Обмеження права на апеляційне оскарження рішень: правова позиція ВП ВС

Розглянувши справу «Ростовцев проти України», Європейський суд з прав людини констатував наявність порушення права заявника на подання апеляційної скарги, гарантованого ст. 2 протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена норма передбачає право кожного, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його вини або винесеного йому вироку.

Апеляційна скарга заявника стосувалася питання правової кваліфікації злочинних дій, у вчиненні яких він зізнався. Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду й дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що позиція національних судів у даній справі прямо суперечить тлумаченню положень законодавства та усталеній судовій практиці, відповідно до якої поняття «обставини» поширюється лише на фактичні обставини справи та не містить їх кримінально-правової кваліфікації. Відтак, на думку суддів ЄСПЛ, не можна стверджувати, що заявник повинен був передбачати, що не оспорюючи факти, встановлені в судовому засіданні, він відмовився від можливості оскарження обвинувального вироку щодо себе, якщо він вважав правову кваліфікацію своїх дій неправильною.

«Хоча визнання заявником подій могло означати відмову від деяких його процесуальних прав, безперечно, така відмова не стосувалася права на апеляційне оскарження правової кваліфікації його дій. Саме на цій підставі заявник звертався з апеляційною скаргою. Отже, не можна стверджувати, що заявник відмовився від свого права на апеляцію», — йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини.

Зважаючи на такі висновки ЄСПЛ, захисник засудженого звернувся до Верховного Суду із заявою, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Правова позиція Великої Палати ВС

«Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, застосував положення Кримінального процесуального кодексу щодо особливостей апеляційного оскарження окремих судових рішень (ч. 2 ст. 394 КПК), не врахувавши, що ці особливості не стосуються можливості оскарження в апеляційному порядку вироку суду першої інстанції з інших підстав, не вказаних у ст. 394 КПК, в тому числі й з підстави неправильної кваліфікації дій особи судом першої інстанції. ВССУ безпідставно погодився з позицією суду апеляційної інстанції, не давши можливості ОСОБА_4 реалізувати своє законне право на оскарження винесеного щодо нього вироку суду в апеляційному порядку», — констатувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 лютого 2019 року.

Разом із тим, судді зауважили, що національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. Однак право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій КПК не обмежується. Тобто закон не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій, які є предметом перегляду в цьому провадженні, засуджений ОСОБА_4 був незаконно позбавлений права на апеляційне оскарження прийнятого щодо нього рішення суду першої інстанції, а тому це право потрібно відновити», — резюмували судді ВП.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата Верховного Суду визначила, чи можливий повторний розгляд справи за умови, якщо Європейський суд з прав людини не визнав порушення ст. 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.