Юрисдикція суду щодо спорів у сфері праці: практика Великої Палати Верховного Суду

13:40, 24 июня 2020
ВП ВС вдалося сформулювати і посилити аргументацію щодо необхідності розгляду спорів у сфері праці у конкретних юрисдикціях з метою уникнення різності судової практики.
Юрисдикція суду щодо спорів у сфері праці: практика Великої Палати Верховного Суду

Михайло Шумило,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Praefatio

Питання предметної та суб’єктної юрисдикції є невід’ємною складовою загальної частини будь-якої галузі процесуального права, більше того, це універсальний інститут, якому відведено окреме місце у процесуальних кодексах, незалежно від романо-германської чи англо-саксонської приналежності національної правової системи. Питання юрисдикційності спорів зумовлено не тільки зміною суспільних відносин, але і еволюцію відносин з боку держави, яка визначає пріоритетні напрямки щодо підвищення рівня судового захисту прав та свобод. Наведене спричинило появу, окрім загальної (цивільної та кримінальної), юрисдикції також господарської та адміністративної. Із завершенням формування Вищого суду з питань інтелектуальної власності також можуть виникати квазіюрисдикційні питання, які потребуватимуть свого вирішення.

Об’єктивність юрисдикції та неможливість передбачити усі її аспекти в законі є очевидною, саме для цього і покликана діяльність Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС), яка орієнтує судову практику в спірних питаннях юрисдикції. Не зайвим буде зазначити, що саме ВП ВС ex officio сьогодні уповноважена розмежовувати юрисдикцію спорів, вивчаючи суб’єктний склад відносин, їх об’єкт та правову природу.

Юрисдикція спорів для судової системи завжди була на вістрі актуальності. Різночитанність норм права судами різних інстанцій подекуди ставала причиною порушення конвенційних прав людини, а саме статті 6 - право на справедливий суд. Хрестоматійним прикладом «ходіння по судах» є справа «Церква села Сосулівка проти України» (Заява № 37878/02), у якій ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних прав.

Враховуючи непоодинокість таких справ, була об’єктивна необхідність створення правового механізму, який би забезпечував правову визначеність та єдність підходів до визначення юрисдикції спорів. Судовою реформою 2016 року створено Верховний Суд у складі якого, зокрема, діє ВП. ВП ВС є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Судова юрисдикція, як це сформульовано у низці постанов ВП ВС, – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У процесуальних кодексах у редакції 2017 року зазначалось (ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 6 ст. 303 Господарського процесуального кодексу України), що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції (ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України). Після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України у 2019 році частина шоста ст. 403 Кодексу отримала нову редакцію, зокрема, якщо ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Іншими словами, ВП ВС зберігає за собою монопольну компетенцію визначати юрисдикцію спорів.

За період з 01.01.2018 року по квітень 2020 року на розгляді ВП ВС перебувало 147 справ із необхідністю визначити юрисдикцію у спорах у сфері праці, з них було розглянуто загалом 85, залишається на розгляді 41 справа. Загальна кількість справ зі спорів з відносин публічної служби, які перебували за вказаний період на розгляді, складає 55 справ, з яких розглянуто 27, залишається на розгляді 21. Загальна кількість справ з трудових правовідносин, які перебували за вказаний період на розгляді, складає 92 справи, з яких розглянуто 58, залишаються на розгляді 20. Якщо ж простежити динаміку надходження на ВП ВС справ для встановлення юрисдикції в трудових спорах, то піковим є 2019 рік. Так, спорів з відносин публічної служби розглянуто у 2018 – 6, 2019 – 19, 2020 – 2, справ з трудових правовідносин у 2018 – 20, 2019 – 32, 2020 – 7.

Питання юрисдикції ще потребує теоретичного осмислення, узагальнення напрацьованих підходів, вироблення єдиних критеріїв та принципів щодо її визначення. Доречним буде також переглянути у майбутньому розділи підручників з процесуального права загалом, які присвячені питанню юрисдикції з урахуванням напрацьованої практики ВП ВС, та трудового права в частині трудових спорів. Припускаємо, що невдовзі можна буде говорити про окремий напрямок наукових досліджень, що присвячений юрисдикціології. Натомість сьогодні як на академічному, так і практичному рівні точаться дискусії щодо зміни юрисдикції тих чи тих спорів (Смокович М. Визначення юрисдикції адміністративних судів та розмежування судових юрисдикцій. Київ: Юрінком Інтер. 2012. 304 с.; Бевзенко В. Критерії адміністративної юрисдикції; Кучерявенко М. Реформування юрисдикцій: «pro» чи «contra»?...//Вісник державної судової адміністрації України. 2019. № 4. С. 22-32), а також щодо вже напрацьованої юрисдикції окремих категорій спорів, щоправда, здебільшого господарської юрисдикції (Уркевич В. Земельні спори фермерських господарств: практика визначення юрисдикції; Уркевич В., Кібенко О. Підходи Великої Палати Верховного Суду до визначення юрисдикційності спорів; Уркевич В. Юрисдикційність корпоративних спорів: правові висновки Великої Палати Верховного Суду; Всеволод Князєв розповів про критерії, за якими Велика Палата визначає судову юрисдикцію; Писаренко Н. Розмежування судових юрисдикцій крізь призму розуміння принципів судочинства (на прикладі податкових спорів)//Право України. 2020. №4. С. 127-141) тощо.

Проблема юрисдикції спорів у сфері праці

Питання юрисдикції спорів завжди було спірним у судовій системі. Необхідно констатувати, що в теорії трудового права питання юрисдикції спорів взагалі не піднімалось, а отже шукати критеріїв розмежування юрисдикційності спорів у наукових працях вчених-трудовиків даремно. Це зумовлено, перш за все, тим, що теорія трудового права досі не подолала кризу ідентичності та не виробила зрозумілого та загальновизнаного предмета трудового права. Це зумовлено посттоталітарними сторінками історії трудового права, коли у період 20-30-х років минулого століття договірне регулювання трудових відносин було поступово нівельовано адміністративним втручанням з боку держави. У свою чергу, це породжує низку дискусій про окремі правові висновки ВП ВС щодо юрисдикційної приналежності спорів у сфері праці. Сучасна доктрина трудового права розрізняє домінуючий консервативний та ліберальний підходи.

Прихильники консервативного підходу поділяють ідею всеохопності трудового права, тобто там, де використовується праця незалежно від методу правового регулювання цих відносин, правового статусу суб’єктів, усі ці відносини є предметом трудового права, до прихильників такого підходу можна віднести: В. Бурака, Н. Гетьманцеву, В. Жернакова, Г. Чанишеву, О. Ярошенка та ін.

Ліберальний підхід не такий категоричний і ставить під сумнів ідею всеохопності предмету трудового права, все ж таки вбачає предмет трудового права у відносинах, які склалися на основі трудового договору, як невід’ємної складової приватного права загалом. Таким чином трудове право повертається в приватноправову сім’ю, звідки було вирване у 20-30-х роках ХХ ст. Йдеться про необхідність розмежовувати відносини із використанням праці залежно від методу їх правового регулювання (імперативний та диспозитивний). Таким чином, вчені схиляються до думки, що відносини у сфері праці, які виникають не з трудового договору (домовленості та рівності сторін), а з імперативних норм (праця державних службовців, прокурорів, суддів, поліцейських, дипломатів тощо) не можуть бути предметом трудового права, хоча норми трудового права можуть виконувати субсидіарну функцію для службово-трудових відносин. Опосередковано на користь ліберального підходу свідчить також той факт, що міжнародне трудове право (корпус конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці) не містить норм, які у тій чи тій мірі стосувалися б службово-трудових відносин, виключенням є хіба що конвенція МОП № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» (1978), натомість осердям міжнародно-правових норм є трудовий договір і похідні від нього відносини. Йдеться про те, що трудове право як макрогалузь є материнською для всіх відносин у сфері праці, яка б не була їх правова природа, але регулює вона тільки відносини у межах приватного, а не публічного права. Цю ідею обстоюють С. Венедіктов, С. Вишновецька, Л. Гаращенко П. Пилипенко, Я. Сімутіна та інші науковці, зокрема і автор цієї аналітичної розвідки.

Поки в науці трудового права продовжують точитися дискусії, законодавець із оновленням законодавчої бази у різних сферах вибудовує нові правові конструкти, які відносять ті чи ті відносини до певних галузей права. Це зумовлено об’єктивними факторами. Новими ринковими викликами чи спробами удосконалити державне адміністрування. Йдеться, перш за все, про Закон «Про державну службу» (2016), який, як би не хотілося окремим представникам науки трудового права, імперативно вивів службові, або як їх ще називають службово-трудові, відносини із-під правового регулювання трудового законодавства, зазначивши, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону «Про державну службу»). Тим самим вказавши на те, що для службових відносин (адміністративних за своєю сутністю) трудове право залишається «материнською галуззю», що є абсолютно природнім і логічним кроком законодавця.

Про імперативне розмежування відносин у сфері праці, а саме корпоративний компонент цих відносин закріплений у ст. 99 Цивільного кодексу України (виконавчий орган товариства), п. 11-2 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства» (компетенція загальних зборів), п. 5 ч. 1 ст. 47 (позачергові загальні збори) та ін. До вищевикладеного необхідно додати, що на законодавчому рівні з-під регулювання трудового законодавства виведено тільки призначення, усунення та звільнення керівництва виконавчих органів господарських товариств. Доречно буде наголосити на певній дифузії відносин з цією категорією суб’єктів трудових відносин, оскільки, будучи врегульованими трудовим договором (контрактом), на ці відносини обмежено поширюються гарантії трудового законодавства під час їх призначення, усунення та звільнення.

У контексті розмежування юрисдикції трудових спорів варто також зазначити, що зміни до Цивільного процесуального кодексу України від 15.01.2020 дещо переформатували підстави касаційного оскарження у частині визначення юрисдикції, а саме, якщо ВП ВС вже сформувала правовий висновок щодо юрисдикційної приналежності того чи того спору, то повторно вона такі питання не розглядає, за виключенням, якщо ВП ВС вбачатиме необхідність самовідступу (відступу від раніше сформульованого правового висновку) і змінити юрисдикцію спору, такі приклади є і про них зазначатиметься нижче. Крім цього, на касаційні суди у складі ВС сьогодні покладено обов’язок перевірити, зокрема, чи відсутній правовий висновок щодо юрисдикції по тій чи тій категорії справ і чи є підстави передачі такої справи на розгляд ВП ВС.

Наведені вище наукові дискусії та законодавчі зміни спричинили, зокрема, і дискусійні питання щодо юрисдикції спорів у сфері праці, наразі комплексного та послідовного аналізу у цій сфері ще не було зроблено. Отже, можна безапеляційно стверджувати, що ВП ВС вирішує і тим самим не тільки вибудовує правову визначеність у цих питаннях, але і дає новий поштовх для подальших наукових дискусій і осмислення предмету трудового права і, як наслідок, подолання криз ідентичності однієї із засадничих галузей права.

Цивільна юрисдикція

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

1. Спори за участю органів місцевого самоврядування

1.1. Призначення на посаду органом місцевого самоврядування (обласні, районні, міські ради) керівника комунального вищого навчального закладу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/5553/17 (провадження № 14-480цс18)

1.2. Спір про звільнення з посади головного лікаря районного центру первинної медико-санітарної допомоги, що перебуває у комунальній власності районної ради, має вирішуватись в порядку цивільного судочинства

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/160/16 (провадження № 11-1120апп18).

1.3. Спір за позовом особи, звільненої із займаної посади, яка не складала присяги відповідно до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» та не набула статусу службовця органів місцевого самоврядування, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 146/885/17-ц (провадження № 14-436цс18).

1.4. Поновлення на посаді особи в органах місцевого самоврядування, яка була прийнята за строковим трудовим договором (контрактом) тимчасово (до проведення конкурсу) і виконувала обов'язки спеціаліста за розпорядженням голови сільради, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 192/1855/17 (провадження № 14-569цс18).

2. Спори за участю органів державної влади

2.1. Спір між вчителем та виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України, загальноосвітньої школи (що входить до структури виховної колонії) про визнання неправомірною зміни істотних умов праці та стягнення втраченого заробітку є приватноправовим і має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18).

2.2. Трудова діяльність, звільнення та призначення працівників науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України не є публічною службою, тому на цей трудовий спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 814/2514/17.

2.3. Спір про поновлення на посаді завідуючої обласної психолого-медико-педагогічної консультації Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації не є спором з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходженням, а є виключно трудовим спором і вирішується у порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 815/6096/17 (провадження № 11-1282апп18).

2.4. При вирішенні питання про приналежніть посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області з’ясовано: (1) чи відносилась займана посада до посад державної служби; (2) чи була подана декларація про доходи до зарахування на посаду; (3) чи приймала особа присягу державної служби; (4) чи мала особа право на присвоєння спеціального звання або рангу державного службовця. Якщо відповідь на наведені питання негативна, то справа підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі № 428/12596/16-ц (провадження № 14-344цс18).

2.5. Вирішення спору щодо правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності інженера виробничого відділення квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси Міністерства оборони України, посада якого не пов'язана з проходженням публічної служби, має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18).

3. Спори за участі державних підприємств, установ, організацій

3.1. Спір про поновлення на посаді особи, яка прийнята на умовах строкового договору уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для забезпечення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку чи його ліквідації, має трудоправову природу і повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 521/11503/15-ц (провадження № 14-238цс18).

3.2. Спір за позовом до Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Черкаський облавтодор») про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання на виробництві та зустрічним позовом (далі - ДП «Черкаський облавтодор») до позивача і до Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Черкаській області про скасування акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, розглядається за правилами цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 698/967/15-ц (провадження № 14-676цс19).

4. Спори за участі професійних спілок

 4.1. Спір за позовом первинної профспілкової організації (Управління Національного банку України у Тернопільській області) до Національного банку України про стягнення заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.05. 2018 у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18); від 26.06.2019 у справі № 174/580/16-ц (провадження № 14-127цс19); від 17.09.2019 у справі № 904/4107/18 (провадження № 12-68гс19); від 14.02.2018 у справі № 456/20/26-ц (14-7цс18).

4.2. Спір між колишнім працівником (вихід на пенсію) ВАТ «Одеський завод «Центролит», який одночасно займав виборну посаду голови профспілкової організації цього товариства, та Первинною профспілковою організацією цього ж товариства щодо неправомірного його звільнення з профспілки (після виходу останнього на пенсію і звільнення з підприємства) та обрання нового голови профспілки не має характеру трудового, проте, відповідно до суб`єктного складу його сторін та характеру спірних правовідносин, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 523/4139/17 (провадження № 14-328цс19).

4.3. Спір за позовом Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» про стягнення з Первинної профспілкової організації Білгород-Дністровського морського торговельного порту заборгованості, яка утворилася протягом 2011-2018 років за реалізацію путівок на базу відпочинку «Прибій», чим було порушено (не виконано) положення колективного договору, розглядається за правилами цивільної юрисдикції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/912/19 (провадження № 12-184гс19)

5. Спори за участю господарських товариств

5.1. Спір між акціонерним товариством (ПАТ «Одеська ТЕЦ») і його посадовими особами (начальник житлово-комунального відділу ПАТ «Одеська ТЕЦ» та ін.) про відшкодування майнової шкоди, яка настала внаслідок неналежного виконання останніми своїх посадових обов’язків, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 522/4619/16-ц (провадження № 14-634цс18).

6. Спори за позовами до господарських товариств, в яких розпочата процедура ліквідації або банкрутства до 19 січня 2013 року

6.1. Спір за позовом колишнього працівника ПАТ «Енергобанк» про визнання його кредитором цього банку, включення вимог по невиплаченій заробітній платі до реєстру вимог кредиторів у процедурі його ліквідації та стягнення невиплаченої заробітної плати є приватноправовим і розглядається у порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 274/3529/16-ц (провадження № 14-8цс18).

6.2. Справи про стягнення з боржника (ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1»), щодо якого порушено справу про банкрутство, заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не була ухвалена постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 333/2242/16-ц; від 26.06.2018 у справі № 372/3584/16-ц; від 13.02. 2019 у справі № 753/7399/16-ц (провадження № 14-439цс18); від 18.09.2019, у справі № 552/2191/17 (провадження № 14-453цс19); від 31.10.2018 у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18).

6.3. Право заявити вимоги у межах справи про банкрутство виникає у кредитора (футболіста) з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство і такі вимоги, з урахуванням положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Разом з тим, трудовий спір, що виник до порушення провадження у справі про банкротство, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Судові рішення, ухвалені в цій справі (за позовом футболіста до ФК «Металіст») до початку процедури банкрутства, що набрали законної сили, не можуть бути скасовані з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 641/8521/16-ц (провадження № 14-561цс18).

Nоta Bene!  Наведене стосується лише майнових вимог. Інші вимоги працівника - немайнового характеру (наприклад: скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі) - розглядаються в порядку цивільного судочинства місцевими загальними судами.

 

Адміністративна юрисдикція

Публічна служба є різновидом трудової діяльності, службово-трудові відносини хоча і існують на перетині двох галузей права - адміністративного та трудового, проте докорінно різняться методом правового регулювання. Саме тому відносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

1. Спори у сфері призначення, проходження та припинення публічної служби

1.1. Спір у справі за позовом державного службовця до Управління Пенсійного фонду України (центральний орган виконавчої влади), який є суб'єктом владних повноважень щодо проведення розрахунку і виплати індексації заробітної плати підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 426/160/14-ц (провадження № 14-2 цс 18).

1.2. Спір про стягнення моральної шкоди, завданої за місцем проходження публічної служби, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, зокрема з вимогами про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, за затримку виплати заробітку, сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також недоотриманих сум заробітної плати, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388 цс 18).

1.3. Спори, пов'язані з визначенням розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання і їх виплатою, є такими, що пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18).

1.4. Спір щодо визнання незаконним наказу про звільнення з посади головного спеціаліста відділу технічної експлуатації Управління справами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), яка відносилась до переліку посад працівників державних органів (до 01.05.2016, коли був ухвалений Закон «Про державну службу» № 889) та про поновлення на посаді, що віднесена до посад державної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 752/2922/17 (провадження №14-517цс18); від 22.08.2018 у справі № 766/10783/16-ц (провадження № 14-278цс18).

1.5. Спір про поновлення на посаді головного спеціаліста відділення забезпечення Ізюмського об`єднаного міського військового комісаріату, стягнення з Харківського ОВК на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Добір та призначення військовослужбовців і працівників на посади у військових комісаріатах, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, здійснюється з дотриманням вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 552/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19).

1.6. Спори, пов'язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ, як щодо проходження такої служби (виплата заробітної плати), так і пов'язані зі звільненням з публічної служби (стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні), розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 761/27364/17 (провадження № 14-21цс19); від 11.04.2018 у справі № 333/298/16-ц (провадження № 14-98цс18).

1.7. Спори щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності стосуються проходження останніми публічної служби, а тому підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 686/13410/16-ц (провадження № 14-4 зц 18); від 06.02.2018 у справі № 686/13410/16-ц (провадження № 14-4 зц 18).

1.8. Спори щодо відповідальності за дії на посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть і після звільнення особи з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).

Nota Bene! Наведеною постановою ВП ВС відступила від своїх попередніх правових висновків від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц; від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15; від 03.10.2018 у справі № 755/2258/17, які відносили цю категорію спорів до цивільної юрисдикції.

2. Спори щодо призначення, проходження та припинення служби в органах місцевого самоврядування

2.1. Спір особи, звільненої з посади заступника голови (до обов’язків якого входять, зокрема, організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції) селищної ради до селищної ради (органу міс цевого самоврядування) про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 146/579/16-ц (провадження № 14-227цс18).

2.2. Спір про внесення змін до запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, що спричинені звільненням з посади у зв’язку із закінченням повноважень голови сільради на підставі Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад» є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо звільнення з публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 724/1656/16-ц (провадження № 14-294цс18).

3. Спори, що виникають до, під час і після проведення виборів

3.1. Спір за позовом секретаря виборчої комісії (окружної виборчої комісії територіального виборчого округу) до ЦВК про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів внаслідок інфляції підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/3879/14-а (провадження № 11-1035апп18).

4. Спори у сфері державної вищої освіти

4.1.     Спір про скасування рішення виборчої комісії щодо результатів виборів ректора державного університету (Одеського державного аграрного університету) є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/8650/18 (провадження № 14-576цс18).

Nota Bene! Такий правовий висновок викликав дискусію у правничому середовищі, оскільки подібні спори до цього часу розглядалися за правилами цивільного судочинства. 6 травня 2020 ухвалою КЦС передав справу № 635/551/17 (провадження 61-8762св18) на розгляд ВП ВС, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах ВП ВС: від 15.05.2019 у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-533апп18),  від 05.06.2019 у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), від 15.04.2020 року у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), відповідно до якого питання призначення на посаду керівника державного навчального закладу є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, а відповідне рішення конкурсної комісії про таке призначення є рішенням конкурсної комісії в розумінні пункту 9 частини першої статті 9 КАС України, і така справа підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції. Суди ж цивільної юрисдикції завжди виходили з того, що такі справи належать до юрисдикції цивільного судочинства, у цьому порядку вони завжди розглядалися як трудові спори, відносини, які виникають з приводу призначення/звільнення керівника державного навчального закладу, продовження контракту є трудовими. Колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Наразі справа прийнята до розгляду ВП ВС під № 14-79цс20.

Господарська юрисдикція

Згідно з  частиною першою статті 20 ГПК, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Важливе значення під час віднесення спорів у сфері праці до господарської юрисдикції є Рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів»). У цьому Рішенні зазначено, що усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 Цивільного кодексу) або відсторонення голови виконавчого органу  товариства  від виконання повноважень  за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю,  а у статті 99 Цивільного кодексу, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин,  що  виникають  між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. У зв'язку з цим "усунення" відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення  здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень  у  сфері  управлінської  діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від  уповноваженого  органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надана можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу  треба  розуміти  як  право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які  він  йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю.

1.1. Спір щодо оскарження рішення уповноважених органів товариства про звільнення особи з посади генерального директора належить до корпоративних і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18); від 10.04.2019 у справі № 510/456/17 (провадження №14-1цс19).

1.2. Спір щодо оскарження рішення уповноважених органів товариства про відсторонення від виконання повноважень директора товариства є корпоративним, а отже, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09. 2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18); від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18).

1.3. Спір про відсторонення та увільнення від виконання обов’язків виконавчого органу товариства директора, який є одночасно власником частки у статутному капіталі менше 50%, та про призначення на цю посаду іншої особи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11. 2019 у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19).

1.4. Спори за позовами до господарських товариств про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в яких розпочата процедура ліквідації або банкрутства після 19 січня 2013 року, підлягають розгляду за правилами господарської юрисдикції та виключають можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 266/2868/16-ц (провадження № 14-476цс18).

1.5. Спір про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу після початку провадження у справі про банкрутство (2016 рік), введення мораторію на задоволення вимог кредиторів та розпочато процедуру розпорядження майном товариства, а саме після 19 січня 2013 року підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 263/3949/17 (провадження № 14-359цс19).

1.6. Спір про визнання недійсною Генеральної угоди, оскільки останню укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме, одну із профспілок (Федерація професійних спілок працівників малого та середнього підприємництва України) не було допущено до участі у спільному представницькому органі репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні з метою спільних дій при укладенні і реалізації Генеральної угоди, а також те, що і позивачем, і відповідачами є юридичні особи, має розглядатися за правилами господарського судочинства, бо не є трудовим спором (конфліктом), а є спором між громадськими організаціями з приводу формування спільного представницького органу. Позов не стосується захисту чи поновлення прав фізичних осіб у трудових правовідносинах.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 761/33069/16-ц (провадження № 14-3цс19).

Позасудовий розгляд спорів у сфері праці

1.1. Секретар судового засідання (Вищого адміністративного суду України) не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справі про оскарження його дій чи бездіяльності, вчинених під час організаційного забезпечення судового процесу. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади. Секретар судового засідання є учасником адміністративного процесу та виконує виключно процесуальні, пов`язані з відправленням судом правосуддя функції, які не можна охарактеризувати як управлінські.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16 (провадження № 11-6ас18).

1.2. Спори між господарським товариством (Державне підприємство «Адміністрація морських портів України») та профспілкою (Професійною спілкою робітників морського транспорту «Одеського морського порту») про визнання недійсним тих чи тих положень колективного договору, укладеного між ними. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення. Отже, вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів неможливо.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19).

1.3. Спір про визнання незаконним та скасування рішення центрального комітету Всеукраїнської профспілки щодо виключення їх із членів профспілки та поновлення їх на раніше займаних посадах (голови та заступників голови) належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, а тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19).

ДИСКУСІЙНЕ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИСДИКЦІЇ

(цивільна versus адміністративна)

Окреме місце в переліку рішень ВП ВС займає правовий висновок, що сформульований у справі № 815/2546/17 від 13.03.2019, у якій йдеться про те, що посада працівника патронатної служби не відноситься до посад державної служби, а тому спір за участю такого працівника, що виникає з трудових правовідносин, не є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

13 березня 2019 року ВП ВС розглянула касаційну скаргу Особа-3 на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 1 червня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі за позовом Особа-3 до Суворовського районного суду м. Одеси про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди і прийняла постанову, в якій зазначила таке.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що спірні правовідносини, які виникли внаслідок звільнення позивача з посади помічника судді Суворовського районного суду м. Одеси, не є правовідносинами, що стосуються проходження публічної служби, внаслідок чого вони не є управлінськими та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.

Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, а тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованими.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 815/2546/17 (провадження № 11-1389апп18).

Nota Bene! Тотожний висновок про те, що спори за участю помічників суддів (патронатна служба) мають розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, був сформульований у постанові ВП ВС 13.03.2019  у справі  № 308/4431/17 (провадження № 14-555цс18).

 

Проте ВП ВС з дещо подібних правовідносин ухвалили відмінне рішення. Йдеться про рішення ВП ВС у справі № 815/1594/17 від 2 жовтня 2019 року, де сформульовано висновок, що посада помічника судді відповідно до Закону України «Про державну службу» з 1 травня 2016 року не належить до посад державної служби, але за своїми характеристиками підпадає під визначення особи, яка здійснює публічну службу, а тому спір з приводу проходження помічником судді служби підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

2 жовтня 2019 року ВП ВС розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суворовського районного суду м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2017 року за позовом ОСОБА-1 до Суворовського районного суду м. Одеси про визнання незаконним і скасування наказу і прийняла постанову, в якій зазначила таке.

Закон «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року свідчить про те, що з 1 травня 2016 року працівники патронатної служби перестали відноситися й не відносяться дотепер до категорії державних службовців, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.

У підпункті 1 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що з набранням чинності цим Законом втрачає чинність попередній Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII. Під час дії Закону України «Про державну службу» 1993 року, а також Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 року не було положень, які виокремлювали і відносили посади помічників судді до патронатної служби. Інакше кажучи, не було положень закону, які б виділяли цю посаду з переліку посад, на які не поширювалися визначення «державна служба», «посада» чи «посадова особа», що положення цього Закону не поширюються на працівників апарату суду, одним з яких був і помічник судді.

Отож, принаймні тільки за окресленими властивостями, які характеризують правовий статус помічника судді, його повноваження, призначення, функції та завдання, можна визнати, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, повинна підпадати під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори має поширюватися юрисдикція адміністративних судів.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 815/1594/17 (провадження № 11-909апп19).

Сьогодні на розгляді КЦС перебувають справи за позовами колишніх помічників суддів, які оскаржують своє звільнення, де, зокрема, піднімається питання юрисдикції (справи № 368/561/19; № 369/7814/19). У свою чергу, КАС вже розглянув низку подібних справ за правилами адміністративного судочинства (справи № 2040/6165/18; № 813/3258/16). 

Підсумовуючи викладене та не даючи правової оцінки по суті, на нашу думку, спори щодо патронатної службі підлягають розгляду за правилами цивільної юрисдикції.

Крім цього, навіть із застосуванням формально-юридичного підходу, за умови, коли ВП ВС формулює новий, відмінний правовий висновок від попереднього (здійснює самовідступ), то у такій постанові робить на це посилання (від якого саме правового висновку відступає із зазначенням унікального номера(-ів) справи(-ав)) або ж зазначає, що у тотожних правовідносинах повинно застосовуватися саме останній правовий висновок без переліку усіх унікальних номерів справ, у яких сформульований попередній висновок (у випадку множинності правових висновків ВП ВС у певній категорії справ). Автоматичного самовідступу без вказівки на це, взагалі, не відбувається. Викладене вище не є авторською інтерпретацією, а, власне, висновком самої ВП ВС у справі № 755/10947/17 від 30.01.2019, тобто: «в своїй постанові ВП ВС зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ВП ВС, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС».

Переконані, що автоматичний відступ без зазначення про це у постанові суперечить загальним принципам права загалом та правовій визначеності зокрема, оскільки навіть після ухвалення нового закону Парламентом, у прикінцевих чи перехідних положеннях зазначається про втрату чинності попередніх нормативно-правових актів. Тільки внесення змін до законодавчих актів і оприлюднення їх у новій редакції автоматично скасовує попередню редакцію, що передбачено правилами юридичної техніки. Схожий підхід присутній також у договірному праві Quae postea geruntur prioribus derogant (попередня домовленість (правочин) відміняється пізнішою домовленістю (правочином), зокрема у питанні конкуренції заповітів, але це вже сфера приватного регулювання відносин, яка допускає такий підхід. Однак не можна погодитися із перенесенням такого елементу законотворчості в сферу правосуддя, яке здійснює ВС, хоча б з тих позицій, що нормативно-правові акти мають окрему процедуру оприлюднення в офіційних джерелах, їх ухваленню передує широке обговорення серед професійної спільноти, існує процедура «трьох читань» тощо, натомість про рішення ВП ВС можна дізнатися із ЄРСР або ж офіційної сторінки ВС, що безумовно не є достатнім, відсутнє будь-яке обговорення деталей справи поза межами розгляду справи колегією суддів (таємниця нарадчої кімнати) тощо. Гостроти актуальності і необхідності чіткості у цьому, здавалось би, процедурному питанні додає той факт, що самі рішення ВП ВС мають квазіпрецедентний характер і мають враховуватися судами нижчих інстанцій і двояке розуміння чи різночитання є неприпустимим. Отже, римська максима Lex posterior derogat legi priori (пізнішим законом відміняється більш ранній) і є одним із принципів правничої логіки,  стосується виключно законодавства та не може бути застосована щодо самовідступів ВП ВС, іншими словами: «Quod licet Iovi (Jovi) non licet bovi».

Підсумок

Викладене свідчить про кілька важливих аспектів, які мають значення як для теорії трудового права, так і для правозастосування.

Практика ВП ВС однозначно збагатила теорію трудового права новочасною емпіричною базою, яка обов’язково стане як предметом наукових дискусій щодо юрисдикцій тих чи тих спорів у сфері праці, так і підживить дебати щодо предмету трудового права. Йдеться про те, що досі у науковому дискурсі здебільшого використовувалася судова практика щодо вирішення конкретних спорів у сфері праці. Натомість сьогодні маємо цілий пласт постанов ВП ВС, які зосереджені виключно на питанні юрисдикції, що дає значний поштовх у розвитку галузі трудового права, із необхідністю подальшого виокремлення у межах вивчення питань вирішення індивідуальних трудових та колективних спорів. Не зайвим у цьому контексті буде доповнення навчальних програм та підручників як з процесуального, так і трудового права окремими главами або ж розробка спецкурсів, які даватимуть правникам комплексне бачення проблеми юрисдикції спорів у сфері праці та їх вирішення ВП ВС.

Не дивлячись на те, що окремі правові висновки ВП ВС щодо юрисдикції спорів сколихнули правниче середовище, ВП ВС послідовно вибудовує систему юрисдикційності у цій надзвичайно важливій і соціально чутливій сфері правовідносин. Крім того, навіть за умови дискусійності окремих правових висновків ВП ВС, остання, відносячи ту чи ту категорію справ до певної юрисдикції, ставить символічну крапку, залишаючи це питання тільки для наукової дискусії. У цьому, зокрема, вбачається також символічна місія ВП ВС, яка полягає у закріпленні правової визначеності у сфері юрисдикції спорів у сфері праці.

Як свідчить викладене вище, ВП ВС вдалося сформулювати і посилити аргументацію щодо необхідності розгляду спорів у сфері праці у конкретних юрисдикціях з метою уникнення різності судової практики, недопущення розгляду подібних правовідносин за правилами різних юрисдикцій, що у свою чергу є своєрідною гарантією вирішення спорів із максимальним забезпеченням процесуальних прав учасників справи. Окремо варто зазначити, що нові «процесуальні фільтри», передбачені змінами початку 2020 року до Цивільного процесуального кодексу України сьогодні ефективно застосовуються касаційними судами, зокрема і тому, що основні проблемні, дискусійні питання юрисдикції спорів у сфері праці вже були вирішені та відтворені у правових висновках ВП ВС.

Поряд з цим, розмежувавши спори у сфері праці за юрисдикціями, на касаційних судах лежить обов’язок не допустити різності практики під час застосування одних і тих же норм матеріального права. Йдеться про те, що питання юрисдикції лежить у площині процесуального забезпечення вирішення спору. Трудове законодавство має міжюрисдикційну сферу дії і застосовується при вирішенні цивільних, адміністративних та господарських спорів. Отже, підходи до розуміння правових норм, їх тлумачення та застосування має бути однаковими і не суперечити одне одному. Відсутність єдиного бачення касаційними судами у застосуванні трудо-правових норм підважує авторитет судового рішення і може призвести не просто до розмежування спорів у сфері праці за юрисдикціями, але і різність тлумачення тих самих правових норм юрисдикціями (цивільною, адміністративною та господарською) по-різному, що є неприйнятним, і цього допустити не можна.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Вища рада правосуддя, МВФ та проблеми судової влади: інтерв'ю заступника голови ВРП
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Юрий Слива
    Юрий Слива
    судья Киевского апелляционного суда
  • Валентин Палий
    Валентин Палий
    судья Высшего хозяйственного суда Украины
  • Анна Майбоженко
    Анна Майбоженко
    судья Оболонского районного суда Киева