Верховний Суд визнав необхідність нового судового розгляду податкового спору на 8,9 млн гривень — деталі справи

Верховний Суд направив на новий розгляд справу про скасування повідомлень-рішень про сплату податків на суму 8,9 млн гривень та про зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 31,9 млн гривень. Про це повідомляє податкова служба в Одеській області. 

Зазначається, що Суд касаційної інстанції постановою від 9 січня у справі № 815/3137/17 часткового задовольнив касаційну скаргу ДПС в Одеській області, скасував постанову П’ятого адміністративного суду від 16.02.2023 та направив справу за позовом товариства про скасування повідомлень-рішень на новий розгляд  до суду апеляційної інстанції.

Вказана справа неодноразово переглядалась.

Контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ з питань дотримання податкового, валютного та іншого  законодавства за період з 01.09.2015 по 30.09.2016, за її результатами складено акт від 01.02.2017 та, з урахуванням результатів адміністративного оскарження, винесено оспорювані рішення про визначення податків на суму 8,9 млн грн та про зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 31,9 млн гривень.

Перевіркою встановлено порушення порядку ведення податкового та бухгалтерського обліку у зв’язку з: неправомірним віднесенням до фінансових витрат нарахованих відсотків за кредитним договором від 05.08.2008, укладеним з нерезидентом, оскільки останні не можуть бути визнані зобов’язаннями з огляду на ненадання документів, що підтверджують проведення реєстрації в НБУ строку погашення кредиту після 18.12.2014; безпідставним формуванням даних податкового обліку за наслідками придбання підрядних робіт, консультаційних та маркетингових послуг, консультаційних послуг у галузі нерухомості у контрагентів резидентів та нерезидентів в силу відсутності в актах приймання-передачі робіт/послуг змісту та обсягу проведених господарських операцій, що позбавляє можливості встановити, в чому полягала сутність виконаних робіт (наданих послуг), одиницю виміру результатів проведених робіт (наданих послуг), розумну економічну причину (ділову мету); порушенням порядку нарахування та утримання податку, несвоєчасною сплатою податку з доходу нерезидента, оскільки виплата проводилася не безпосередньо виконавцю послуг, а посередникам щодо такого доходу, тому така виплата не підпадає під дію положень міжнародних договорів для застосування звільнення від оподаткування або зменшеної ставки податку на прибуток.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про недотримання позивачем статті 2 Закону № 185/94-ВР, статті 9 Декрету КМУ від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Декрет № 15-93) з огляду на порушення граничних строків розрахунків, недекларування валютних цінностей, доходів та майна, невідображення дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентом.

Верховний Суд (далі – ВС) зазначив, що на час судового розгляду справи відбулася реєстрація змін до кредитного договору, якими строк погашення кредиту подовжено до 30.11.2022. Відтак, нараховані та сплачені позивачем проценти на користь кредитора повністю відповідають визначенню терміну фінансові витрати.

В той же час, ВС зазначив, що вказане дає підстави для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення в частині зменшення суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2,5 млн. грн за 2015 рік, 7,4 млн грн за 2016 рік, проте щодо іншої частини вказаного повідомлення-рішення, апеляційний суд не навів мотиви, з яких дійшов висновку про протиправність цього акта індивідуальної дії в цілому.

Надаючи оцінку правомірності формування платником даних податкового обліку за наслідками придбання підрядних робіт, консультаційних та маркетингових послуг, консультаційних послуг у галузі нерухомості ВС зазначив наступне:

Реальність, насамперед, потребує з’ясування того факту, чи справді відповідні роботи/послуги отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість постачальників позивача виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов’язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо), а також наявності кваліфікованого персоналу в достатній кількості з урахуванням специфіки розглядуваних робіт/послуг.

Не перевірено, якими силами та засобами виконувалися роботи та надавалися послуги, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання робіт тощо.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції.

Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

З’ясування наміру платника податків на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об’єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб’єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Позивач наголошував, що впровадження наданих консультацій призвело до позитивних результатів господарської діяльності, у т.ч. в 2018 році позивачу вперше вдалося задекларувати позитивний фінансовий результат діяльності.

Проте, матеріали справи не містять посилань на жодні докази, які б підтверджували причинно-наслідковий зв’язок саме між оспорюваними послугами та зменшенням збитковості діяльності ТОВ або збільшенням його доходів.

Щодо порушення порядку нарахування та утримання податку, несвоєчасної сплати податку з доходу нерезидента ВС зазначив, що за правилами пункту 103.3 статті 103 ПК України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

В контексті наведених законодавчих норм судом апеляційної інстанції не встановлено правовий статус контрагентів позивача у правовідносинах, щодо яких виник спір. При цьому не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що фактично послуги надано саме вказаними резидентами України, яких і слід вважати бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) доходу. 

Щодо недотримання позивачем  правил статті 2 Закону № 185/94-ВР з огляду на порушення граничних строків розрахунків, апеляційний суд зазначив, що нарахування оспорюваної пені за всіма операціями відбулося на підставі одного податкового повідомлення-рішення, що унеможливлює суд самостійно визначити правомірність того чи іншого розміру санкцій (пені).

ВС з такими доводами не погодився, оскільки суд, який розглядає справу, не позбавлений можливості виокремити правомірно застосовані санкції від тих, що нараховані безпідставно, більш того враховуючи наявність у матеріалах справи розрахунку пені за порушення ТОВ статті 2 Закону № 185/94-ВР, про що, зокрема, вказує відповідач у касаційній скарзі.

У разі неможливості виокремити протиправно нараховану пеню на підставі наявного в матеріалах справи розрахунку, суд має право запропонувати контролюючому органу подати більш детальний, а також відповідні пояснення щодо нарахування пені щодо кожного контрагента або операції. 

За таких обставин справа направлена на  новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.