Примирення винного з потерпілим: проблеми практики

Все більше чути розмов про запровадження медіації задля примирення правопорушника та потерпілого, яка полягає в організації зустрічей потерпілого і правопорушника за тими справами, в яких злочинець визнав факт вчинення ним злочину і є спробою досягнення примирення між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди. Річ не іде про моментальне відшкодування збитків, річ іде про те, що потерпілий та правопорушник досягають домовленості і однією із цілей такої домовленості є відшкодування заподіяних злочином збитків.

Медіація між потерпілими та правопорушниками є найпоширенішою формою відновного правосуддя у Європі, яке полягає в організації зустрічей учасників конкретного правопорушення для колективного вирішення питання: що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє. Відновне правосуддя орієнтується на надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися з наслідками злочину, мінімізувавши вплив державних органів.

В Україні існує інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, визначений у ст. 46 КК України, згідно якого особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Із диспозиції статті видно, що умовами такого звільнення від кримінальної відповідальності є примирення та відшкодування збитків чи усунення шкоди.

Новим КПК також запроваджений інститут угод про примирення між правопорушником та потерпілим, визначений главою 35 КПК України і представляється формою відновного правосуддя та крім того значно розширений перелік статей особливої частини КК України які відносяться до кримінальних проваджень приватного обвинувачення та можуть порушуватись тільки за заявою потерпілого.

Норми визначені в КК України та КПК України звісною мірою підвищують активність підозрюваних (обвинувачених) щодо усунення негативних наслідків злочину, відновленню прав потерпілих та надання їм можливості відновити свої порушені права більш повно. В свою чергу підозрюваний (обвинувачений) отримує можливість не бути засудженим та уникнути негативних наслідків притягнення до кримінальної відповідальності.  

Але, якщо розбиратись, то неозброєним поглядом видно певний перекіс у підході до визначення того за скоєння якого злочину можливо звільнити правопорушника від кримінальної відповідальності, а за скоєння якого ні, які злочини порушуються тільки за скаргою потерпілого, а які відносяться до публічного обвинувачення.

Так наприклад кримінальне провадження за скоєння умисного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин) може бути розпочате тільки на підставі заяви потерпілого, а в свою чергу заподіяння таких самих тілесних ушкоджень внаслідок скоєння необережного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження) відноситься до справ публічного обвинувачення і може бути припинено за відсутності скарги потерпілого, тільки у разі якщо потерпілий та винний являються чоловіком (дружиною). Якщо злочин скоєний, наприклад сином (донькою) або батьками потерпілого то це вже справа публічного обвинувачення. Будь яка логіка законодавця відсутня взагалі.

Хоча злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України і є необережним злочином невеликої тяжкості (найтяжча санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років, тобто відповідно до ст. 12 КК України порушення правил безпеки, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження є злочином невеликої тяжкості) однак при правозастосуванні ст. 46 КК України щодо примирення потерпілого з винним, який обвинувачується у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості виникають певні труднощі, які ускладнюють чи в деяких випадках унеможливлюють процес примирення винного з потерпілим.

Пов’язано це із тим, що відповідальність власників транспортних засобів застрахована, але виплата страхового відшкодування відбувається після набрання законної чинності рішенням суду про встановлення вини, однак ухвалу про закриття кримінального провадження у зв’язку з примиренням винного з потерпілим суд може винести тільки після повного відшкодування спричинених збитків.

Складається замкнуте коло коли страхове відшкодування потерпілому в кримінальному провадженні неможливо без ухвали суду про примирення винного з потерпілим, а в свою чергу винесення судом ухвали про примирення винного з потерпілим неможливо без відшкодування збитків у повному обсязі винним потерпілому.

Так згідно п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної  шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

В багатьох випадках питання притягнення винного до кримінальної відповідальності не турбує потерпілого, який по суті не проти примирення і наполягає на застосуванні до винного тяжкого покарання, однак питання відшкодування збитків, заподіяних ДТП, завжди стоїть гостро, адже майже пошкодженням автомобіля у ДТП заподіюється значна шкода.

Часто винний згоден відшкодувати збитки, але іноді виникає спір щодо розміру заподіяних збитків, тим більше інколи відшкодування здійснюється страховиком не у тому розмірі, на який розраховували потерпілий чи винний у ДТП і в багатьох випадках спір виникає і між винним у скоєнні ДТП та страховиком. Крім того деколи сума заподіяних збитків перевищує суму страхового відшкодування, але винний не в змозі сплатити суму збитків одразу, а може це зробити частинами на протязі якогось часу.

Основна складність полягає в тому, що у випадку ДТП заподіяні збитки складаються не тільки із шкоди заподіяної здоров’ю потерпілого (як наприклад у випадку заподіяння шкоди у результаті скоєння злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України), а зростає у рази у зв’язку із пошкодженням автотранспорту, постраждалого у ДТП. Враховуючи дуже низький рівень доходів громадян України мало хто із винних у скоєнні ДТП може повністю відшкодувати заподіяні збитки за власний рахунок, тим більше не буде цього робити адже відповідальність застрахована.

Звісно, якщо у винного є відповідний дохід, то він може відшкодувати заподіяні у результаті ДТП збитки, однак, навіть у такому випадку виникає запитання яким чином він буде отримувати відшкодування від страховика. Його відповідальність застрахована і страховик повинен відшкодувати заподіяні збитки потерпілому. Якщо ж винний сам відшкодував заподіяні збитки задля швидкого примирення з потерпілим та звільнення від кримінальної відповідальності то яким чином він отримає відшкодування від страховика, адже п. 22.1. ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Як отримати страхове відшкодування винному у ДТП, який відшкодував потерпілому заподіяні збитки. Можливо в порядку, передбаченому ст. 1199 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Однак в даному випадку все повинно відбуватись навпаки, тобто страховик повинен відшкодувати винній особі шкоду, заподіяну третій особі, яку вже відшкодувала винна особа за власний рахунок, при тому, що її цивільна відповідальність застрахована. Вважаю, що можливо застосувати до цих правовідносин аналогію закону.

Невирішені питання відшкодування збитків виникнуть і в тому випадку, коли потерпілий не проти примирення з винним у скоєнні ДТП, але він, наприклад ще не завершив курс лікування і не знає остаточної суми, яка покриє витрати на лікування тощо, адже зайве в теперішній час люди просто на в змозі платити. Чи може він на час розгляду справи в суді заявити по примирення ті про те, що збитки, заподіяні ДТП, на час розгляду справи йому відшкодовані в повному обсязі, а в подальшому вимагати від винного відшкодування витрат, які відбулися вже після розгляду справи в суді і винесення ухвали про звільнення винного від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим.

На мій особистий погляд у ст. 46 КК України слід внести зміни та викласти її у такій редакції: «особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим, визнала розмір заподіяної шкоди, відшкодувала завдані нею збитки чи визначила строк та порядок відшкодування завданих нею збитків або усунула заподіяну шкоду», або в любій іншій редакції, яка б дозволила винному у скоєнні злочину та потерпілому на власний розсуд визначити умови примирення та порядок відшкодування заподіяної ДТП шкоди.

Крім того повертаючись до питання запровадження відновного правосуддя в Україні хотілось би зазначити, що для її повноцінного запровадження слід, на мій погляд, розширити також перелік складів злочинів, за скоєння яких можливо б було застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності винного у зв’язку з примиренням з потерпілим. Можливо це було б зробити розширивши перелік статей, за якими можливе таке примирення та внести відповідні зміни до ст. 46 КК України, визначивши замість: «особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості» - «особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості чи середньої тяжкості без обтяжуючих обставин або необережний злочин середньої тяжкості». Тоді до переліку статей особливої частини КК України за якими можливе звільнення від кримінальної відповідальності потрапили б злочини, які «роблять» кримінальну статистику, це злочини передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 190 КК України, можливо злочини невеликої тяжкості вчинені повторно та злочини середньої тяжкості вчинені вперше. На думку Мандриченко Ж. В.,таке розширення кримінально-карних діянь досить позитивно і гуманно відобразиться на чинному кримінальному законодавстві [1]

Чи погіршить це становище потерпілого від злочину. Вважаю, що ні, оскільки суд виносить ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі встановлення об’єктивної істини та вірної юридичної кваліфікації злочину, вина особи у скоєнні злочину доводиться і вже після цього можливий певний компроміс щодо конкретного розв’язання справи. Це не компроміс вини, вина доведена і встановлена, це компроміс здійснюється тільки щодо умов звільнення винної особи від кримінальної відповідальності.

Ухвала суду про закриття кримінального провадження та звільнення винного від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим, навіть у випадку виникнення спору щодо розміру заподіяної шкоди і порядку його відшкодування буде мати преюдиційне значення при розгляді цивільної справи.

Вважаю, що формально в теперішній час для застосування ст. 46 КК України для звільнення від кримінальної відповідальності винної особи у зв’язку з примиренням необхідне таке відшкодування збитків, на якому наполягає потерпілий і позиція потерпілого повинна бути визначальною в такому випадку. Такої ж думки дотримується в своїй роботі і В.М. Тертишник, який зазначає, що принцип пріоритетності інтересів потерпілого над інтересами державних органів, котрий відроджується в національному законодавстві України,як ніколи відповідає ідеям гуманізму [2]

Якщо потерпілий вимагає повного відшкодування збитків: відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок майна, моральної шкоди заподіяної внаслідок пошкодження майна, матеріальної шкоди заподіяної здоров’ю, та моральної шкоди заподіяної внаслідок пошкодження здоров’я то для звільнення винного від кримінальної відповідальності той повинен відшкодувати збитки, як того вимагає потерпілий. 

Як поступати в іншому випадку, якщо потерпілий не проти примирення з винним, під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення винного за ч. 1 ст. 286 КК України подає заяву, в якій зазначає, що матеріальні збитки йому відшкодовані і він не проти примирення з обвинуваченим. Чи повинен суд перевіряти повноту відшкодування збитків? Чи може достатньо позиції потерпілого. Я повторююсь, але вважаю, що позиція потерпілого повинна бути визначальною в цьому питанні, а вже якщо після закриття кримінального провадження виникне спір про відшкодування збитків, заподіяних ДТП, він повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Доречно було б дозволити самому потерпілому і винному визначати умови і порядок відшкодування збитків, та встановити нормативні запобіжники, які б змусили винного в повному обсязі відшкодувати заподіяні збитки визначені угодою про примирення, а потерпілого змусили діяти відповідно до домовленості та не вимагати зайвого.

В якому вигляді слід формалізувати угоду про примирення винного з потерпілим, наслідком якої є звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України національне законодавство не містить. Однак існує ст. 471 КПК України, яка визначає зміст угоди про примирення, що інших правовідносин між потерпілим і винним, які тягнуть за собою винесення обвинувального вироку. На мій погляд в даному випадку можливо застосувати аналогію закону і готувати подібну угоду про примирення, в якій слід зазначати сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інформацію про її повне відшкодування.

Перед судом можливо виникне спірне питання у випадку повного прощення винного потерпілим, коли потерпілий прощає винного і не потребує відшкодування заподіяних збитків. В даному випадку одна із умов звільнення винного від кримінальної відповідальності, а саме відшкодування заподіяної шкоди - залишається невиконаною. Чи може в такому випадку суд звільнити винного від кримінальної відповідальності? Я вважаю, що і в цьому випадку визначальною повинна бути позиція потерпілого.

Мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище) для застосування відповідної норми, значення не матимуть. При цьому не є важливим також, хто саме виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їхні знайомі, працівники правоохоронних органів), вважає Мандриченко Ж.В.[3].

Крім усього зазначеного хотілось би звернути увагу на таку річ. При розгляді цивільних справ про розірвання шлюбу суд, може відповідно до ст. 111 СК України відкласти розгляд справи та визначити строк для примирення подружжя. Деякі кримінальні справи розглядаються роками то чому б не запровадити в кримінальному процесі щось подібне та не надавати винному строк для відшкодування збитків, якщо після відшкодування збитків можливе реальне примирення винного з потерпілим. Строк від 1 до 6 місяців був би достатнім для вирішення питання відшкодування збитків потерпілому.

[1]Мандриченко Ж. В.Деякі аспекти нормативного удосконалення звільнення від кримінальної відповідальності за примиренням з потерпілим / Ж. В. Мандриченко // Актуальні проблеми держави і права. - 2004. - Вип. 22. - С. 921-925. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2004_22_174

[2]Тертышник В.М. Компромисс в уголовном процессе. // Весы Фемиды.-2001.-№4 С 29-33

[3] Мандриченко Ж. В.Деякі аспекти нормативного удосконалення звільнення від кримінальної відповідальності за примиренням з потерпілим / Ж. В. Мандриченко // Актуальні проблеми держави і права. - 2004. - Вип. 22. - С. 921-925. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2004_22_174

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.