Право на доступ до публічної інформації та доступ журналістів до судових рішень – позиція ЄСПЛ

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду».

У справі Гіргінова проти Болгарії (Girginova v. Bulgaria) від 04.03.2025, заява № 4326/18 стала відомою інформація про те, що спеціальний підрозділ Міністерства внутрішніх справ систематично та без належних дозволів здійснював таємне спостереження за великою кількістю осіб – політиками, суддями та представниками бізнесу. Прокуратура розпочала розслідування і вже через місяць були пред’явлені перші обвинувачення трьом керівникам відповідного підрозділу. Їх звинуватили у службових зловживаннях, пов’язаних із неналежним контролем за використанням спеціальних засобів спостереження, та невиконанням обов’язку гарантувати їх застосування лише в межах закону.

Справу було передано до суду, де її розгляд відбувався повністю у закритому режимі, а матеріали були засекречені. В цей час до Кримінального кодексу були внесені зміни, відповідно до яких службовці Міністерства внутрішніх справ могли нести відповідальність за відповідні злочини в тому випадку, якщо вони були вчинені в умовах війни, під час активної служби або в ході місій чи операцій, що здійснювалися за межами країни або були пов'язані з бойовими діями. Такі зміни унеможливили подальше переслідування підсудних за інкримінованими статтями, відповідно, суд виніс виправдовувальні вироки.

Заявниця, журналістка, звернулась до суду із запитом на публічну інформацію, а саме мотивувальної частини судового рішення. Однак, їй було відмовлено, у звʼязку з тим, що рішення містило державну таємницю, зокрема, певні методи застосування спеціальних засобів спостереження та їх технічні деталі.

Заявниця оскаржила відмову до адміністративного суду, стверджуючи про суспільний інтерес до запитуваної інформації  та відсутність підстав приховувати весь текст рішення навіть за наявності в ньому інформації з обмеженим доступом.

Національні суди відхили позов заявниці. Зокрема, було зазначено, що не вся інформація, що стосувалася судової влади, була публічною інформацією у розумінні відповідного закону. Особи, які не були сторонами у справі, могли отримати доступ до інформації про конкретні судові справи у порядку, встановленому процесуальними кодексами, але лише за умови, що вони мають законний інтерес у цьому. Крім того, громадськість могла користуватися реєстром судових рішень і, таким чином, перевірити як суди діють в тих чи інших питаннях. Тобто існував спеціальний порядок отримання запитуваної інформації, а закон про доступ до публічної інформації в таких випадках не застосовувався. Відповідно, суд, у володінні якого перебували матеріали справи, міг взагалі не відповідати на запит заявниці, поданий в порядку закону про доступ до публічної інформації. До того ж, запит стосувався інформації, доступ до якої може бути обмежено з метою захисту інтересів, визначених Конституцією. Вищим адміністративним судом також було зазначено, що виключно законодавчий орган мав право вирішувати, чи є певна інформація такою, що становить суспільний інтерес, і будь-які обмеження доступу до такої інформації можливі лише тоді, коли це прямо передбачено законом і встановлено інший інтерес, який підлягає захисту.

- ЄСПЛ постановив, що відмова у наданні заявниці запитуваної інформації становила втручання у право на свободу вираження поглядів за ст. 10 Конвенції.

- Щодо законності втручання, залишалось відкритим питання, чи було передбачуваним національне регулювання обставин та засобів, за допомогою яких особи, які не є сторонами у справі, такі як журналісти, можуть отримати доступ до копій судових рішень або ухвал у кримінальних справах. Зокрема, хоча в процесуальному кодексі та законі про судоустрій було чітко зазначено, що кримінальні вироки повинні оголошуватися публічно та публікуватися онлайн, вони не містили правил щодо того, як особи, які не є сторонами у справі, можуть отримати доступ до не опублікованих рішень. Що стосується положень Правил адміністрування судів, то в їхніх послідовних редакціях пояснювалося, як особи, які не є сторонами у справі, могли отримати доступ до матеріалів справи, але нічого конкретно не вказано про судові рішення та вироки.

- При цьому, Суд визнав, що втручання було здійснено в інтересах національної безпеки. Розкриття інформації про методи або засоби, які використовуються державним органом для таємного спостереження, може становити загрозу національній безпеці. Це пояснюється тим, оприлюднення можливостей органів влади щодо таємного спостереження може перешкоджати ефективному використанню таких методів або обладнання в майбутньому для завдань, пов’язаних із національною безпекою.

- Що стосується необхідності в демократичному суспільстві, Суд нагадав, що не всі судові справи обов'язково стосуються питань, що становлять суспільний інтерес. Проте, є аксіомою, що обґрунтування будь-якого судового рішення сприяє прозорості та підзвітності системи правосуддя. Вони розкривають спосіб, у який відповідний суд підійшов до вирішення питань, що виникли у справі, і, таким чином, становлять ключову гарантію проти неналежного відправлення правосуддя, запобігання якому є інтересом суспільства в цілому. Оприлюднення рішень є одним із засобів підтримання довіри громадськості до судів і сприяє забезпеченню справедливого судочинства, що є однією з ознак демократичного суспільства. Це особливо стосується мотивів виправдовувального вироку високопосадовця за серйозними кримінальними обвинуваченнями, враховуючи необхідність запевнити громадськість у тому, що кримінальне законодавство застосовується рівно та безсторонньо, навіть коли обвинувачення висуваються проти осіб, які обіймають владні посади. До того ж, у цій справі обвинувачення стосувалися серйозного зловживання спеціальними засобами спостереження, що було предметом значного суспільного інтересу в Болгарії, оскільки на той час мали місце повторювані скандали, пов’язані з неналежним використанням таких засобів.

- Щодо відступу від цього принципу з міркувань національної безпеки, Суд уже зазначав в різних контекстах, що навіть коли справа стосується питань національної безпеки та містить державну таємницю (секретну інформацію), повне приховування судового рішення від громадськості не може бути виправданим. Існують методи, які дозволяють врахувати законні інтереси у забезпеченні безпеки, не порушуючи основних процесуальних гарантій, таких як публічність судових рішень, – наприклад, часткове засекречення судового рішення або його опублікування в редагованій формі. Конкретним прикладом такого підходу є винесення судом як «відкритого рішення», яке є загальнодоступним, так і «закритого рішення», яке надається лише сторонам або деяким з них чи їхнім представникам і містить деталі обґрунтування, які не можуть бути включені до «відкритого рішення», оскільки це може зашкодити національній безпеці.

- В цій справі не було підстав вважати, що цього не можна було зробити. Суд, який розглядав кримінальну справу, міг би врахувати можливість застосування одного з відповідних методів, щоб уникнути розкриття інформації, що могло загрожувати національній безпеці, одночасно пояснивши у змістовній формі, чому він вирішив виправдати колишнього міністра внутрішніх справ та його співобвинувачених. Вибір же тримати в таємниці всю мотивувальну частину вироку, яке призвело до втручання у права заявниці за ст. 10 Конвенції, мало розглядатися як вихід за межі прийнятної свободи розсуду, якою користувалися національні органи влади у цій справі, і, отже, як таке, що виходить за межі того, що є «необхідним у демократичному суспільстві». Отже, Суд дійшов висновку, що мало місце порушення ст. 10 Конвенції.

- Суд також визнав порушення ст. 13 Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.