передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким направлено звернення Ради суддів України з питань забезпечення безпеки суддів, зобов'язані розглянути таке звернення протягом десяти днів з дня його отримання і вжити заходів щодо усунення загроз безпеці суддів.

Разом з тим, навіть наділення РСУ якимись реальними правами буде суто декларативним та не дасть жодного реального ефекту, адже тоді у розпорядженні РСУ тоді мають бути і механізми, які б здатні були забезпечити безпеку.

І взагалі – чи безпека судді безпосередньо є справою суддівського самоврядування? Видається, що суддівське самоврядування повинно лише виявляти та ставити перед іншими гілками влади проблемні питання здійснення правосуддя в аспекті безпеки суддів та протидії тиску на суд, а законодавча та виконавча гілки влади мають гарантувати таку безпеку в інтересах правосуддя.

Адже ніхто не буде сперечатися, що безпека кожного судді – це не лише його безпека як людини (хоча життя у кожного одне), а відсутність тиску на суд – одна з передумов винесення рішення неупередженим судом.

Європейські стандарти вимагають, щоб гарантії незалежності та безпеки судової влади були їй надані від виконавчої  та законодавчої та виконавчої гілок.

 

Але за будь-яких обставин суддівський корпус не повинен і сам бездіяти. Часто судді, звертаючись до РСУ з заявами про втручання у їхню діяльність, - адже того вимагає закон! – не звертаються до правоохоронних органів з відповідними заявами  про злочин, вважаючи їх неефективними засобами захисту. А якщо і звертаються – то потім, так би мовити, активно не цікавляться ходом розслідування вказаних справ, не скаржаться на бездіяльність правоохоронців… Хоча врешті решт всі дороги ведуть до суду. І тут ми, самі судді, можемо позитивно впливати на цю ситуацію. Це саме той випадок, коли має спрацювати корпоративність, про яку так багато говорять у негативному сенсі, але якої немає. У питаннях відстоювання незалежності, забезпечення безпеки кожен з нас повинен розуміти, що це не проблема конкретно Іванова, Петрова чи Сидорова – це загроза правосуддю в цілому і всім нам – тим, хто здійснює правосуддя.

 

Жодним чином не краще виглядають справи з забезпеченням моральної недоторканості, на чому також робиться акцент у згадуваному Плані дій Ради Європи. Психічна, моральна недоторканість взагалі розуміються як можливість формування нормального перебігу психічних процесів в організмі людини, що обумовлюються недоторканістю її душевної організації, як можливість формувати власну моральність (без стороннього тиску) на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства. На наших теренах навіть не звично про таке говорити.

В наших реаліях «зелене світло» для здійснення психологічного та морального тиску на суд, навіть безпосередньо в судових засіданнях. Багато чого, що відбувається у залах судів з етичних міркувань взагалі не можна ретранслювати. Наприклад, ті слова, які звучали зовсім недавно на адресу суддів у Солом’янському суді. Але, переконана, що хоча б у якийсь спосіб доводити до суспільства реальний стан речей просто необхідно.

Звичайно, що той хто погоджується на роботу судді, повинен мати достатній набір психологічних якостей та спроможність протистояти моральному і психічному тиску. І наші судді демонструють просто дива витримки. Часто завдяки досвіду. Наразі реформа, що проводиться у сфері судочинства та судоустрою, передбачає суттєве оновлення суддівського корпусу. І нові судді потраплять у ці самі умови психологічного тиску, але вже не маючи досвіду протистояти цьому. Це не є нормальними для здійснення правосуддя.

В інших країнах існує таке поняття як режим тиші. Рішення суду повинно прийматися у тиші. Наприклад, в США було заборонено проведення акцій протесту біля будівлі суду. ВС США залишив в силі рішення апеляційного суду округу Колумбія  від 2015 року, що підтвердив положення федерального закону 1949 року про правила проведення акцій біля будівель суду. Документ забороняв «демонструвати, встановлювати або переносити прапори, банери, плакати біля будівель суду». ВС США погодився  з тим, що положення закону не порушують гарантій свободи слова, що встановлені  першою поправкою до Конституції США.

 

Як заходи можуть бути вжиті нами, аби уникнути такого тиску?

На мою думку, перш за все, це широке висвітлення всіх випадків тиску. Будь- якого тиску. Люди мають право на правду. Наш союзник у протидії тиску – це наше суспільство. У суду буде і підтримка, і довіра, коли люди будуть бачити реальний стан речей – намагання певних осіб шляхом тиску на суд отримати потрібне рішення і що в такій ситуації суд намагається протидіяти спробам тиску.

І навпаки: замовчування цих випадків буде поглиблювати недовіру, адже буде складатися враження, що суд прийняв рішення, оскільки на нього натиснули. І більш того це буде спонукати до тиску для вирішення власних питань.

Врешті решт політика повної публічності має привести до усвідомлення переважною більшістю членів суспільства неможливості здійснення  тиску на суд  і того, що мінімізація факторів тиску на суд пропорційно збільшує шанси на справедливий судовий розгляд.

 

Другий крок – це спрощення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності за прояв неповаги до суду. В рамках підготовки до проведення у Харкові заходу, присвяченого обговоренню проблематики впливу на суд, ми проаналізували передбачений чиним законодавством механізм притягнення порушників порядку у суді до такого виду відповідальності.  Розроблені нашим колегою методичні рекомендації щодо процедури припинення і фіксації правопорушень під час здійснення провадження у господарських справах та щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 КУпАП «Прояв неповаги до суду» ледь помістилися на 70 сторінках. Алгоритм притягнення до відповідальності порушника потребує залучення 5 осіб, вчинення 4 процесуальних дій. Тобто, занадто складний та малоефективний. Тому, процесуальне законодавство, що зараз напрацьовується, має передбачити ДІЄВИЙ механізм притягнення до відповідальності за неповагу до суду. На кшталт – одним ударом молотка.

Великі надії в аспекті забезпечення порядку у суді ми покладаємо на безперечно позитивне нововведення нового профільного закону – запровадження служби судової охорони. Будемо бачити, чи буде справлятися вона з покладеними завданнями.

 

Звичайно, всі ці проблеми не нові, вони нам знайомі і зводяться до наступного:

-       відсутність уваги з боку держави до проблем тиску на суд;

-       відсутність у судової влади на інституційному рівні механізмів протидії тиску, ефективних засобів захисту;

-       аморфність самого суддівського корпусу у відстоюванні своєї незалежності;

-       недосконалість законодавства, спрямованого на протидію проявам тиску;

-       відсутність широкого висвітлення у ЗМІ спроб тиску на суд та, відповідно, суспільного резонансу;

-       відсутність усвідомлення широким загалом протиправності тиску на суд та необхідності унеможливлення тиску  як гарантії справедливого судового розгляду.

 

Відповідно, завдання, які ми повинні вирішити – це:

             Привернути увагу Президента України та Генерального прокурора України до проблем  захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканість, особисту свободу й безпеку (звернення РСУ, суддівських організацій, представників міжнародної суддівської спільноти..).

             Самим нам – суддям – бути більш рішучими у відстоюванні власної незалежності та протидії тиску.

             Розробити пропозиції щодо внесення змін до законодавства щодо підвищення  ефективності протидії тиску та забезпечення безпеки суддів.

             Привернути увагу суспільства до проблематики тиску на суд, шляхом широкого висвітлення у ЗМІ подібних випадків.

Потрібно дати суддям точку опори, за допомогою якої вони б змогли якщо не перевернути землю, але забезпечити право на справедливий і публічний розгляд його справи. Поки тиск на суд буде залишатися без належного реагування з боку правоохоронних органів та безпосередньо суду, поки держава не поставить для себе у пріоритети безпеку суддів, незважаючи на всі позитивні моменти, що передбачені змінами до Конституції та імплементаційним законом та позиціонуються як спрямовані на відновлення довіри – довіри до судів не буде, адже кожен громадянин нашої держави буде розуміти для себе, що на суд тиснуть. І у нього не буде впевненості у тому, що коли настане його день у суді – переможе сила права, а не право сили.

Таким чином, без забезпечення суддям, які відчувають, що їхні незалежність і неупередженість опинились під загрозою, ефективних засобів захисту у випадках необхідності; забезпечення, шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів, захисту суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканість, особисту свободу й безпеку, мети, яку ми ставимо перед реформами, чи, принаймні, декларуємо, ми не досягнемо.

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Почему депутаты хвалят и ругают новые процессуальные кодексы
Новости онлайн