БП ВС рассмотрела дело экс-заместителя Службы судебной охраны, имевшего долю в компании, зарегистрированной в США как лоббист Офиса Президента

07:00, 30 декабря 2022
Судьи Большой Палаты ВС высказали особое мнение по делу увольнения экс-заместителя Службы судебной охраны Александра Гавришука, имевшего долю в West Capital Inc, зарегистрированной как лоббист Офиса Президента Украины и Кабинета министров.
БП ВС рассмотрела дело экс-заместителя Службы судебной охраны, имевшего долю в компании, зарегистрированной в США как лоббист Офиса Президента
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Судьи Большой Палаты Верховного Суда высказали особое мнение на постановление БП ВС от 8 декабря 2022 года в деле № 9901/72/21 по иску экс-заместителя Службы судебной охраны Александра Гавришука к Высшему совету правосудия.

Ранее мы писали об основаниях, по которым ВСП уволила А. Гавришука.

Зокрема у жовтні 2020 року Гавришук, з власної ініціативи, звернувся до керівництва концерну «Укроборонпром» щодо можливості утилізації Службою судової охорони мазуту, який як резервне паливо знаходиться на території заводу ДП «Антонов». Як зазначив на той час голова Служби Валерій Бондар, подібна діяльність не входить до повноважень Служби судової охорони.

До всього, було встановлено, що за усною вказівкою О. Гавришука, на посаду провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення ТУ ССО в Кіровоградській області призначено М. Зеленську, яка з 10 серпня по 1 жовтня 2020 року на роботі не з'являлася, але, тим не менш, отримала за цей час заробітну плату та премію.

Також з'ясувалося, що Гавришук має частку власності у приватній компанії з отримання послуг, що є порушенням норм Закону «Про запобігання корупції» та Закону «Про Національну поліцію» (до співробітників ССО пред'являються ті самі вимоги та обмеження, що встановлені для співробітників поліції). Йдеться про компанію West Capital Inc., яка, за даними ЗМІ, має стосунок до лобістських послуг.

Щодо спроб утилізувати мазут, що зберігається на ДП «Антонов», силами Служби судової охорони, Гавришук пояснив, що 6 жовтня 2020 року він справді провів зустріч із представниками концерну «Укроборонпром». Проте на зустріч він прибув не для обговорення проблеми мазуту, а для того, щоб запропонувати послуги з охорони об'єктів «Укроборонпрому». Але, як повідомив голова ССО В. Бондар, жодних доручень на ведення переговорів з «Укроборонпромом» він Гавришуку не давав, до того ж охорона інших об'єктів, окрім судів та установ судової влади, взагалі не входить до повноважень ССО.

Окрему увагу Ради правосуддя приділила ситуації з 25% акцій О. Гавришука у фірмі West Capital Inc., Ця фірма була зареєстрована 7 березня 2020 року в штаті Вайомінг, США.

31 грудня 2020 року ця фірма була зареєстрована як лобіст Офісу Президента України. Надалі West Capital Inc. зазначила, що надає лобістські послуги Кабінету міністрів України. При цьому у початковій заявці фірми Гавришука було вказано як єдиного лобіста фірми.

Цікаво, що після того, як про появу фірми West Capital Inc., повідомили в США, в Україні інформація про лобістську діяльність Гавришука набула популярності завдяки публікаціям на інформаційних ресурсах, які прийнято пов'язувати з певними політичними силами. Наприклад, головним джерелом поширення цієї інформації в Україні став телеканал «Прямий», який розмістив відповідну публікацію 15 січня 2021 року.

У поясненнях, надісланих до Вищої ради правосуддя, Гавришук повідомив, що нібито жодного відношення до West Capital Inc. не має. Втім, у Раді правосуддя критично поставилися до його пояснень. У результаті, 11 лютого 2021 року Рада правосуддя ухвалила рішення звільнити О. Гавришука з посади заступника голови Служби судової охорони – керівника апарату Служби.

Нагадаємо, що на посаду заступника голови Служби судової охорони Олександра Гавришука було призначено самою ж Вищою радою правосуддя 13 червня 2019 року.

У березні 2021 року Гавришук звернувся до Касаційного адміністративного суду ВС з позовом до ВРП, у якому просив скасувати рішення Ради від 11 лютого 2021 року про його звільнення з посади.

Рішення КАС ВС

Зазначимо, що у рішенні КАС ВС від 10 листопада 2021 року по його справі йдеться зокрема про наступне.

«За матеріалами подання і службового розслідування встановлено, що 6 жовтня 2020 року заступник Голови Служби судової охорони (керівник апарату Голови Служби) полковник Служби судової охорони Олександр Гавришук за власною ініціативою прибув на зустріч із посадовими особами Державного концерну «Укроборонпром», під час якої повідомив про можливість утилізації мазуту, який як резервне паливо знаходиться на ДП «Антонов».

На адресу ССО на ім`я Голови Служби 7 жовтня 2020 року надійшов лист ДК «Укроборонпром» із проханням повідомити, чи належить питання, порушене заступником Голови ССО до повноважень Служби судової охорони.

Як встановлено із запису у книзі реєстрації відвідувачів ДК «Укроборонпром», Олександр Гавришук 6 жовтня 2020 року прибув на зустріч із начальником управління авіабудування ДК «Укроборонпром», під час якої запропонував утилізувати мазут, який як резервне паливо знаходиться на ДП «Антонов».

….У поясненнях, наданих у судовому засіданні, Олександр Гавришук не заперечував факт спілкування на початку жовтня 2020 року з виконувачем обов`язків директора департаменту ДК «Укроборонпром», але не з питання утилізації мазуту, а з приводу розміщення підрозділів Служби «на фондах» Державного концерну в місті Києві. Пояснив, що питання утилізації мазуту під час бесіди виникло у представника Концерну до ОСОБА_11 , який був знайомий із О. Гавришуком і теж був присутній на зустрічі.

Голова Служби судової охорони на засіданні Вищої ради правосуддя зазначив, що ніяких доручень Гавришуку з приводу додаткового розміщення підрозділів Служби не давав, для спілкування до ДК «Укроборонпром» його не направляв.

….за встановлених вище фактів службового розслідування Верховний Суд погоджується із висновком ВРП, яка дійшла висновку, що Олександр Гавришук перевищив свої службові повноваження, що відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту є дисциплінарним проступком.

Також підставою для призначення службового розслідування в поданні вказаний факт наявності у Олександра Гавришука частки власності у приватній компанії з надання послуг, що може свідчити про порушення ним обмежень, встановлених Законами України «Про запобігання корупції» та «Про Національну поліцію».

Службовим розслідуванням встановлено, що 15 січня 2021 року о 18:00 на телеканалі «Прямий» у програмі «Watchdogs» опубліковано сюжет «Мамкині» лобісти в США», в якому оприлюднено інформацію щодо наявності у заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби) полковника Служби судової охорони Олександра Гавришука частки власності у компанії «West Capital Inc.», активи якої зосереджені в місті Каспер, штат Вайомінг, та надання ним як лобістом цієї компанії під час проходження служби у Службі судової охорони послуг іншим особам.

Вказана компанія «West Capital Іпс.» зареєстрована 7 березня 2020 року Державним секретарем штату Вайомінг за ідентифікаційним номером 2020-000927339 як акціонерне товариство корпоративного типу та має у складі акціонерів громадянина США, що підтверджується копією витягів з реєстрації.

31 грудня 2020 року компанія «West Capital Inc.», активи якої зосереджені в місті Каспер, штат Вайомінг, зареєстрована як лобіст Офісу Президента України. У подальшому ця компанія оновила свою заявку, вказавши, що працює на Кабінет Міністрів України. Початкова заявка компанії «West Capital Іnс.» зазначає Олександра Гавришука як єдиного лобіста компанії. Згідно з оновленою 4 січня 2021 року заявкою лобістом фірми зазначена ОСОБА_14 .

У заявці про реєстрацію нового клієнта лобіста, поданій 31 грудня 2020 року до відповідного органу Сенату США, клієнта зазначено «Office of the President of Ukraine», Address: 1 Bankova street, а лобіста - « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з номером телефону, ідентичним номеру телефону заступника Голови Служби судової охорони Олександра Гавришука.

Також протягом проведення розслідування комісія ознайомилася зі статтею «Нова українська лобістська компанія викликає здивування в Києві», яка опублікована виданням «Форін Лоббі» у мережі інтернет 5 січня 2021 року о 13:39, в якій також підтверджуються вказані вище факти.

Під час розмови із журналістами «Watchdogs» у приміщенні телеканалу «Прямий» Олександр Гавришук показав, як можна увійти до електронної системи американського уряду і вписати будь-чиїм лобістом будь-яку особу.

При цьому він ввів логін і пароль компанії «West Capital Inc.», до якої він нібито не має жодного стосунку, та вніс до американського реєстру заявку, де лобістом Офісу Президента України зазначений журналіст ОСОБА_17. Зазначена заявка знаходилась у реєстрі лише кілька годин та була відхилена системою Сенату, що свідчить про фактичну неможливість будь-якій особі внести будь-кого до реєстру лобістів.

У процесі службового розслідування комісією оглянуто копію електронного листування між лобістською компанією «West Capital Іпс.» та автором статті ОСОБА_15, в якому компанія «West Capital Іnс.» повідомляє про те, що має статус корпорації типу С, акціями компанії володіють 4 особи по 25 % акцій кожен, пан Олександр Гавришук володіє 25% акцій.

Цей факт підтверджено публічною інформацією та копією реєстраційного документа, доданого до матеріалів перевірки.

У наданих поясненнях у судовому засіданні Олександр Гавришук заперечив свою причетність до вказаної компанії, посилаючись на те, що не існує документа, який цей факт підтверджує.

Також позивачем надано лист Національного агенства з питань запобігання корупції від 5 травня 2021 року, в якому зазначено, що за результатами моніторингу та контролю за виконанням Олександром Гавришуком Закону щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в період з 20 січня по 1 квітня 2021 року, підстав для вжиття заходів реагування не встановлено.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що вказаний моніторинг відбувся лише в період з 20 січня по 1 квітня 2021 року, тоді як оприлюднена інформація щодо наявності у Олександра Гавришука частки власності у компанії «West Capital Inc.» стосувалася періоду 2020 року та середини січня 2021 року», - зазначається у рішенні КАС ВС.

КАС ВС рішенням від 10 листопада 2021 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Гавришук подав до Великої Палати апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Велика Палата за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції винесла постанову від 8 грудня 2022 року, якою залишила це рішення без змін. Тобто Велика Палата визнала, що ВРП, коли ухвалювала рішення № 339/0/15-21 про звільнення Гавришука з посади заступника Голови ССО діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами.

Окрема думка

Разом з тим, судді Великої Палати ВС Ю. Власов, І. Григор`єва,  М. Гриців, Л. Катеринчук, О. Прокопенко, О. Ситнік та І. Ткач висловили спільну окрему думку по цій справі.

«У позовній заяві та в апеляційній скарзі О. Гавришук називає низку матеріальних та процесуальних (процедурних) порушень його права обіймати займану до звільнення посаду в ССО.

Серед цих доводів є й посилання на притягнення його до дисциплінарної відповідальності не на підставі спеціального закону, який установлював дисциплінарну відповідальності для співробітників ССО на час скоєння діянь, які йому поставили за провину.

Позивач і апелянт конкретизує, що до нього застосували обсяг, вид та порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений Законом № 2337-VIII, тоді як дія цього Закону відносно порушення, яке, за версією відповідача, було скоєно до початку набуття ним чинності, не повинна була поширюватися.

Ми гадаємо, що позитивна відповідь на питання правомірності застосування до порушника закону про дисциплінарну відповідальність за умовами цього спору дозволить визнати не тільки протиправним (незаконним) оскаржене рішення ВРП, але зробить зайвим мотивування відхилення (чи, навпаки, слушним) решти підстав для втручання в спірне рішення.

Зайвість обумовлюватиметься тим, що відсутність формального закону зі встановлюваною ним юридичною відповідальністю за порушення заборон, передбачених законодавством для співробітників ССО, скоєних до введення в дію закону про дисциплінарну відповідальність, унеможливлює будь-яке мотивування соціально-правових факторів, які номінально не визнаються протиправною поведінкою (правопорушенням).

Для відповіді на порушені питання, особливо на питання, чи може поширювальне тлумачення компетентним правозастосовним органом закону про дисциплінарну відповідальність, який був чинний на момент правопорушення, але встановлював відповідальність для визначеного кола суб`єктів відповідальності (приміром, поліцейських осіб рядового складу Державного бюро розслідувань) і не поширював свою дію на інших суб`єктів відповідальності (співробітників ССО), замінити формальний закон про дисциплінарну відповідальність спеціальних суб`єктів відповідальності (знов-таки співробітників ССО).

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З цього конституційного припису випливає, що діяння, зокрема дисциплінарне, як правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В абзацах шостому, сьомому пункту 2 Рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі за конституційним зверненням Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України, наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення…

Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись <…> підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке діяння визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

За первинною редакцією однієї лише статті 160 Закону № 1402-VIII ССО мала підтримувати громадський порядок у суді, припиняти прояви неповаги до суду, а також охороняти приміщення суду, органи та установи системи правосуддя, виконувати функції державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечувати безпеку учасників судового процесу. Вона утворювалася та діяла відповідно до Положення, затвердженого ВРП за поданням ДСА України. Положення про ССО затверджувалося ВРП після консультацій з МВС.

Передбачалося, що працівники ССО під час виконання службових обов`язків мають право застосовувати зброю, заходи фізичного впливу та спеціальні засоби в порядку та випадках, визначених Законам № 580-VIII та Законом України «Про охоронну діяльність».

За пунктом 13 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП затверджує Положення про ССО, яка своїм рішенням № 4237/0/15-17 затвердила 21 грудня 2017 року.

Згідно з цим Положенням ВРП визначала порядок утворення та функціонування ССО, її повноваження, організацію та методи роботи, права і обов`язки працівників, взаємовідносини з іншими державними органами, установами та організаціями.

Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» було унормовано діяльність ССО, її статус, повноваження, порядок проходження служби, питання соціального захисту співробітників.

Цим Законом статтю 160 Закону № 1402-VIII замінено главою 4 «Служба судової охорони». Статті цієї глави не встановлювали підстав, обсягу та видів дисциплінарної відповідальності співробітників ССО, порядку здійснення процедури дисциплінарного провадження чи положень, за якими на співробітників ССО поширюється дія Статуту НПУ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Законом України від 27 квітня 2021 року № 1417-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо врегулювання окремих питань правового статусу працівників Служби судової охорони» стаття 163 Закону № 1402-VIII була доповнена новою частиною про те, що на співробітників ССО поширюється дія Статуту НПУ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також що порядок проведення службового розслідування стосовно співробітників ССО та утворення дисциплінарних комісій, їх повноваження встановлюються Головою ССО.

У редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та станом до травня 2021 року, у преамбулі Закону № 2337-VIII прописувалося, що дія Статуту НПУ поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. У переліку органів, на яких поширюється дія цього Статуту, ССО не значилася.

Відтак у сенсі наведеного конституційного та нормативного розуміння умов та підстав настання для особи наслідків майнового і немайнового характеру, які вона повинна перетерпіти за порушення встановлених законом заборон на негативну поведінку, можна відзначити, що негативний вплив на особу настає не за будь-якої ненормальної поведінки, не за відхилення (переступ) від правомірної дії соціальних і юридичних правил, а за скоєння діяння, яке як порушення визнається законом. Тобто за законом, який описує склад протиправного діяння, визначає вид та міру відповідальності, компетентний орган, який за наслідками розгляду визначає, чи є діяння порушенням і за яким законом воно визнається таким.

Закон про відповідальність має бути формальним, змістовно визначеним, повинен прямо і чітко передбачати право на накладення, приміром, дисциплінарного стягнення, окреслювати зміст, мету і обсяг повноважень настільки точно, щоб умови стягнення і вид стягнення були зрозумілі людині з самого закону. Особа, яка притягується до відповідальності, повинна знати і очікувати, що на неї може бути накладено стягнення винятково на підставі того закону, який обґрунтовує [«відплату»] вибір виду стягнення (обмеження).

Застосування стягнення на підставі рішення, не може основуватися і виправдовуватися тим, що «тягар» відповідальності, [«караність»] діяння були визначені в іншій нормі закону.

Інтерпретація конституційного вислову «визначений законом» має означати не тільки те, що обмеження, які особа має перетерпіти за проступок, ґрунтуються на законі, але вимагає також, щоб нормативний акт, який регулюватиме такі обмеження, відповідав певним якісним характеристикам: був доступним, сформульованим з достатньою точністю, щоб надати зацікавленим особам можливість регулювати свою поведінку, бути здатним - за потреби, за відповідної консультації - передбачити міру, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може спричинити його дія.

Сила і значення конституційних положень про заборону відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, полягає й у тому, що їхнє розуміння не вичерпується забороною обґрунтування накладення стягнення за аналогією закону чи права з посиланням на певні принципи. Вони на понятійному рівні передбачають свою пов`язаність з положеннями пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України про відповідальність, і, як видається очевидним, якщо такого закону немає, то унеможливлюється й накладення стягнення за його порушення, оскільки не може бути відповідальності за порушення неіснуючої заборони.

Як уже було зазначено вище, нормативно-правове регулювання діяльності ССО, визначене главою 4 Закону № 1402-VIII, не містило прямого покликання на норми Закону № 2337-VIII у частині притягнення працівників ССО до дисциплінарної відповідальності за положеннями цього Закону. Тільки в частині шостій статті 164 Закону № 1402-VIII є єдине посилання на Статут НПУ, де йдеться про можливість пониження у спеціальному званні співробітника ССО на один ступінь унаслідок застосування відповідного дисциплінарного стягнення на підставах і в порядку, визначених для поліцейських Статутом НПУ.

Нема покликання щодо застосування Статуту НПУ до працівників ССО і в самому Законі № 2337-VIII.

У преамбулі Закону № 2337-VIII (на час виникнення спірних правовідносин) чітко визначено коло осіб, на яких розповсюджується дія цього Закону.

Положення № 1052/0/15-19, яке прийняте на виконання вимог частини шостої статті 163 Закону № 1402-VIII, містить покликання на Закон № 2337-VIII лише у підпункті 6 пункту 2 розділу XII Положення (звільнення співробітника зі служби, а служба припиняється у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Статуту НПУ).

Повертаючись до обставин цієї справи та їхньої оцінки судом першої інстанції, маємо зазначити, що судовий висновок про правомірність звільнення позивача із займаної посади основується насамперед на аналізі положень норм Закону  № 580-VIII та Положення № 1052/0/15-19, через зміст яких суд дійшов думки, що стосовно підстав та порядку застосування дисциплінарних стягнень до співробітників ССО діє Закон № 2337-VIII.

Справді, глава 4 Закону № 1402-VIII містить покликання на Закон № 580-VIII, зокрема щодо права співробітників ССО використовувати інформаційні ресурси в порядку, установленому для НПУ, застосовувати зброю, заходи фізичного впливу та спеціальні засоби в порядку та випадках, визначених Законом № 580-VIII та Законом України «Про охоронну діяльність», а також щодо умов та вимог до кандидатів на посади співробітників СС0, які мають бути такі самі, як для кандидатів на службу в поліції; обмежень та вимог, установлених Законом   № 1700-VIII, які подібні до передбачених для поліцейських Законом № 580-VIII; відносно гарантій соціального захисту співробітників ССО, обсяг та порядок яких має відповідати передбаченим Законом № 580-VIII для поліцейських.

Однак наведені положення не містять норм про дисциплінарну відповідальність співробітників ССО, яка була б встановлена на час порушення або в самому Законі № 1402-VIII, або в Законі № 2337-VIII, або в іншому спеціальному формальному законі. А посилання на Положення № 1052/0/15-19 як на правову підставу для застосування до працівників ССО дисциплінарної відповідальності за Законом № 2337-VIII (Статуту НПУ) не заміняє «визначеного закону», який встановлює дисциплінарну відповідальність, описує склад протиправного діяння, визначає вид та міру відповідальності, називає правозастосовний орган, який за наслідками розгляду визначає, зокрема, законну підставу відповідальності.

В оскаржуваному рішенні (від 11 лютого 2021 року № 339/0/15-21) ВРП вказала, що дисциплінарне стягнення може застосовуватись до співробітника ССО на підставах і в порядку, що визначені для поліцейських Статутом НПУ (пункт 2 розділу ІІ, підпункт 6 пункту 2 розділу ХІІ Положення № 1052/0/15-19), бо начебто ці на підставі закону дозволяють застосувати положення Статуту НПУ.

Насправді застосоване Радою поширення і використання одних положень закону для обґрунтування законності накладення дисциплінарного стягнення не можна визнати виправданим, оскільки пункт 2 розділу ІІ, підпункт 6 пункту 2 розділу ХІІ Положення № 1052/0/15-19 унормовує порядок та умови, за яких співробітник (крім співробітників, які мають спеціальні звання вищого складу) може бути понижений у спеціальному званні на один ступінь унаслідок застосування відповідного дисциплінарного стягнення на підставах і в порядку, визначених для поліцейських Статутом НПУ, а за підпунктом 6 пункту 2 розділу ХІІ Положення № 1052/0/15-19 - звільнений зі служби, а служба припиненою у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Статуту НПУ. Тобто правила цього Положення регулюють право компетентного органу реалізувати наслідки дисциплінарного виду юридичної відповідальності, що не уподібнює і не легітимізує ці правила як законні підстави для дисциплінарної відповідальності.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що Статут НПУ застосовувався до працівників ССО лише раз і стосовно позивача.

Невдовзі після вчинення О. Гавришуком діяння, яке відповідач визнав дисциплінарним проступком, передбаченим Статутом НПУ (27 квітня 2021 року), були внесені зміни до статті 163 Закону № 1402-VIII, якими на співробітників ССО поширюється дія Статуту НПУ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та до преамбули Закону № 2337-VIII, за якими дія Статуту НПУ поширюється на поліцейських, співробітників ССО та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Доповнення до Закону № 1402-VIII та Закону № 2337-VIII про дисциплінарну відповідальність співробітників ССО, на наше бачення, є ще одним підтвердженням того, що на час виникнення спірних правовідносин дисциплінарна відповідальність за діяння, поставлене за провину позивачу, на час його скоєння законом не була встановлена.

Якщо підсумовувати наведені обставини справи та застосовне до них нормативне регулювання в частині можливості звільнення О. Гавришука відповідно до положень Статуту НПУ, то можна було виснувати, що ВРП застосувала до позивача засоби та види дисциплінарної відповідальності, передбачені Статутом НПУ, які не мала права застосовувати, оскільки на момент скоєння порушення вони не поширювали свою дії на співробітників ССО і в цьому сенсі не було закону, що встановлював дисциплінарну відповідальність за це порушення на момент його скоєння.

Однаковий підхід до розуміння неможливості настання дисциплінарної відповідальності для спеціально визначеної категорії державних службовців, до яких відносяться й співробітники ССО, за відсутності спеціального закону про дисциплінарну відповідальність має застосовуватися й до випадків скоєння діяння з ознаками складу дисциплінарного проступку, за який інший «загальний» (ординарний) закон (приміром, Закон України від 20 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» чи Кодекс законів про працю України) встановлює дисциплінарну відповідальність для державних службовців, до яких за загальними рисами так само належать співробітники ССО, і міг би бути застосований до них.

Те, що діяння містить ознаки дисциплінарного проступку, за який на момент його скоєння на рівні закону була встановлена дисциплінарна відповідальність, а суб`єкт, який його вчинив, на підставі цього закону невідворотно міг бути уражений у певних своїх правах, однак правозастосовний компетентний орган, попри підстави та надану йому правоможність, застосовує не його, а інший (спеціальний) закон, який не встановлював дисциплінарної відповідальності на час скоєння делікту, не дозволяє визнавати таке правозастосування справедливим, доречним і законним, оскільки неможливо реалізувати принцип невідворотності настання юридичної відповідальності за скоєння протиправного діяння будь-яким способом, але тільки не на підставі та в порядку, «встановленому законом».

В аспекті викладеного ми вважаємо, що апеляційна скарга О. Гавришука підлягала задоволенню в частині незаконного застосування до нього закону про дисциплінарну відповідальність, але водночас не підлягала задоволенню решта її доводів через їхню передчасність, зміст яких викладений вище у цій окремій думці.

Позаяк суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального закону, які не підлягали застосуванню, то, на наш погляд, Велика Палата в контексті окреслених фактичних та юридичних передумов мала законні й обґрунтовані підстави винести постанову про часткове задоволення апеляційної скарги Олександра Гавришука , скасувати рішення КАС ВС, який не визнав протиправним і не скасував рішення Ради від 11 лютого 2021 року № 339/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби)», та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову», - зазначають судді ВП ВС в окремій думці.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Олександр Прилипчук
    Олександр Прилипчук
    суддя Сумського окружного адміністративного суду