Встановлення факту трудових відносин: візія Верховного Суду

08:00, 25 сентября 2018
Норма права без механізму правореалізації загалом та юридичних фактів зокрема має декларативний характер.
Встановлення факту трудових відносин: візія Верховного Суду

Михайло Шумило,

начальник правового управління

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,

доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Юридичні факти є тією необхідною для життя права шестірнею, яка запускає механізм правового регулювання чи породжує правові наслідки. Вони можуть мати, незалежно від галузі права, правовстановлювальний, правопризупиняючий, правовідновлювальний, правозмінюючий, правоприпиняючий ефект. Іншими словами, норма права без механізму правореалізації загалом та юридичних фактів зокрема, має декларативний характер.

Ще за часів Римської імперії передбачалося, що в окремих випадках особа може звернутися до судді та довести перед державною офіційною особою, що той або той факт дійсно відбувся, але документи про такий факт втрачено. Ці факти назвали юридичними, бо лише за їх наявності в особи виникають юридичні права. Такий вид провадження склався історично і застосовується в усіх судових системах світу в тій чи тій інтерпретації (Ясинок М. Встановлення фактів, що мають юридичне значення // Підприємництво, господарство і право. 2008. № 11. С.172–174).

У новочасному законодавстві юридичні факти встановлюються в порядку окремого провадження, що передбачено главою 6 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Крім того, досі зберігає свою актуальність постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 № 5 (зі змінами від 25.05.1998). Пленум вказує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Під час вирішення питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено нeсудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в цих правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Таким чином, Пленум Верховного Суду України вказав, що, не зважаючи на те, що суди мають право встановлювати юридичні факти, але при цьому вони повинні керуватися або законами, або підзаконними актами, якими керуються сторони правовідносин у позасудовому порядку. Отже, правове регулювання нормативно-правовими актами не нівелюється і не ігнорується, однак за певних обставин встановлення юридичних фактів у позасудовому порядку є неможливим.

У судовому засіданні обов’язок доказування настання юридичного факту належить заявнику. Заявник зобов’язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому треба мати на увазі, що встановлення із зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації.

Очевидно, що наведена постанова Пленуму щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, сьогодні потребує свого оновлення та доповнення, особливо це питання гостро постало після 2014 року, відколи судам необхідно встановлювати факти, що мають юридичне значення, але які відбулися на тимчасово окупованих територіях, тобто в окремих районах Донецької та Луганської областей, а також на території АРК. Проте у громадян України немає часу чекати на оновлення та доповнення, рішення потрібні сьогодні.

Частина друга статті 315 ЦПК України (тотожне формулювання містилося у ч. 2 ст. 256 ЦПК України редакції до 2017 року, — автор М.Ш.), передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Особливої актуальності сьогодні набуває встановлення факту трудових відносин. Це зумовлено недореформованістю трудового законодавства, що опинилося в полоні політичних спекуляцій. Чинний головний трудовий закон — Кодекс законів про працю України 1971 року, прийнятий із численними змінами та доповненнями, на жаль, сьогодні більше декларує, аніж регулює відносини в сфері праці. Ідеологічно соціалістичний кодекс не може бути ефективним механізмом правового регулювання в умовах ринкової економіки, виникнення нових, нетипових форм зайнятості. Прикро визнавати, але чинне трудове законодавство просто відмовляється бачити частину економіки країни. Це призвело до того, до чого і мало привести — до спотворення та підміну договірного регулювання трудових відносин правовими формулами цивільного права. Ця ситуація, у свою чергу, спричинила те, що для встановлення факту трудових відносин громадяни змушені звертатися до суду. Деякі приклади таких звернень стали предметом розгляду Касаційним цивільним судом, на чому хотілося б зупинитися окремо.

Однією із показових постанов Верховного Суду, в якій не просто встановлений факт трудових відносин, а здійснено розмежування трудових відносин від цивільних є постанова від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц.

Суд установив, що 20.12.2015 між ОСОБА_1 і ФОП було укладено договір підряду, за умовами якого підрядник – ОСОБА_1  зобов’язався на свій ризик виконати за дорученням замовника – ФОП обумовлену цим договором роботу, зокрема: пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами. Строк дії договору встановлено до 31.03.2016.

Разом з тим позивач, пред’являючи позов, зазначав, що працював у відповідача з листопада 2013 року по 11.11.2016.

Наказом ФОП від 11.11.2016 ОСОБА_1 за порушення корпоративних принципів та цінностей було звільнено із займаної посади з 11.03.2016.

Вважаючи, що між сторонами склалися трудові відносини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП на посаді керівника відділу логістики у період з листопада 2013 року по 11.03.2016 для вирішення у подальшому питань щодо трудового стажу.

Розглядаючи справу по суті Касаційний цивільний суд зазначив, що  відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Умовами договору підряду від 20.12.2015, укладеного між сторонами, визначено, що ОСОБА_1 здійснює пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.

У судовому рішенні Касаційний цивільний суд наголошує на тому, що  Апеляційний суд не звернув увагу, що в договорі підряду від 20.12.2013 не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Також суд не врахував, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Разом з тим, апеляційним судом не встановлено наявність чи відсутність актів виконаних робіт за цивільно-правовим договором, складених сторонами цього договору. Не досліджено судом і того, чи мала оплата праці за виконану роботу систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.

Крім того, апеляційний суд, вказуючи на наявність між сторонами цивільно-правових відносин, не звернув увагу, що предметом позову було встановлення факту перебування у трудових відносинах з листопада 2013 року, та не дослідив, які відносини існували між сторонами до укладення цього правочину. Судом не дана правова оцінка наказу ФОП від 11.03.2016 про звільнення з посади та у зв’язку з чим такий наказ, який видає роботодавець, а не сторона договору підряду, видавався.

Ключовою тезою, яка була сформульована Касаційним цивільним судом було те, що без з’ясування вказаних обставин у сукупності та без встановлення факту виконання позивачем саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, чи перебування його у цивільно-правових відносинах з відповідачем, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до прийняття незаконної постанови, оскаржуване судове рішення відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Встановлення факту трудових відносин має не тільки наслідком порушенням з боку роботодавця трудового законодавства, частіше цей факт має суттєве значення для призначення пенсії, соціальної виплати у зв’язку з нещасним випадком на  виробництві тощо.

Одним ключових аспектів, на який звертає увагу суд, при розгляді цієї категорії справ, є факт допуску до виконання трудових обов’язків. Так, в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №350/403/16-ц встановлено, що 14.07.2008 ОСОБА_1 разом з іншими працівниками бригади був залучений директором МПП «Макро» до виконання малярних робіт фасаду лікарні. Внаслідок падіння саморобного дерев'яного риштування стався нещасний випадок на виробництві, у результаті якого позивачу спричинено тілесні ушкодження різних ступенів тяжкості, які призвели до втрати 20 % професійної працездатності ОСОБА_1.

Рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили, встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з МПП «Макро» в період з 9 по 14.07.2008 на посаді робітника.

Актом № 1 форми Н-1 від 07.12.2011 року підтверджено, що нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, стався з ОСОБА_1 в МПП «Макро». Згідно з листом територіальної державної інспекції праці у Івано-Франківській області від 28.07.2008 № 01-21/649, договір на виконання ремонтно-будівельних робіт від 09.07.2008, укладений між бригадою позивача та МПП «Макро», мав ознаки як цивільно-правових, так і трудових відносин. ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, на що останні просили надати позивачу докази на підтвердження факту його перебування у трудових відносинах з МПП «Макро».

Судом зазначено, що Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власні або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах врегульована Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі — Порядок).

Дія цього Порядку відповідно до пункту 2 поширюється на: власників підприємств або уповноважені ними органи; працівників, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства уклали з роботодавцем трудовий договір (контракт) або фактично допущені до роботи роботодавцем; фізичних осіб — підприємців; членів фермерського господарства, членів особистого селянського господарства, осіб, які працюють за договором, укладеним відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 38 Порядку факт перебування потерпілого у трудових відносинах з роботодавцем, якщо відповідні документи не оформлені роботодавцем, але потерпілий фактично допущений до роботи, підтверджується в установленому порядку Державною службою з питань праці на запит голови спеціальної комісії або у судовому порядку.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження видано не було, але працівника фактично було допущено до роботи (частина четверта статті 24 КЗпП України в редакцій, чинній на час, коли стався нещасний випадок).

Судами встановлено, що директор МПП «Макро», не укладаючи трудовий договір у письмовій формі, фактично допустив ОСОБА_1 до виконання ремонтно-будівельних робіт, під час яких стався нещасний випадок.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами склалися трудові відносини, отже наявні правові підстави для встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з МПП «Макро» на посаді робітника у період з 9 по 14.07.2008. Натомість доводи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування є необґрунтованими та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Судом наголошується на тому, що основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

У цьому контексті необхідно звернути увагу, що суд не аналізував і не досліджував договірні відносини між МПП «Макро» та лікарнею, очевидно, що вони були цивільно-правовими. Проте детальне вивчення відносин, що виникли між МПП «Макро» та ОСОБА_1 є трудо-правовими, навіть за умови, якщо вони виникли на короткий строк чи на виконання роботодавцем договору підряду. Тобто, Касаційний цивільний суд при встановленні факту трудових відносин виходить із дослідження правової природи договірних відносин, їх ознак.

В практиці Верховного Суду (Касаційного цивільного суду) є випадки встановлення факту трудових відносин, які виникли під час сезонних робіт. Так, в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 227/3225/15 суд установив, що 13.08.2013 по 10.10.2013 чоловік позивачки - ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ПП «Білозерська ремонтно-експлуатаційна служба «Промінь» по трудовій угоді, згідно якої робітник виконував сезонні роботи (стрижка газонів, обрізка дерев тощо). Трудовий договір не був ним підписаний, але він був допущений до виконання робіт (обрізка гілок та дерев). 10.10.2013 під час виконання трудових обов'язків ОСОБА_4 був смертельно травмований, від отриманої травми він помер в лікарні. 11.04.2014 комісією Територіального управління Держгірпромнагляд у Донецькій області було проведене спеціальне розслідування нещасного випадку, трудова угода яку склав чоловік позивачки з відповідачем має ознаки трудового. На підставі цього, було складено акти по формі Н-1 та Н-5 від 11.07.2014.

Відповідно до вимог частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. За правилами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частина четверта статті 24 КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законом передбачено, порядок укладення трудового договору й необхідні його умови, при прийнятті відповідного працівника на роботу. Факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_4 з відповідачем підтверджується копією довідки про середню заробітну плату від 29.07.2014, копією списків на перерахування заробітної плати працівникам ПП «Білозерська ремонтно-експлуатаційна служба «Промінь» за три місяці — липень, серпень, жовтень 2013 року.

Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 виконував у відповідача роботу за цивільно-правовою угодою, яка містить ознаки підряду є помилковими та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи. При цьому апеляційним судом не було враховано, що комісією про розслідування нещасного випадку на виробництві був складений акт за формою Н-1, який не оспорений та не скасований, та відповідно до якого нещасний випадок, який потягнув смерть потерпілого, стався з останнім при виконанні ним трудових обов'язків у відповідача.

Касаційна скарга позивачки задоволена, факт трудових відносин встановлено.

Практика Верховного Суду (Касаційного цивільного суду) містить також приклади відмови у встановленні факту трудових відносин. Так, в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 761/2846/16-ц зазначається, що судами нижчих інстанцій встановлено, що ТОВ «ГРОС БАУ» здійснює діяльність з виконання будівельно-монтажних робіт. Поруч з територією філії «Каскаду Київської ГЕС та ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго» у місті Вишгороді Київської області, де ТОВ «ГРОС БАУ» виконувало роботи з улаштування огорожі забороненої зони території останнього, під час пожежі в побутовому вагончику загинув ОСОБА_3. За результатами розслідування, проведеного спеціальною комісією територіального управління Держгірпромнагляду України у Київській області та місті Києві зроблено висновок, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, оскільки ОСОБА_3 не перебував у трудових відносинах із ТОВ «ГРОС БАУ», про що був складений відповідний акт за формою Н-5. Вказаний акт позивач - батько загиблого, ОСОБА_3, та інші члени сім'ї потерпілого не оскаржували.

Згідно із повідомленням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі у міста Києві, в період з жовтня 2013 року по травень 2014 року заробітна плата ОСОБА_3 не нараховувалась і не виплачувалась, податок на доходи фізичних осіб не нараховувався та не сплачувався до бюджету, виплати будь-яких доходів згідно звітності форми № 1-ДФ відсутні.

Листом Шевченківського районного центру зайнятості від 16.06.2014 позивача повідомлено, що ТОВ «Грос Бау» інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, не надавало. Відповідно до довідки Таращанського районного центру зайнятості від 14.11.2014 ОСОБА_3 в період з жовтня 2013 року по травень 2014 року на обліку не перебував.

На підставі викладених норм права та досліджених доказів, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач не довів обставини, що його син - ОСОБА_3, перебував у трудових відносинах з ТОВ «ГРОС БАУ», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та докази виплати заробітної плати за трудовим договором також відсутні. Тому на підставі встановленого суди дійшли вірного висновку про те, що правовідносини між ОСОБА_3 та відповідачем не є трудовими відносинами.

Підсумовуючи варто зазначити, що встановлення факту трудових відносин має надзвичайне значення. Перш за все, це зумовлено тим, що право на працю визначене статтею 43 Конституції України і захищається не тільки при реалізації цього права, але і тоді, коли виконання трудової функції фактично закінчено. Факт трудових відносин важливий не тільки для відновлення порушеного права (виплата заробітної плати), але і як видно із вище наведеної практики Касаційного цивільного суду для реалізації іншого права конституційного права, а саме права на соціальний захист (набуття страхового стажу, що дає можливість у подальшому отримувати соціальні виплати), що визначений ст. 46 Конституції.

Не можна оминути увагою і ту обставину, що судом фактично напрацьований алгоритм розмежування цивільно-правового та трудо-правового договору. Наведені правові висновки суду надають теоретичним напрацюванням у цій сфері статусу офіційних і обов’язкових, що сприятиме подальшому становленню правової визначеності та єдності судової практики.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Зарплати суддів: що мав на увазі КСУ, визнавши окремі норми неконституційними
Сегодня день рождения празднуют
  • Ирина Борисенко
    Ирина Борисенко
    судья Хозяйственного суда Киева
  • Николай Худык
    Николай Худык
    член Высшего совета правосудия, судья Киевского апелляционного суда
  • Николай Ященко
    Николай Ященко
    судья Киевского апелляционного суда