Приватних виконавців обмежили в сумах стягнення

17:03, 23 декабря 2016
21 грудня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Вищу раду правосуддя». Зазначеним законом також були внесені зміни в законодавство про виконавче провадження, зокрема в тій частині, що регламентує діяльність приватних виконавців.
Приватних виконавців обмежили в сумах стягнення

21 грудня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Вищу раду правосуддя». Зазначеним законом також були внесені зміни в законодавство про виконавче провадження, зокрема в тій частині, що регламентує діяльність приватних виконавців.

Так Розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнений п. 11:

«До 1 січня 2018 року приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті».

Окрім цього, доповнено ч. 2 ст. 5 Закону новими абзацами такого змісту:

«Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валютіСтрок зайняття діяльністю приватного виконавця обчислюється з дня внесення інформації про приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України».

При цьому жодних обмежень по сумам стягнення, наприклад, стосовно державного виконавця, який працює на посаді менше року, закон не передбачає.

Нагадаю, що чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що приватний виконавець не може виконувати рішення, зокрема, де стягувачем або боржником є держава, рішення адміністративних судів, а також таких гостросоціальних категорій рішень, як рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена.

Особисто мені видається дещо дивним демонстрація законодавцем деякої недовіри до інституту, який сама ж держава вирішила створити та який має скласти здорову конкуренцію державній виконавчій службі.

Слід зазначити, що до особи, яка виявила намір стати приватним виконавцем, закон висуває більш суворіші вимоги, аніж до кандидатури на посаду державного виконавця.

Так, державним виконавцем може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою і здатний за своїми особистими і діловими якостями здійснювати повноваження державного виконавця. Досвід роботи у галузі права від кандидата в державні виконавці не вимагається.

Приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит. При цьому особа, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця, до подання заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту зобов’язана пройти навчання і стажування приватного виконавця.

Не зайвим буде нагадати, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Приватний виконавець самостійно несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову відповідальність, яка до того ж має бути застрахована.

Тоді чому ж спостерігається стійке бажання законодавця обмежити компетенцію приватних виконавців граничними сумами за виконавчими документами, які можуть перебувати в його провадженні?

Можна ще було б зрозуміти, якби депутати намагалися заборонити приватним виконавцям стягувати борги за комунальні послуги, аби нівелювати «страшилки», якими залякують народ горе-експерти.

Проте боржники за комунальні послуги приватним виконавцям і без такої заборони будуть фінансово нецікаві, оскільки винагорода, отримана за виконання такої категорії рішень, не покриє приватному виконавцю навіть витрат на утримання офісу.

Великий бізнес досить кількісно представлений у законодавчому органі та, на мій погляд, банально побоюється того, що судові рішення почнуть невідворотно виконуватись, а грошові суми, визначені рішеннями, — стягуватись, не дивлячись на впливовість реального власника бізнесу та на його здатність «вирішувати питання».

Не секрет, що державна виконавча служба в значній мірі «чутлива» до такого впливу.

Тим не менш вже є випадки, коли за поданням державних виконавців суди почали забороняти виїзд за межі України як відомим бізнесменам, так і народним депутатам, що мають невиконані зобов’язання, покладені на них судовими рішеннями.

З запровадженням інституту приватних виконавців такі виключення можуть стати правилом, а тому їх потенціал і намагаються обмежити.

Андрій Авторгов, адвокат, к.ю.н.

 

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь. 

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Почему депутаты хвалят и ругают новые процессуальные кодексы
Новости онлайн