Досудове врегулювання спорів: депутати пропонують виключити норму з ГПК

Законопроектом №10126 від 05.03.2019 авторства народних депутатів Ігора Лапіна, Ігора Котвіцького та Якова Безбаха пропонується вилучити ст. 19 з Господарського процесуального кодексу України, яка визначає основні положення досудового врегулювання спорів, а також виключити п. 6 ч. 3 ст. 162 та п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України, які передбачають такі вимоги до позовної заяви, як відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок його врегулювання.

Депутати вирішили, що зазначені положення ГПК щодо досудового врегулювання спору не відповідають встановленому базовому конституційному принципу — праву на справедливий судовий розгляд з використанням усіх національних засобів юридичного захисту, яке гарантовано ст. 55 Конституції України, адже в прийнятті позовної заяви суддею може бути відмовлено на підставі того, що до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно з законом.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, має бути правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Детальне обґрунтування зазначеного принципу відображено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де визначено, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист, тобто наявність договірних правил досудового врегулювання спорів не є перешкодою для звернення до суду з позовом. Таким чином, можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спору може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак за такої логіки їх використання має стати правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Крім того, на думку парламентарів, чинні положення ГПК України не відповідають засадам світової арбітражної практики. Зокрема, у рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи в цьому випадку зазначається про «вжиття заходів зі сприяння» досудовому врегулюванню спорів, а не встановлення обов’язковості досудового їх врегулювання. Також варто звернути увагу на право на доступ до правосуддя і на справедливий судовий розгляд, які гарантовані ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що вступає у протиріччя з чинними нормами ГПК України.

Раніше ми знайомили читачів з такими інститутами досудового врегулювання, як медіація та врегулювання спорів за участі судді.