Как узнать о завещании американского дедушки

13:08, 20 июля 2010
Газета: 45
Часто, еще до кончины престарелого родственника, его близкие начинают гадать, кому достанется дача,...
Как узнать о завещании американского дедушки

Часто, еще до кончины престарелого родственника, его близкие начинают гадать, кому достанется дача, квартира и чайный сервиз. Но настоящие страсти разгораются после оглашения завещания. Однако ситуация усложняется, если, к примеру, скончавшийся родственник проживал в другом государстве. Как в таком случае узнать, перепал тебе сервиз или все же квартира в Лондоне? Члены Совета Европы еще в далеком 1972 году нашли ответ на этот вопрос, подписав Конвенцию о введении системы регистрации завещаний, которую Украина ратифицировала только на прошлой неделе.

Система регистрации позволяет завещателю не опасаться того, что важный документ останется неизвестным после его смерти или будет найден с опозданием (например, после кончины главного наследника). Кроме того, регистрация позволяет содействовать обнаружению завещания после смерти завещателя и упрощает поиск завещания, составленного в другой стране. Согласно статье 4 Конвенции регистрации в государствах подлежат удостоверенные завещания, предъявленные нотариусу, государственному органу или любому лицу, которые по закону этого государства имеют право регистрировать их, а также собственноручно составленные завещания, переданные на хранение нотариусу, государственному органу или любому лицу, которые по закону имеют право принимать их на хранение. Завещатель имеет право отказаться от регистрации завещания, если закон страны, ратифицировавшей Конвенцию, не запрещает такого отказа. Также регистрации подлежит внесение изменений в завещание или его отзыв. Статья 8 Конвенции предусматривает, что на протяжении жизни завещателя факт регистрации собрания разглашению не подлежит. Однако после смерти завещателя любое лицо может получить сведения о характере, месте и времени составления документа, фамилию и адрес нотариуса или другого лица предусмотренного законом, которому завещание передано на хранение. Для получения такой информации любопытному родственнику достаточно будет предъявить выписку из свидетельства о смерти или любого другого приемлемого документа, подтверждающего факт смерти завещателя.

Каждое государство, ратифицировавшее Конвенцию, назначает национальный орган, который без всякого посредника организовывает регистрацию и получает запросы о предоставлении информации, поступающие от национальных органов других Договаривающихся Государств, и отвечает на них с соблюдением вышеуказанных условий. В Украине выполнение функций, предусмотренных международным договором, возложено на Министерство юстиции Украины.

Однако для работоспособности Конвенции в Украине необходимо изменение законодательства. «Судебно-юридическая газета» выяснила, что необходимый проект уже зарегистрирован и находится в работе профильных комитетов. Речь идет о ЗП ? 6697 «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины в связи с ратификацией Конвенции о введении системы регистрации завещаний», который подан Президентом Украины. Законопроектом предлагается внести изменения в ГК Украины и ЗУ «О нотариате». Так, изменениями в статьи 1247 и 1304 Гражданского кодекса Украины предлагается определить, что завещания, удостоверенные нотариусами или другими должностными, служебными лицами, определенными в статьях 1251–1252 настоящего Кодекса, а также сведения о наследственных договорах подлежат обязательной госрегистрации в Наследственном реестре в порядке, утвержденном КМУ.

Предлагается также внести изменения в ст. 8 ЗУ «О нотариате». Цель этих изменений — гарантировать право любому лицу, даже если оно не является наследником по закону (при наличии свидетельства о смерти), но считает себя вероятным наследником по завещанию, выяснить факт наличия завещания и место его хранения. Предложенные изменения в статьи 56 и 57 ЗУ «О нотариате» предусматривают обязанность регистрации завещаний в Наследственном реестре. Таким образом, получение информации для потенциального наследника значительно упростится, во всяком случае, после смерти завещателя. Ну, а до наступления скорбного события предусмотренные законом пути, увы, бесполезны.

Алена Конорева, «Судебно-юридическая газета»

Конвенція про запровадження системи реєстрації заповітів

Офіційний переклад

 

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, ураховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами; бажаючи передбачити систему реєстрації, яка дозволятиме заповідачу реєструвати свій заповіт для зменшення ризику того, що заповіт залишиться невідомим чи буде знайдений із запізненням, а також для сприяння виявленню існування цього заповіту після смерті заповідача; будучи переконаними в тому, що така система сприятиме, зокрема, пошукові заповітів, учинених за кордоном, домовилися про таке:

 

Стаття 1

Договірні Держави зобов'язуються встановити відповідно до положень цієї Конвенції систему реєстрації заповітів для сприяння після смерті заповідача виявленню існування заповіту.

 

Стаття 2

Для виконання положень цієї Конвенції кожна Договірна Держава засновує чи призначає один орган чи більше органів, відповідальних за реєстрацію, передбачену цією Конвенцією, та за надання відповідей на запити про надання інформації згідно з пунктом 2 статті 8.

 

Стаття 3

1. Для сприяння міжнародному співробітництву кожна Договірна Держава призначає національний орган, який без будь-якого посередника: a) організовує реєстрацію в інших Договірних Державах, передбачену в статті 6; b) отримує запити про надання інформації, які надходять від національних органів інших Договірних Держав, і відповідає на них з дотриманням умов, викладених у статті 8.

2. Кожна Договірна Держава повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу національного органу, призначеного згідно з попереднім пунктом.

 

Стаття 4

1. Реєстрації в Договірних Державах підлягають: a) посвідчені заповіти, пред'явлені нотаріусу, державному органові чи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право реєструвати їх, а також інші заповіти, передані на зберігання органові чи особі, які вповноважені законом приймати такі заповіти на зберігання, коли при цьому складається офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання; b) власноручно складені заповіти, передані на зберігання нотаріусу, державному органові чи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право приймати їх на зберігання, при цьому офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання не складається, якщо закон дозволяє таку передачу. Заповідач має право відмовитися від реєстрації заповіту, якщо зазначений закон не забороняє такої відмови.

2. Відкликання, скасування та інші зміни до заповітів, зареєстрованих відповідно до цієї статті, також підлягають реєстрації, якщо їх складено за формою, яка вимагає обов'язкової реєстрації згідно з попереднім пунктом.

3. Будь-яка Договірна Держава може виключити зі сфери застосування цієї статті заповіти, що передаються на зберігання до органів збройних сил.

 

Стаття 5

1. Реєстрація здійснюється на прохання нотаріуса, державного органу чи особи, згаданих у пункті 1 статті 4.

2. Однак будь-яка Договірна Держава у визначених особливих випадках та за умов, установлених її внутрішнім законодавством, може передбачити, що звернення про реєстрацію робить заповідач.

 

Стаття 6

1. Реєстрація не ставиться в залежність від громадянства або місця проживання заповідача.

2. На прохання заповідача нотаріус, державний орган чи особа, зазначені в статті 4, мають право запитувати реєстрацію не лише в Державі вчинення чи зберігання заповіту, а й в інших Договірних Державах за посередництвом відповідних національних органів.

 

Стаття 7

1. Запит про реєстрацію повинен містити принаймні такі відомості: a) прізвище та основне ім'я (імена) (а у відповідних випадках і дівоче прізвище) заповідача або особи, яка складає заповіт від імені заповідача; b) дату й місце (або, якщо воно не відоме, назву країни) народження; c) заявлену адресу чи місце проживання; d) характер і дату складення заповіту, реєстрація якого запитується; e) прізвище та адресу нотаріуса, особи чи назву та адресу державного органу, які отримали заповіт або яким його передано на зберігання.

2. Ці відомості повинні заноситися до реєстру у формі, установленій кожною Договірною Державою.

3. Тривалість реєстрації може визначатися кожною Договірною Державою.

 

Стаття 8

1. Протягом життя заповідача факт реєстрації заповіту розголошенню не підлягає.

2. Після смерті заповідача будь-яка особа може отримати відомості, згадані в статті 7, за пред'явлення витягу зі свідоцтва про смерть чи будь-якого іншого прийнятного документа, що підтверджує факт смерті заповідача.

3. Якщо заповіт складений спільно двома чи більше особами, то положення пункту 2 цієї статті застосовуються незалежно від положень пункту 1 після смерті будь-якого із заповідачів.

 

Стаття 9

На виконання цієї Конвенції Договірні Держави надають одна одній послуги безоплатно.

 

Стаття 10

Ця Конвенція не впливає на положення, які в кожній Договірній Державі стосуються дійсності заповітів й інших документів про передачу права власності, зазначених у цій Конвенції.

 

Стаття 11

Кожна Договірна Держава має право на умовах, визначених нею, поширити систему реєстрації заповітів, передбачену цією Конвенцією, на будь-який інший заповіт, не зазначений у статті 4, чи будь-який інший документ, який стосується передачі прав власності. У цьому разі застосовуються, зокрема, положення пункту 2 статті 6.

 

Стаття 12

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання Державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації чи прийняттю. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття передаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності через три місяці від дати передачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або третього документа про прийняття.

3. Стосовно будь-якої Держави, яка підписала цю Конвенцію і яка ратифікуватиме чи прийматиме її згодом, Конвенція набирає чинності через три місяці від дати передачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття.

 

Стаття 13

1. Після набрання чинності цією Конвенцією Комітет Міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій Державі, яка не є членом, приєднатися до неї.

2. Таке приєднання здійснюється шляхом передачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який набирає чинності через три місяці від дати здачі його на зберігання.

 

Стаття 14

1. Будь-яка Договірна Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи приєднання може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка Договірна Держава під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи приєднання чи будь-коли в подальшому заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію (території), визначену (визначені) в цій заяві та за міжнародні відносини якої (яких) вона відповідає або від імені якої (яких) вона вповноважена брати зобов'язання.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього пункту, може бути відкликана стосовно будь-якої території, згаданої в цій заяві, відповідно до процедури, установленої в статті 16 цієї Конвенції.

 

Стаття 15

Жодні застереження до положень цієї Конвенції не дозволяються.

 

Стаття 16

1. Ця Конвенція залишається чинною впродовж невизначеного часу.

2. Будь-яка Договірна Держава може настільки, наскільки це стосується її, денонсувати цю Конвенцію шляхом подання повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.

3. Така денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

 

Стаття 17

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Державам - членам Ради Європи та будь-якій Державі, яка приєдналася до цієї Конвенції, про: a) будь-яке підписання; b) будь-яку передачу на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання; c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до її статті 12; d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пункту 2 статті 3 та пунктів 2 й 3 статті 14; e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 16, та дату, з якої денонсація набирає чинності.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені, підписали цю Конвенцію.

 

Учинено в Базель 16 травня 1972 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який залишається на зберіганні в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній з Держав, які підписали та приєдналися до неї.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Как собеседуют кандидатов в Верховный Суд
Фото
Видео
Новости онлайн