Контакты

Проблемні питання в діяльності поліції

17:16, 7 ноября 2016
Чи уникне нова поліція тих проблем, які поставали перед міліцією? Про що ж мовчить влада? Спробую розібратись в ситуації, яка складається на теперішній час.
Проблемні питання в діяльності поліції

Влада добре вміє казати про те, що вона зробила, але про те, чого вона не зробила мовчить.

Так, багато сказано про те, що Законом України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року створено новий орган охорони правопорядку – Національну поліцію. В містах Києві, Львові поліція вже працює. Довіра громадян до нових поліцейських є високою. Поліція одягнена в нову привабливу уніформу, поліцейські здійснюють патрулювання на нових автомобілях, весь процес патрулювання фіксується на відеокамери, поліцейські під час роботи мають можливість використовувати портативну комп’ютерну техніку з доступом до відповідних реєстрів з можливістю на місці перевірити деякі дані про особу, відношення до служби самих поліцейських позитивне, є бажання працювати самовіддано, наполегливо, законно.

Але чи уникне нова поліція тих проблем, які поставали перед міліцією? Про що ж мовчить влада? Спробую розібратись в ситуації, яка складається на теперішній час.

Місце розташування підрозділу Національної поліції, наприклад у місті Києві, це частина приміщення Національної академії внутрішніх справ за адресою: місто Київ, вулиця Народного ополчення, 9. Будівля призначена для занять студентів, а не для діяльності поліцейського підрозділу і річ іде навіть не про наявність чи відсутність ремонту. Річ іде про пристосування будівлі з іншим цільовим призначенням для роботи поліцейського підрозділу, що буде вкрай важко, дорого, а може і неможливо. Чому забувають про це незрозуміло. Відсутність коштів, невеликий час для вирішення питання з приміщенням? Усі це свідчить про небажання або нерозуміння важливості цього питання.

Так, стаття 259 КпАП України передбачає доставляння правопорушника в міліцію, у разі неможливості скласти протокол на місці скоєння правопорушення, для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Спеціальної кімнати для цієї процедури в будівлі поліції м. Києва немає.

Якщо іти далі, стаття 260 КпАП України встановлює, що поліцейські мають право застосовувати до правопорушника заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, такі, як особистий огляд речей та документів, вилучення речей та документів, адміністративне затримання, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд на стан сп’яніння, тощо.

Спеціальна обладнана кімната для проведення особистого огляду відсутня.

Спеціальний приймальник для тримання адмінзатриманих відсутній. Взагалі це окрема тема для розговору, він утворюється, реорганізується, ліквідується органами державної влади чи місцевого самоврядування для обслуговування одного або декількох органів внутрішніх справ. Чому не створений спеціальний приймальник для забезпечення тримання правопорушників, затриманих поліцейськими в тих містах де працює поліція. Питання залишається відкритим.

Спеціальний приймальник потребує певного обладнання. Облаштовуються як мінімум, такі приміщення:

а) камери для окремого утримання чоловіків і жінок; б) ізолятори для окремого утримання заново доставлених осіб, які не пройшли санітарної обробки, для хворих і осіб з підозрою на інфекційні захворювання; в) кімнати для чергового, начальника спецприймальника, інспекторів, медпрацівника, канцелярії, прийняття їжі з обладнанням для миття і зберігання посуду, відпочинку, а також туалету; г) санітарний пропускник з душовою і дезінфекційною камерою, сушилка, приміщення для підігрівання і прийняття їжі, миття і зберігання посуду, зберігання особистих речей адмінарештованих і інших господарських предметів, санітарний вузол; окремі кімнати для зберігання чистої та брудної білизни. 

Спеціальний приймальник повинен мати внутрішній огороджений двір. Для здійснення пропускного режиму в приймальнику з лімітом на 50 і більше місць обладнується контрольно-пропускний пункт.

Керівництво спеціальним приймальником і контроль за його діяльністю повинен здійснювати орган поліції, оскільки основна маса правопорушників затримується поліцейськими.

Ці вісі питання залишаються відкритими.

Поліцейські при несенні служби не мають взагалі протоколів про адміністративне затримання, оскільки приміщення для тримання адмінзатриманих відсутнє в поліції і є в наявності тільки в приміщеннях ОВС, де поліцейські і можуть отримати протокол про адміністративне затримання. Але питання - коли правопорушника затримали та до доставки його до ОВС на яких підставах він взагалі тримається поліцейськими. Чи буде час від затримання до доставки правопорушника до ОВС і складання протоколу особистого затримання рахуватись законним затриманням.

За наявність обладнаних приміщень для відпочинку, переодягання, зберігання уніформи поліцейських, проведення спеціальних занять, архівів, адміністративної практики, тощо взагалі річ не іде. 

Далі більше! Щодо законодавчого забезпечення діяльності національної поліції.

Основний нормативний документ, який використовують поліцейські у своїй діяльності це Кодекс України про адміністративні правопорушення. Але цей закон не зазнав суттєвих змін для нормальної діяльності поліції, а зміни до нього носять косметичний характер, тобто найменування «органи внутрішніх справ» доповнено фразою «національна поліція». В цілому цей закон залишився тим самим законом, що прийнятий в СРСР у 1984 році, безліч разів зазнавав змін, але по суті є радянським законом. Не можна сказати поганий він чи гарний, можна сказати, що він не в повній мірі відповідає вимогам часу та не встигає за реформами, в тому числі, які відбуваються в органах внутрішніх справ, поліції. Над ним просто необхідно працювати та вносити своєчасно відповідні зміни і тоді не буде важливим те в якому році він прийнятий.

Кодекс України про адміністративні правопорушення містить в собі деякі суперечливі норми, що залишились із радянських часів, або зазнали змін вже в теперішній час, але потребують скорішого врегулювання та приведення у відповідність до міжнародних поліцейських норм та стандартів.

Щодо повноважень поліцейського вимагати від правопорушника повідомити своє прізвище, ім’я, по батькові.

Уявіть собі ситуацію (на практиці такі випадки трапляються досить часто), правопорушник наприклад скоює якесь адміністративне правопорушення, наприклад палить в громадському місці.

Поліцейський зробив правопорушнику зауваження, запропонував припинити протиправну поведінку та став вимагати повідомити свої особисті дані для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Дуже часто правопорушники відмовляють та не повідомляють свої дані поліцейському, обґрунтовуючи свою відмову посиланням на ст. 63 Конституції України, помилково стверджуючи, що вони можуть відмовитись давати пояснення щодо себе, членів сім’ї, тощо. В даному випадку поліцейським слід розуміти, що давати показання або пояснення це не те саме, що і повідомляти свої особисті дані. Правопорушник зобов’язаний повідомити поліцейському свої дані. Ця норма на мій погляд зрозуміла та не потребує додаткової регламентації в КпАП України, але якщо в подальшому вводити відповідальність за відмову повідомити свої особисті дані поліцейському, то слід закріпити і обов’язок особи повідомити поліцейському свої особисті дані. 

Поліцейський для встановлення особи правопорушника, застосовує засіб забезпечення адміністративного провадження у вигляді адміністративного затримання та доставляє правопорушника до ОВС. В ОВС особу правопорушника може бути встановлено, якщо вона проходила по облікам МВС, затримувалась раніше, але якщо особа не притягалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності, якщо і в ОВС правопорушник відмовляється назвати свої дані, або називає неправдиві дані. Що робити поліцейському? Відповідь одна через три години відпускати правопорушника, оскільки час адміністративного затримання завершився, і неповідомлення особою своїх персональних даних не є підставою для її подальшого тримання в ОВС. Звісно є ризик того, що правопорушник, який не повідомляє свої особисті дані може приховувати їх з певною ціллю, наприклад він перебуває в розшуку за скоєння злочину.   

Принци невідворотності покарання за скоєне правопорушення втрачає свій сенс.

На мій погляд необхідно ввести адміністративну відповідальність для правопорушників за відмову повідомити поліцейському свої особисті дані, необхідні для встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення та виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення. Тобто зобов’язати правопорушника повідомити своє прізвище, ім’я, по батькові, місце реєстрації та місце свого проживання, якщо вони різні, повідомити своє місце роботи, свої контактні телефони та адрес електронної пошти, якщо вони є. Покаранням за відмову назвати свої особисті дані повинен стати, в тому числі, адміністративний арешт, на строк до 15 діб.

Хочу звернути увагу на роз’яснення прав особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так усі знають, що правопорушнику потрібно роз’яснити права передбачені статтями 10, 63 Конституції України та ст. 268 КпАП України, але як це виглядає на практиці.

В Сполучених Штатах є так зване правило «Миранди» і суть роз’яснення прав полягає в промові поліцейським правопорушнику чотирьох речень: «Ви маєте право мовчати. Все, що ви скажете, може бути використано проти вас у суді. Ваш адвокат має право бути присутнім на допиті. Якщо ви не маєте можливості оплатити адвоката, він буде наданий вам державою. Ви розумієте свої права?»

В Українській правоохоронній діяльності така універсальна промова поліцейського до правопорушника відсутня. По суті поліцейському слід зачитувати правопорушнику усі статті, оскільки не проголошення статей може бути розцінено, як не роз’яснення прав. На мій погляд слід розробити універсальну промову поліцейського, яку вони могли б використовувати при затримання як і правопорушників так і злочинців, оскільки права передбачені КпАП України та КПК України різняться, самі статті, які слід роз’ясняти досить великі, поліцейський може забути текст статті а правопорушник (злочинець) при затриманні може не зрозуміти усіх перелічених прав, тому на мій погляд і слід розробити та запровадити стисле формулювання прав правопорушника (злочинця) саме при затриманні.   

Одразу ж хотілось би звернути увагу на такий засіб забезпечення адміністративного провадження, як адміністративне затримання.

Міліція досить часто зловживала адміністративним затриманням відносно осіб, що підозрюються у скоєнні кримінальних правопорушень. Застосовувала до підозрюваних вказаний захід забезпечення адміністративного провадження та під час адміністративного затримання, яке, за нормами КУпАП могло тривати до розгляду справи про адміністративне правопорушення в суді, до особи, яка ще не затримана у рамках кримінального провадження, «вибивала» зізнання, а вже потім ставила питання про обрання затриманому запобіжного заходу у рамках кримінального провадження.

Для відібрання цього повноваження у міліції і були прийняті зміни до КпАП України, яким строк адміністративного затримання скорочувався до трьох годин.

Стосовно діяльності поліції. Треба розібратися коли і до кого поліцейські застосовують адміністративне затримання. А відповідь вона наявна. Найчастіше адміністративне затримання застосовується до осіб, які, наприклад, ввечері напередодні вихідного дня або у вихідний день зловжили спиртними напоями та відмовляються припинити свою протиправну поведінку, під час складання протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 173, 173-2, 178, 175-1 тощо КУпАП не повідомляють свої особисті дані, або вчинюють нове адміністративне правопорушення передбачене ст. 185 КУпАП, оказуючи злісну непокору законним вимогам поліцейського, чинять опір, або навіть не в змозі повідомити свої анкетні дані. В цьому випадку поліцейські доставляють правопорушника до ОВС. Строк адміністративного затримання не може тривати більше трьох годин.

В законі не прописаний момент, з якого слід рахувати строк адміністративного затримання. На мій погляд адміністративне затримання розпочинається в той час, коли правопорушника обмежили в його можливості вільно переміщатись. Цю норму потрібно закріпити в КУпАП та поліцейським в протоколі затримання слід вказувати саме цей час.  

Ті хто на практиці здійснював адміністративне затримання або був свідком цього розуміють, що три години це дуже мало. Наприклад правопорушник знаходячись у стані сильного алкогольного сп’яніння, на виконує законні вимоги поліцейського, не припиняє свою противоправну діяльність, чинить опір і злісну непокору поліцейським. Припинення протиправної поведінки та подолання опору правопорушника вимагає певного часу, в залежності від ситуації від декількох хвилин, а може і до години чи більше, при цьому час затримання вже іде.

Доставляння правопорушника в ОВС потребує також певного часу, в залежності від дорожніх умов це може бути, наприклад навіть в Києві від 10 до 30 хвилин. В ОВС встановлюється особа правопорушника, це також вимагає часу, складання протоколу про адміністративне правопорушення, ознайомлення правопорушника з матеріалами справи про адміністративне правопорушення, все це вимагає часу.  

А правопорушника вже потрібно випускати, оскільки час адміністративного затримання закінчився. Майже завжди 3 години замало для вчинення поліцейськими усіх дій передбаченим для провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Якщо ж крім того поліцейські обґрунтовано підозрюють, що правопорушник має намір продовжити свою протиправну поведінку, заподіяти шкоду собі чи оточуючим його громадянам, наприклад, продовжити насильство в сім’ї, продовжить вживати алкогольні напої тощо. Не дивлячись на усі ці моменти поліцейські повинні по закінченню трьох годин відпустити правопорушника.

На мій погляд необхідно кардинально вирішувати цю проблему на законодавчому рівні, закріплюючи строк адміністративного затримання до розгляду справи в суді, який повинен відбутись наприклад протягом доби після адміністративного затримання особи, а якщо цей день (а найчастіше так і відбувається на практиці) припадає на вихідний день вирішити це питання чергуванням суддів та працівників апарату суду у вихідний день, що можливо закріпити наприклад розпорядженням Державної судової адміністрації (для вирішення питання оплати працівникам суду) та протоколом зборів конкретного суду за погодженням з керівництвом поліцейського підрозділу.

У статті 264 КпАП України річ іде про особистий огляд і огляд речей. Однак текст статті містить у собі тільки перелік осіб, які мають право проводити особистий огляд, але підстави особистого огляду не зазначені, в яких випадках особистий огляд є обов’язків не вказано. Загальні підстави застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення зазначені у ст. 260 КпАП України, але вони не можуть відобразити усі моменти які можуть при тому чи іншому заході виникнути. Потрібна детальна регламентація.

Щодо такого засобу забезпечення адміністративного провадження, як тимчасове затримання транспортного засобу. Саме формулювання диспозиції статті 265-2 КпАП України викликає певне здивування: «у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене…..». На мій погляд вказане формулювання розмите, не конкретне, а повинно бути стислим і таким, що не дає підстав сумніватись у діях поліцейського, «у разі скоєння правопорушення, передбаченого статтями…., після складання протоколу про адміністративне правопорушення працівник поліції повинен затримати транспортний засіб до розгляду справи про адміністративне правопорушення у суді», подальша доля затримання транспортного засобу повинна вирішуватись в суді. Неточні, двоякі формулювання завжди дають підстави сумніватися в законності дій поліцейського. Далі затримання здійснюється шляхом блокування або доставлянням для зберігання на спеціальний майданчик. Знову незрозумілості. Чи доречно і достатньо буде застосовувати блокування автомобіля у разі експлуатації автомобіля з перебитими, зміненими ідентифікаційними номерами кузова? Та чи вкрай необхідно блокувати чи доставляти на спеціальний штрафний майданчик автомобіль, що зупинився з порушеннями правил зупинки та стоянки, але не дуже суттєво перешкоджає безпеці дорожнього руху. За якими критеріями потрібно оцінювати суттєвість перешкоджання дорожнього руху автомобілем, що зупинився з порушеннями правил. Відповіді на ці запитання формулювання статті 265-2 КпАП України не надає. Не прописана чітка процедура затримання транспортних засобів.

Поліцейські можуть і хочуть це робити, але потрібно чітко прописати як.

У статті 266 КпАП України іде річ про відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд на стан сп’яніння. У статті також не регламентовано у який спосіб необхідно відсторонювати особу від керування транспортними засобами, що на мій погляд також є суттєвим недоліком. Це може бути і блокування транспортного засобу і доставка транспорту на штрафний майданчик або передача керування особі, що не перебуває у стані сп’яніння, тощо. Але цій усі моменти слід регламентувати на законодавчому рівні.

Щодо доказів у справі про адміністративні правопорушення. На мій погляд визначальною фразою статті 251 КпАП України є «доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь які фактичні дані…..», тобто якщо буквально розуміти це формулювання, то усі зібрані докази можуть бути використані в провадженні по справі про адміністративні правопорушення.

Детальніше зупинимось на деяких з них:

1) протокол по справі про адміністративне правопорушення – це перший і основний письмовий доказ у справі, який складається поліцейським; 

2) показання самого правопорушника, який може дати пояснення чи відмовитись свідчити (при чому право відмовитись свідчити проти себе у ст. 268 КпАП України не закріплене);

3) показання потерпілого (якщо він є по справі);

4) показання свідків, що можуть бути як цивільними особами так і поліцейськими (ст. 272 КпАП України каже, що свідком може бути кожна особа, про яку є дані,що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі);

5) висновок експерта, при цьому зауважую, що КпАП України не містить порядку призначення і проведення експертиз, строків проведення експертиз, не передбачає зупинення строків на час проведення експертизи, незважаючи на те, що наприклад експертиза у справі про ДТП за ст. 124 КпАП України може тривати досить довго, крім того, наприклад у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КпАП України, експертиза може бути призначена за постановою поліцейського, але експерт не надасть «висновки авто технічної експертизи», а виконає «експертне дослідження», при проведенні експертизи, призначеній за нормами КпАП України, він навіть не попереджається про кримінальну відповідальність, тому на практиці бувають випадки, коли за постановою ОВС експерт надає одні висновки «експертного дослідження», а у цій же справі, за експертизою, призначеною судом, при розгляді справи в суді, будучи попередженим судом про кримінальну відповідальність, зовсім інший висновок;

6) що стосується матеріалів фото кінозйомки та відео запису, то відповідно статті 251 КпАП України це можуть бути показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за безпекою дорожнього руху, але як же бути з матеріалами фото відео зйомки, зроблених поліцейськими, свідками, потерпілими, тощо, а не в автоматичному режимі? Стаття 251 не регламентує цього, але повертаючись до першого речення диспозиції вказаної статті зауважую, що доказами можуть бути будь-які фактичні дані. Поліцейські забезпечені відеокамерами, але основне призначення відеокамери – це контроль за діяльністю самого поліцейського наряду, дотримання ним законності. Крім того отримати відео файл з цієї камери поліцейському досить важко, він повинен після служби писати рапорт керівництву на отримання файлу та певний час чекати отримання файлу. Поліцейські автомобілі не обладнані системами відео спостереження за безпекою дорожнього руху, які могли б використовувати поліцейські у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з безпекою дорожнього руху;

7) речові докази, щодо предметів матеріального світу то тут усе зрозуміло, оформлюється протокол вилучення речей та речові докази разом з протоколом вилучення долучаються до матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Що ж стосується наприклад відео файлу з відео реєстратора автомобіля, який брав участь в ДТП. На мій погляд цей доказ не є речовим, оскільки його вираз не в матеріальному предметі, а у вигляді електронної інформації – електронного документа, яким його і слід вважати, коли він буде відображений на відповідному носії з доданим до нього протоколом вилучення;

8) інші документи, продовжуючи попередній пункт хочу зауважити, що, на мій погляд, усю інформацію, яку можна зберігати у електронному вигляді слід відносити до інших документів, з відповідним правовим оформленням (протоколом вилучення, якщо ця інформація отримується від свідків, правопорушників, потерпілих, камер відео спостереження, тощо, або рапортом, якщо творцем цієї інформації є поліцейський).

Щодо повноважень адвоката в провадженні по справам про адміністративні правопорушення. Рішенням Конституційного Суду України від 2007 року встановлено, що участь у справах про адміністративні правопорушення має право брати тільки адвокат. Стаття 268 КпАП України чітко визначає, які права має особа, що притягається до адміністративної відповідальності. Адвокат має майже ті ж самі права, які має його підзахисний (окрім пояснень, які правопорушник може дати тільки особисто): таким чином на етапі складання протоколу (читай виготовлення основного доказу по справі про адміністративне правопорушення) та збору поліцейським доказів по справі про адміністративне правопорушення адвокат має право ознайомитись з усіма матеріалами справи про адміністративне правопорушення, подати відповідні докази, які є в нього або заявити клопотання (про витребування доказів, опитування свідків, призначення експертизи, тощо), при цьому адвокат не має право іншим чином втручатись в процедуру оформлення протоколу про адміністративне правопорушення. При розгляді справи про адміністративні правопорушення адвокат може брати повноцінну участь.

Що робити в тому випадку, коли самі поліцейські мають право виносити постанови (розглядати) по справам про адміністративні правопорушення і зазвичай роблять це одразу після складання протоколу. Ця норма в КпАП України також не виписана. На мій особистий погляд, якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності бажає, щоб у справі взяв участь її адвокат, вона повинна повідомити поліцейського про намір скористуватися послугами адвоката, а поліцейській в свою чергу повинен повністю оформити матеріали справи про адміністративне правопорушення, дати можливість особі ознайомитись з матеріалами справи про адміністративне правопорушення та призначити розгляд справи на іншу дату, щоб правопорушник мав можливість запросити адвоката, той мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, заявити клопотання, якщо вони в нього виникнуть, вже після цього приступати до розгляду справи по суті.

Згідно ст. 277-2 КпАП України повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді. Ця норма напряму суперечить нормі ч. 2 ст. 277 КпАП України, згідно якої деякі справи про адміністративні правопорушення розглядаються протягом доби, деякі у триденний строк. Що робити наприклад у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП України. Ввечері на правопорушника склали адміністративний протокол та через три години відпустили. Звідки поліцейський знає, коли відбудеться розгляд справи в суді? Де три дні для повідомлення особи? Чи може суд навіть за три дні викликати особу поштовою повісткою? Відповідь на всі запитання – звісно ні. Залишається або суду порушувати строки розгляду, або поліцейським якимсь чином доставляти до суду або умовляти з’явитись в суд правопорушника, що виглядає досить дивно.

Таким чином навіть при приблизному аналізі діяльності національної поліції стає зрозумілим, що необхідно дуже тяжко і наполегливо працювати над матеріально-технічним, організаційним та законодавчим забезпеченням діяльності поліції. Щоб люди, яки прийшли працювати в поліцію не відчули байдужість до проблем, які виникають у їх діяльності та надалі сумлінно стояли на захисті прав і свобод громадян.

Слава Україні!

Суддя Перевальського районного суду Луганської області Іванов А.П.

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Конкурс в Верховный Суд: кого и почему отсеют по «психологическим» тестам