Соцмережі як засоби масової інформації: позиція Верховного Суду у справі про заборонену символіку

Касаційний кримінальний суд ВС окреслив підхід до соціальних мереж як засобів масової інформації у кримінально-правовому вимірі. Розглядаючи справу про поширення забороненої символіки та пропаганду тоталітарних режимів, суд пояснив: за яких умов публічні дописи в соцмережах визнаються масовим поширенням контенту та впливають на кваліфікацію діяння і міру відповідальності.

Покарання скорочено вдвічі: замість 5 років – 2 роки 6 місяців

Касаційний кримінальний суд ВС розглянув справу № 639/1077/23 щодо засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-1, ч. 1 ст. 436-2 КК України.

Кримінальне провадження стосувалося харків'янина, який протягом кількох років систематично використовував соціальні мережі для поширення забороненої символіки та виправдовування збройної агресії проти нашої країни. Судами було встановлено, що в період із 2017 по 2022 роки засуджений розміщував у відкритому доступі публікації із зображеннями серпа і молота, п’ятикутної зірки, радянських прапорів, пам’ятників і бюстів радянських діячів, а також матеріали, що містили антиукраїнські наративи в контексті російської пропаганди. Для цього використовувалися заблоковані в Україні російські соціальні мережі, доступ до яких здійснювався за допомогою спеціальних технічних засобів.

Як сказано в матеріалах справи, засуджений «перебуваючи за місцем свого проживання та у інших невстановлених досудовим розслідуванням місцях, поширив та публічно використав шляхом розміщення на власних сторінках у загально доступних мережах «Вконтакте» та «Facebook» більше 15 дописів із символікою комуністичного тоталітарного режиму у вигляді зображень державного прапора та герба СРСР, пам`ятника Йосифу Сталіну, інших зображень…».

За результатом поширення цих публікацій та розміщення відповідних коментарів на сторінках соціальної мережі «Facebook» та каналі «You Tube» інформація стала доступною для ознайомлення та прочитання аудиторією, яка охоплює вказані сторінки у соціальних мережах. Достовірно знаючи про блокування доступу до російської соціальної мережі «Вконтакте», засуджений використовував «спеціалізовану технологію для обходу блокування VPN, умисно, цілеспрямовано, переслідуючи ідеологічні мотиви, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі шляхом поширення інформації через всесвітню мережу «Інтернет» серед невизначеного кола осіб».

Досліджуючи обставини цієї справи, Жовтневий районний суд м. Харкова, виніс вирок – покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. При цьому суд першої інстанції встановив: дії були вчинені з використанням засобів масової інформації, оскільки публікації розміщувалися у відкритому доступі та були розраховані на необмежене коло осіб.

Харківський апеляційний суд, розглянувши скарги сторони захисту, змінив вирок: остаточне покарання – позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців без конфіскації майна. Суд дійшов висновку про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як використання засобів масової інформації. Аргументація апеляційної інстанції ґрунтувалася на іншій позиції: сторінки у соціальних мережах – не ЗМІ, оскільки їх власник не є журналістом, а самі платформи не мають ознак медіа, визначених чинним законодавством. У зв’язку з цим покарання було істотно пом’якшено, а речові докази (заборонені предмети із радянською символікою) повернуто засудженому.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, прокурор в касаційній скарзі зазначив: в судовому процесі було допущено кілька серйозних порушень кримінального процесуального законодавства. На думку прокурора, суд неправильно застосував норми КК України щодо кримінальної відповідальності, а також неправильно оцінив ступінь тяжкості скоєного злочину та м'якість призначеного покарання для засудженого.

У зверненні до ВС прокурор детально пояснив свої вимоги, зазначивши кілька ключових моментів. По-перше, апеляційний суд безпідставно прийшов до висновку, що у діях засудженого відсутня кваліфікуюча ознака – використання засобів масової інформації. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на законодавство про ЗМІ, не врахував правову позицію Верховного Суду щодо цього питання. По-друге, апеляційний суд, перекваліфікуючи дії засудженого із ч. 2 на ч. 1 ст. 436-1 КК України, не провів належного дослідження доказів. Водночас, на думку обвинувачення, суд не врахував усіх обставин вчинених злочинів, що могло б вплинути на призначення більш суворого покарання.

Також прокурор звернув увагу на суттєвий момент: суд апеляційної інстанції не врахував його вимогу про необхідність застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна засудженого, не надав належного обґрунтування свого рішення. А це, відповідно до ст. 419 КПК України, є суттєвим порушенням вимог закону.

Пост як публікація: правові межі в інтернеті

Розглядаючи касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд зосередився на перевірці правильності застосування норм матеріального і процесуального права. Суд нагадав, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а лише оцінює: чи не допустили суди нижчих інстанцій істотних порушень, які могли вплинути на законність і обґрунтованість рішення.

Ключовим у цій справі стало питання тлумачення поняття «засоби масової інформації» у контексті кримінальної відповідальності. Верховний Суд звернув увагу на те, що норми Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за використання ЗМІ як кваліфікуючу ознаку, не були змінені після набрання чинності закону про медіа. Відтак застосування виключно дефініцій цього закону без урахування кримінально-правового змісту відповідної норми є помилковим.

Суд підкреслив, що соціальні мережі та відеоплатформи є загальнодоступними інструментами комунікації, які дозволяють поширювати текстову, візуальну та аудіовізуальну інформацію серед необмеженого кола осіб. Якщо користувач не обмежує доступ до своєї сторінки, опублікований контент стає масово доступним і розрахованим на сприйняття широкою аудиторією. Саме ця ознака масовості і є визначальною для визнання такого способу поширення інформації використанням засобів масової інформації у кримінально-правовому сенсі.

Також Верховний Суд послався на власні попередні правові позиції, в яких уже зазначалося: соціальні мережі можуть розглядатися як засіб поширення інформації серед невизначеного кола осіб. Ігнорування цих позицій апеляційною інстанцією було визнано неправильним застосуванням закону. Окремо суд звернув увагу на те, що апеляційний суд, змінюючи кваліфікацію дій засудженого, не дослідив докази безпосередньо та не надав належного мотивування щодо відмови у застосуванні додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Суд детально проаналізував вимоги Кримінального процесуального кодексу щодо мотивованості судових рішень. ККС ВС наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний надати вичерпні відповіді на всі доводи сторони обвинувачення. Відсутність аналізу окремих аргументів та формальне обґрунтування висновків свідчить про істотне порушення процесуального закону, яке могло вплинути на правильність ухваленого рішення.

З урахуванням встановлених порушень касаційна інстанція дійшла висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду. ККС ВС утримався від оцінки питання м’якості чи суворості покарання, а лише зазначив, що воно має бути вирішене під час повторного апеляційного розгляду з урахуванням правильної правової кваліфікації та всіх обставин справи.

Водночас, керуючись принципом забезпечення належної процесуальної поведінки та недопущення ризиків ухилення від правосуддя, Верховний Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання засудженого під вартою на чітко визначений строк – 60 днів. При цьому було наголошено, що таке рішення не є наперед визначенням винуватості, а має виключно процесуальний характер.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.