Реальність господарських операцій і первинні документи: практика ВС

Посилання контролюючого орану на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних як підставу для невизнання реальності господарських операцій суди обґрунтовано відхилили, оскільки документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов’язковими  при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи купівлі-продажу.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 2а-3268/12/1370.

Обставини справи

Фізична особа-підприємець звернулася до суду з позовом до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 201 834,36 грн, у тому числі основний платіж - 170 485,65 грн, штрафні (фінансові) санкції - 31 348,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення контролюючими органами прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення підприємцем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач мав право на формування податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях з контрагентами з огляду на реальність здійснення таких господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що судами встановлено реальне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, що підтверджено належно оформленими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Вказані документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого орану на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, як підставу для невизнання реальності господарських операцій, суди обґрунтовано відхилили, оскільки документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов’язковими  при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи купівлі-продажу, вони є обов’язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними (накладними), які наявні в матеріалах справи.

Крім того, обов’язок щодо перевезення товару був покладений саме на контрагентів, а відповідно неоформлення чи ненадання позивачу вантажовідправниками або перевізниками товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність господарських операцій з поставки товару між позивачем та його контрагентами.

ВС зазначив, що контролюючим органом всупереч вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на момент розгляду справи судами) також не було доведено та надано допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

ВС підкреслив, що чинним законодавством, яким регулюються спірні правовідносини, чітко визначено, що подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди – є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доводе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об’єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, суди дійшли обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.