Верховний Суд висловився щодо стимулювання продажу тютюнових виробів

Факт укладення договору про надання послуг із забезпечення і підтримки наявності у продажу тютюнових виробів у торгових точках виконавця не може розцінюватися як захід, спрямований на стимулювання продажу тютюнових виробів, а розміщення самого виробу у місці його продажу відповідно до Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, за відсутністю іншої інформації, не є стимулюванням до його придбання

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 815/7159/16.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Г» звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 22 листопада 2016 року № 11.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства, з перевищенням владних повноважень відповідача, а також на підставі помилкових та необґрунтованих висновків акта перевірки, що призвело до грубого порушення прав позивача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладення договору з ПІІ «І» не може розцінюватися як захід, спрямований на стимулювання продажу тютюнових виробів, а інших порушень у цій сфері відповідачем встановлено не було, у тому числі на виконання умов вказаного договору, які могли б бути розцінені як стимулювання продажу тютюнових виробів кінцевому споживачу.

У касаційній скарзі скаржник зазначав, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що укладення договору про підтримання асортименту табачних виробів у точках продажу позивача за встановлену плату є ознакою непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів, що відповідно до Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» заборонено.

Висновок Верховного Суду

Відповідно до абзаців другого, третього та десятого частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» забороняються будь-яка реклама та стимулювання продажу тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, в тому числі:

- використання тютюнових виробів з метою отримання товарів, робіт, послуг; пропонування або надання будь-якого прямого чи непрямого відшкодування на придбання або використання тютюнових виробів;

- пропонування або надання бонусів, премій, повернення готівкових коштів, права на участь у будь-якій грі, лотереї, конкурсі, події, прямо або опосередковано пов`язаних з тютюновими виробами, або якщо умовою надання або участі в яких є придбання або вживання тютюнових виробів;

- інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну.

Аналіз даної статті дає підстави колегії суддів зробити висновок, що суб`єкт господарювання несе відповідальність за порушення вимог статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» шляхом здійснення прямого чи непрямого впливу (стимулювання) саме на споживача.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що між TOB «Г» (виконавець) та ПІІ «І» (замовник) було укладено договір, згідно з умовами якого виконавець надає замовнику послуги із забезпечення і підтримки наявності у продажу тютюнових виробів, зазначених у додатку № 1 до договору, у торгових точках виконавця, перелік яких передбачений додатком № 2 до договору.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що предметом даного договору, по суті, є забезпечення виконавцем повного асортименту тютюнових виробів ПІІ «І» в своїх торгових точках, а умовами вказаного договору не передбачено обов`язок позивача вчиняти будь-які заходи заохочувального характеру, спрямовані на розповсюдження та споживання тютюнових виробів ПІІ «І».

Пунктом 19 Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 218 від 24 липня 2002 року, передбачено, що у торговельному залі тютюнові вироби повинні бути виставлені в повному асортименті, наявному в суб`єкта підприємницької діяльності. Вони розміщуються за видами, класами, сортами на столах, прилавках-вітринах, пристінних гірках.

Таким чином, передбачений умовами договору з ПІІ «І» обов`язок позивача забезпечити на постійній основі наявність у продажу в торгових точках асортименту продукції (виробника), їх кількість та обсяги реалізації, повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства та не може розглядатись як захід стимулювання продажу відповідного товару. Фактично винагорода сплачується за дотримання незнижуваного залишку певного асортименту тютюнових виробів у продавця (позивача).

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт укладення договору не може розцінюватися як захід, спрямований на стимулювання продажу тютюнових виробів (з боку позивача), а розміщення самого виробу у місці його продажу відповідно до Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, за відсутністю іншої інформації, не є стимулюванням до його придбання.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та не заперечується сторонами, що відповідачем не було встановлено інших дій, вчинених позивачем, в тому числі на виконання умов вказаного договору, які могли б бути розцінені як стимулювання продажу тютюнових виробів кінцевому споживачу.

Таким чином, заборони, передбачені наведеними вище законодавчими актами, стосуються відносин між виробниками (продавцями) та споживачами, а не стосунків між суб’єктами господарювання, які реалізують тютюнову продукцію.

Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про умови визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.