Як недосконалість КПК впливає на судовий процес

16:09, 5 декабря 2017
Окремі положення КПК не сприяють додержанню принципу охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Як недосконалість КПК впливає на судовий процес

Право на справедливий суд

 

Володимир Алямкін, адвокат,

кандидат юридичних наук.

Юрій Бойченко, адвокат,

заслужений журналіст України.

 

Про недосконалість  діючого нині Кримінального процесуального законодавства України сказано достатньо, щоб мати у цьому бодай найменший сумнів. Багаторічний досвід правозастосування вказує на те, що окремі його положення є не лише недолугими, а й дискримінаційними і аж ніяк не сприяють додержанню задекларованому у ст.2 КПК України принципу охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. А вимоги щодо всебічності, повноти і неупередженості прокурора та слідчого є ні чим іншим, як непідкріпленою декларацією.

Абсолютно очевидно, що автори діючого КПК України готували його з репресивним ухилом в бік своїх політичних опонентів, з наданням усіх переваг прокурору, ставлячи суддів у статус заручників прийнятих ними ж рішень. На жаль, і сьогодні зацікавлені в цьому сторони кримінального процесу продовжують використовувати його суперечливі положення на свою користь. Кожне підготовче і перше судове засідання починається з грубого порушення права обвинуваченого на захист, що теж прямо передбачено нормами чинного КПК України. Але все по порядку.

Наша країна задекларувала прагнення до європейського співтовариства і намагається дотримуватись норм розвитку правової демократичної  держави. То ж давайте не лише декларувати, а й реально діяти. 

Так Україна ще 17 липня 1997 року ратифікувала «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод», підписану державами — членами Ради Європи у Римі 4 листопада 1950 року. І,  виходячи із змісту ч. 4 ст. 9 КПК України, вона має пріоритет над кримінальним процесуальним законодавством України і є його частиною.

У статті 6 Конвенції, яка має назву «Право на справедливий суд» передбачено, що «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, … який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права — бути негайно i детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього». Слід особливо зазначити, що такого основоположного принципу діяльності правоохоронних та судових органів, як справедливість, в положеннях самого КПК України, на жаль, не існує — що є окремою темою для дискусії. Автори Конвенції не вказали на те, в якій формі, коли і яким чином підозрюваний, обвинувачений повинні бути поінформовані про характер i причину висунутого обвинувачення, справедливо вважаючи, що вказане повинно бути реалізоване в національному процесуальному законодавстві кожної країни, що ратифікувала положення цієї Конвенції.

П. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України передбачено, що «підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують». Саме таким чином трансформовано право підозрюваного, обвинуваченого бути поінформованими про характер i причину висунутого обвинувачення на право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Слід зазначити, що наведене положення КПК України не в повній мірі відповідає тому, що викладено в ст. 6 Конвенції. Не вдаючись у подробиці, можна переконливо стверджувати, що існує суттєва різниця визначення права підозрюваного, обвинуваченого наведеною нормою КПК України і Конвенцією, яка декларує гарантування  забезпечення певних прав і основоположних свобод, які становлять підвалини справедливості.

   Для належного усвідомлення того, що буде викладено в подальшому, слід визначитися в термінології, а саме:

  • «Знання» — це результат пізнавальної діяльності людини, який визначається як ясне і чітке усвідомлення і поняття події, явища або факту.
  • «Причина» — це зв'язок між подією та її наслідками — іншою подією.
  • «Характер» — сукупність суттєвих властивостей та особливостей будь-якого явища, події.

Відповідно до положень діючого КПК України, процесуальним документом, з якого обвинувачений може бути детально поінформованим про характер i причину обвинувачення, висунутого проти нього, є обвинувальний акт. Частиною 4 ст. 110 КПК України встановлено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Тобто з обвинувального акту обвинувачений повинен дізнатися про характер i причину обвинувачення проти нього.

Статтею 291 КПК України встановлені вимоги до обвинувального акту — «Обвинувальний акт має містити такі відомості:

  • найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
  • анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  • анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
  • прізвище, ім’я, по батькові та посада слідчого, прокурора;
  • виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
  • обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;
  • розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
  1. 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;
  • розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
  • дата та місце його складення та затвердження».

Повний зміст наведеної статті процитований з метою доведення того, що усі пункти вказаної норми, за винятком пункту 5, носять формальний характер. А саме він встановлює, що прокурор в обвинувальному акті викладає лише фактичні обставини кримінального правопорушення, які він вважає встановленими. Термін «вважає» слід тлумачити лише як «особиста думка», яка може бути об’єктивною, а може й ні, але точно її автора це ні до чого не зобов’язує. Тобто прокурор висловлює свою особисту суб’єктивну думку стосовно обставин кримінального правопорушення. Виникає питання, чому в п. 5 автори Кодексу не обмежилися формулюванням — «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення». Чому знадобилося тлумачення — «які прокурор вважає встановленими». Мабуть тому, що вислів «виклад фактичних обставин» накладає певний обов’язок до об’єктивності, достовірності та виконання вимог ч. 2. ст. 9 КПК України щодо всебічності, повноти, неупередженості. А термін «вважає» — нікого ні до чого не зобов’язує. Взагалі, в КПК недопустимо використовувати термін «вважає», оскільки за ним втрачається конкретність та чіткість визначення прав та обов’язків сторони обвинувачення у кримінальному провадженні і надається індульгенція процесуальним особам уникати відповідальності, бо ж «вони так вважають», а за це, як відомо, не судять.

Таким чином з обвинувального акта обвинувачений може дізнатися не про характер і причини обвинувачення проти нього, а про обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, або особисту думку прокурора, яка не може бути скасованою в суді і за яку він не несе ніякої відповідальності навіть за умови того, що вона є необ’єктивною та упередженою. Слід зазначити, що п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України як найменш не співпадає за змістом і суперечить пункту а) ч. 3 ст. 6 Конвенції та п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, підкреслюю — стосовно права обвинуваченого знати не суб’єктивну думку прокурора щодо обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а чітко усвідомлювати і розуміти подію кримінального правопорушення як явища або факту, в якому його обвинувачують, у своєму взаємозв’язку з відповідними властивостями та особливостями, що повинна бути викладена неупереджено, повно, всебічно з вказівками на виявлені обставини, зокрема, що виправдовують підозрюваного.

З аналізу змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка, як зазначено вище, має пріоритет над положеннями КПК України, п. 1 ч. 3 ст. 42 , ч. 4 ст. 110 КПК України та положення ч. 2 ст. 291 КПК України, можливо зробити наступні висновки:

  1. Ч. 2 ст. 291 КПК України суттєво змінює право обвинуваченого, передбаченого ст. 6 Конвенції бути поінформованим про характер і причини обвинувачення або право обвинуваченого, передбаченого п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, — знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують, на право ознайомитись з обвинувальним актом, в якому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, або, іншими словами, особистої думки прокурора стосовно обставин кримінального правопорушення. І слід додати що добре, якщо вона не є упередженою;
  2. Не доведення до обвинуваченого інформації про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення, є суттєвим порушенням його прав на захист, з усіма наслідками з цього приводу;
  3. Ст. 6 Конвенції не має пріоритету над ч. 2 ст. 291 КПК України, що є суттєвим порушенням основоположних принципів самого КПК України.

За вимогами ч. 2. ст. 9 КПК України «Прокурор, керівник органа досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Наведена норма, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, є декларативною нормою і не має належної реалізації в інших нормах КПК України, адже за результатами досудового розслідування в обвинувальному акті у прокурора немає обов’язку викласти фактичні обставини кримінального провадження всебічно, повно і неупереджено та вказати на виявлені обставини, що виправдовують підозрюваного. Суд під час підготовчого засідання позбавлений права перевірити всебічність, повноту і неупередженість дослідження обставин кримінального провадження. Виникає цікава ситуація: вимоги щодо всебічності, повноти і неупередженості досудового розслідування існують, а процедури, за якою цю всебічність, повноту і неупередженість можна перевірити в суді до початку розгляду кримінального провадження по суті — не існує. Слід додати, що після початку розгляду справи по суті, перевіряти всебічність, повноту та неупередженість досудового розслідування — вже не має сенсу, виходячи з вимог КПК України. Це пряме порушення прав обвинуваченого на захист, надання обвинуваченню значної переваги в кримінальному провадженні. Ці переваги закріплені зокрема в ч. 4 ст. 291 КПК України, якою встановлено, що до обвинувального акта додається:

«1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється».

Останній абзац цієї статті є особливо цікавим. За наведеною нормою на підготовче засідання суд отримує «кота у мішку» у вигляді виключно обвинувального акту, не враховуючи формальних документів, які не містять будь-якої інформації стосовно події злочину. Виникає питання: чому під час підготовчого засідання у суду не має права отримати інші документи кримінального провадження ніж обвинувальний акт з викладеними обставинами кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими? Чому суд позбавлений права ознайомитися з фактичними обставинами кримінального правопорушення? Матеріали кримінального провадження суд отримує після прийняття рішення про призначення судового розгляду. І навіть якщо після цього судом буде з’ясовано, що досудове розслідування проведено з порушенням вимог всебічності, повноти і неупередженості дослідження обставин кримінального провадження, або якщо навіть буде встановлена невинуватість обвинуваченого чи відсутність події злочину, суд на першому судовому засіданні все одно зобов’язаний роз’ясняти обвинуваченому суть обвинувачення, розпочати судове розслідування та довести його до вироку. У випадку якщо досудове слідство проведено упереджено, що, з власного досвіду, є розповсюдженою практикою, ні про яку незалежність та безсторонність суду вже не може бути і мови. Суд, навіть за його волі, вже становиться учасником безпідставного обвинувачення. Виникає риторичне запитання: а як же вимоги ст. 2 КПК України стосовно того, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений, а тим більше засуджений?

Під час роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення, за вимогами ст. 348 КПК України, головуючий зобов’язаний роз’яснити, за здійснення яких кримінальних правопорушень він обвинувачується. І для цього суду необхідні відомості про фактичні обставини кримінального правопорушення, а не ті обставини, які прокурор вважає встановленими. Без цього будь-яке роз’яснення може перетворитися і на практиці перетворюється в формальність, яку суд усілякими хитрощами швиденько проходить, користуючись юридичною необізнаністю обвинувачених. І ні який захисник цьому не зможе перешкодити.

Автори КПК України постійно маніпулюють юридичною термінологією стосовно прав обвинуваченого. Порівняємо те, що повинно бути: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права — бути негайно i детально поінформованим про характер i причину обвинувачення проти нього» Ст.6 Конвенції. Що маємо:

  • «Підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують» п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України;
  • Обвинувальний акт, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, має містити такі відомості: п. «5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими…» — ч. 2 ст. 291 КПК України;
  • «Після оголошення обвинувачення головуючий роз’яснює йому суть обвинувачення…» ст. 348 КПК України.

Наведені маніпулювання порушують права обвинуваченого на захист і не сприяють завданню кримінального провадження встановленому ст. 2 КПК України.

Як зазначено в ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є вимога стосовно того, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений… З метою реалізації наведеної норми, частиною 3 ст. 314 КПК України, передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право ухвалити рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Чи повинен обвинувальний акт відповідати вимогам ст. 6 Конвенції, п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, ч. 2. ст. 9 КПК України та іншим нормам — питання дискусійне, але аналіз практики повернення обвинувальних актів прокурора судами, свідчить про те, що підставою для повернення обвинувального акта є виключно недодержання прокурором формальних вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, а не будь-яких інших норм КПК України. За змістом ст. 6 Конвенції, п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, ч. 2. ст. 9 КПК України обвинувальний акт начебто повинен відповідати наведеним вимогам. Але дискримінаційна ст. 291 КПК України цьому прямо перешкоджає. Заяви обвинуваченого про порушення його прав стосовно, наприклад, відсутності події злочину, неповноту, упередженість досудового розслідування, не вірний виклад фактичних обставин тощо на підготовчому засіданні завжди залишаються з коментарем головуючого: «За відсутністю матеріалів кримінального провадження цього перевірити неможливо, перевіримо під час розгляду справи». З цього моменту порушуються права обвинуваченого на захист і суд перестає бути незалежним та безстороннім. Адже якщо на першому судовому засіданні після отримання всіх матеріалів кримінального провадження судом буде встановлено упередженість прокурора, слідчого, неповнота досудового розслідування, або навіть невинуватість обвинуваченого чи відсутність події злочину, обвинувачений все одно на довгі роки приречений доказувати свою невинуватість.

На розсуд читачів шановного видання «СУДОВО-ЮРИДИЧНОЇ ГАЗЕТИ» наведемо приклади із останніх казусів з нашої правозастосовчої практики.

У міському суді Херсона наразі розглядається резонансна справа про жахливу ДТП, яка сталася на перехресті Береславського шосе та вулиці Зала Егерцег 19 червня 2015 року. У «Рейнж Ровері», який летів тоді містом із шаленою швидкістю, загинули двоє пасажирів, у тому числі ще ненароджена дитина. Всі присутні у позашляховику, як і водій, були у стані сильного алкогольного сп’яніння (до 2,74 проміле). Гулянка для них розпочалася близько 19-ї і закінчилася о 5 ранку смертельним тараном дерева на узбіччі. Так було насправді, але зовсім по-іншому відтворили в обвинувальному акті слідчі. Виявляється, причиною трьох смертей став водій вантажної «Газелі», який успішно завершивши виїзд із другорядної дороги, зупинився у крайній лівій смузі, щоб надати перевагу для руху транспорту праворуч. Водій «Рейнж Ровера», який перебував у стані, що унеможливлював тверезо оцінити дорожню обстановку, не зміг поїхати повз стоячої «Газелі», маючи вільними майже 11 метрів проїжджої частини шосе. Зачепивши лівою фарою і крилом вантажівку, не залишивши жодного метра гальмівного шляху, він спрямував джип в дерево.

 Ще один приклад безглуздого досудового слідства:

«28.03.2016, близько шостої ранку військовослужбовець ЗСУ, керуючи службовим автомобілем КАМАЗ-53212 рухався автодорогою Київ — Ковель — Ягодин у напрямку Києва, де на 93 км + 200 м під час здійснення маневру розвороту не надав переваги в русі автомобілю NISSAN TEANA, який рухався у зустрічному напрямку, що призвело до зіткнення автомобілів. У результаті вказаної ДТП водій автомобіля NISSAN TEANA отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми живота та госпіталізована до Малинського РТМО. Пасажир автомобіля NISSAN TEANA у результаті отриманих тілесних ушкоджень помер у реанімаційному відділенні».

Це повідомлення внесене одразу після ДТП до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) старшим слідчим Малинського відділення поліції Житомирської області.

Оперативно-слідча група, що виїхала на місце ДТП, про участь в ДТП ще одного автомобіля FORD TRANSIT у повідомленні не згадала. За результатами ДТП було розпочато кримінальне провадження.

Під час огляду місця події встановлено,  що на ділянці автодороги, на якій сталася ДТП, відсутні дорожні знаки «Місце для розвороту» або «Зона для розвороту». Тобто маневр, який виконував водій автомобіля КАМАЗ, здійснювався з порушенням Правил дорожнього руху України, а саме:

  • п. 10.7 — «Розворот забороняється: … д) на автомагістралях, а також на дорогах для автомобілів, за винятком перехресть і місць, позначених дорожніми знаками «Місце для розвороту» або «Зона для розвороту»;
  • п. 10.1 п. — «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».

Під час допитів водій автомобіля NISSAN свідчила про те, що побачила світло фар вантажного автомобіля, що несподівано почав здійснювати маневр повороту ліворуч у напрямку свого руху, ігноруючи зустрічний транспорт та не давши йому дорогу. Вона пригальмувала, сподіваючись на те, що КАМАЗ продовжить рух вліво, завершить розворот та звільнить смугу її руху. Однак КАМАЗ несподівано зупинився перпендикулярно шляху. Коли вона побачила та зрозуміла, що вантажівка повністю перекрила смугу та обочину автодороги, ширина якої була недостатньою для здійснення розвороту, відстані до повної зупинки її авто вже було недостатньо.

Сталася аварія, під час якої спрацювали паски та подушки безпеки. NISSAN не отримав значних ушкоджень.

Після першого епізоду ДТП водій автомобіля NISSAN самостійно вийшла з салону та залишилася стояти поряд з авто. Від допомоги водія автомобіля КАМАЗ, який вибіг до неї, відмовилася, бо ж почувала себе нормально. Пасажир автомобіля NISSAN одразу не зміг відстібнути пасок безпеки, про що сказав обом водіям.

І це були його останні слова...

Через хвилину в автомобіль NISSAN із шаленою швидкістю врізався мікроавтобус FORD TRANSIT. Удар був такої сили, що КАМАЗ розгорнуло майже вздовж дороги. NISSAN відкинуло від КАМАЗа на 3,5 м на зустрічну смугу руху. Багажник легковика увігнувся в салон авто. Мікроавтобус FORD пролетів ще 30 метрів від місця зіткнення. Унаслідок другого епізоду ДТП водій автомобіля NISSAN відлетіла на узбіччя дороги та отримала тяжкі тілесні ушкодження й чисельні переломи. 8 місяців поспіль пролежала в лікарняному ліжку і наразі стала інвалідом другої групи.

А тепер, шановний читачу, вгадайте з трьох разів: хто винен у скоєному? Правильно, якщо у вас все гаразд зі здоровим глуздом, то, безумовно, це водій КАМАЗ- 53212!

Так думав і місцевий прокурор, та виніс постанову про підслідність і процесуальне керівництво за військовою прокуратурою Житомирського гарнізону. Однак вже за два тижні заступником обласного прокурора вказана постанова скасовується, бо «…установлено, що вчинене кримінальне правопорушення не відноситься до військових злочинів, а військовослужбовець ЗСУ Л. (який керував злощасним КАМАЗом) не підпадає до переліку осіб, визначених у п. 1 наказу ГПУ від 20.10.2014 312гн «Про особливості діяльності військових прокуратур».

А далі, як казав наш геніальний байкар Леонід Глібов, «…і щуку кинули у річку».

Підозру у скоєнні злочину оголосили… водієві NISSAN TEANA, яка проявила неуважність в силу чого не зреагувала на зміну дорожньої обстановки, а саме не відреагувала на виїзд автомобіля марки КАМАЗ 53212!

За результатом розгляду матеріалів досудового розслідування, підтирань, виправлень та вилучення низки «непотрібних» документів у матеріалах досудового слідства, а також проведення в ніч на 31.10.2017, винесення нашвидкуруч надуманих постанов, прокурор затвердив відповідний обвинувальний акт.

Окрім усього іншого, в акті вказано, що «28.03.2016 на автомобіль марки «NISSAN TEANA» здійснив наїзд автомобіль марки «FORD TRANSIT», який рухався по зазначеній автодорозі у попутному напрямку під керуванням водія У., який був позбавлений технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди з моменту виникнення небезпеки для руху».

Навіть за побіжного ознайомлення з викладеним виникає сумнів стосовно об’єктивності та повноти досудового розслідування. Насамперед стосовно неуважності водія автомобіля NISSAN. Перш за все стосовно неуважності водія автомобіля NISSAN — при видимості 96 метрів (встановлено матеріалами відповідної експертизи) та при допустимій швидкості руху 90 км на годину, автомобіль долає цей шлях за 4 секунди. 4 секунди і 96 метрів — це час та відстань до автомобіля КАМАЗ, протягом якого водій автомобіля NISSAN повинна була відреагувати на несподівану зміну дорожньої обстановки для недопущення ДТП. Без сумніву, висновок стосовно неуважності водія автомобіля NISSAN TEANA є упередженим.

Важко прокоментувати вислів з обвинувального акту про те, що «не відреагувала на виїзд автомобіля марки КАМАЗ 53212, яким попереду у попутному напрямку…», адже автомобіль КАМАЗ рухався не у попутному напрямку з автомобілем  NISSAN TEANA, а в зустрічному.

Слідчі навіть не розглядали питання стосовного того, чи порушував правила дорожнього руху власне водій автомобіля КАМАЗ під час здійснення розвороту на автодорозі в непередбаченому для цього місці і чи існує причинний зв’язок між діями автомобіля КАМАЗ та першим епізодом ДТП.

Викликає великий сумнів стосовно висновку слідчих про те, що пасажир автомобіля NISSAN TEANA за першим епізодом ДТП поламав в двох місцях ліве передпліччя, чотири лівих ребра, отримав розрив селезінки (що, як відомо, знаходиться з ліва), і все це при тому, що за першим епізодом ДТП відбулося фронтальне зіткненні з автомобілем КАМАЗ під кутом 90 градусів. При цьому епізоді ДТП пасажир був пристебнутий паском безпеки, подушки безпеки спрацювали штатно, швидкість автомобіля була вже невеликою.

Питання стосовно того, чому водій автомобіля «NISSAN» не отримала тілесних ушкоджень за першим епізодом ДТП, під час зіткнення з автомобілем КАМАЗ, а пасажир отримав смертельні тілесні ушкодження, за умови того, що вони знаходилися в одному автомобілі, не викликало інтересу у слідства. Слідство взагалі не розглядало питання стосовно того, хто є винним в тому, що водій автомобіля NISSAN отримала важкі тілесні ушкодження у вигляді чисельних переломів, стала інвалідом другої групи і яка роль у цьому водія мікроавтобуса FORD.

Висновки про те, що водій мікроавтобуса FORD  У., був позбавлений технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди з моменту виникнення небезпеки для руху, викликають лише здивування, адже в матеріалах справи питання стосовно технічних можливостей взагалі не розглядалося. Дорожньо-транспортна обстановка під час обох епізодів ДТП тобто для водіїв автомобіля NISSAN та «FORD» були однаковими. Складається враження, що сторона обвинувачення зацікавлена у тому, щоб не допустити інкримінацію дій водія мікроавтобуса FORD TRANSIT.

Слід окремо зазначити, що слідчі здійснювали оцінку реакції водія автомобіля NISSAN TEANA на несподівану зміну дорожньо-транспортної обстановки — виїзду та зупинення на смузі її руху автомобіля КАМАЗ та правильності її дій, що безумовно є наслідком порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля КАМАЗ. Слідчі також залишили без уваги пояснення водія «NISSAN» про те, що її розрахунок був зумовлений вимогами ст. 1.4 Правил дорожнього руху, якими встановлено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Як вже зазначалось вище, ст. 2 КПК України, передбачає що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення об’єктивного, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини… Невідворотність покарання — єдиний шлях подолання безладу на дорогах України. 

Останню крапку в цій справі повинен поставити суд, але наскільки було об’єктивним досудове слідство кожний читач хай оцінює сам.

І наостанок, для того, щоб КПК України належним чином виконував покладені на нього обов’язки, до нього необхідно внести наступні зміни, а саме:

  • п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України викласти у наступній редакції — «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;»
  • Останнє речення ст. 291 — виключити.
  • Останнє речення ч. 2 ст. 314 КПК України, викласти у наступній редакції — «Після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий за наявністю розглядає клопотання сторони захисту, стосовно невиконання прокурором, керівником органу досудового розслідування, слідчим вимог ч. 2 ст. 9 КПК України та з’ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду».

 

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Как выбирали руководство нового Верховного Суда
Новости онлайн