Правосуддя, яке привчили до мовчання: чому досвід Румунії може стати попередженням для України
Христина Гладишева,
суддя Рівненського районного суду Рівненської області.
Грудень 2025 року став переломним для Румунії.
Країну сколихнув найбільший за десятиліття скандал у судовій системі і не через політиків. Через самих суддів.
Все вибухнуло після масштабного журналістського розслідування Captured Justice, яке без евфемізмів назвало речі своїми іменами:
- системний тиск на суддів і прокурорів;
- маніпуляції з розподілом справ;
- дисциплінарні переслідування принципових;
- «зручні» рішення у чутливих корупційних провадженнях.
Судову систему публічно назвали «захопленою».
І це були не гасла активістів. Це були свідчення самих суддів і прокурорів.
Сотні магістратів підписали відкриті звернення, визнавши, що проблема не в окремих людях — вона системна.
Тисячі громадян вийшли на вулиці Бухареста, Клужа, Тімішоари з простими й жорсткими гаслами:
«Незалежні судді, а не слухняні»
«Правосуддя, а не корупція»
Саме на фоні революційної атмосфери, 15 грудня 2025 року, Європейський суд з прав людини розглянув справу Danileț v. Romania.
Це була вже не просто справа.
Це символ. Символ того, що відбувається з суддею, який говорить публічно. Символ того, як система карає не корупцію, а незручний голос. Символ ціни, яку доводиться платити за принциповість.
Суддя Крісті Данілец оскаржив дисциплінарне покарання за критичні дописи у Facebook, у яких говорив про стан системи правосуддя та необхідність реформ.
Велика палата ЄСПЛ стала на його бік, визнавши порушення статті 10 Конвенції — права на свободу слова. Суд прямо вказав: такі санкції створюють «охолоджуючий ефект» для інших суддів.
Сигнал недвозначний: суддя має право говорити, а принциповість не може бути підставою для покарання.
А тепер про нас
Читаючи цю історію, важко позбутися відчуття впізнаваності.
Бо Румунія 2025 — це не «чужа історія».
Повітря в нашій національній судовій системі наелектризоване тим самим: корупційними скандалами, непотизмом, тиском і переслідуванням для одних, сприянням та покриванням для інших, маніпуляціями з автоматичним розподілом справ.
Також варто констатувати, що в Україні підтримується атмосфера, у якій мовчання подають за відповідальність, а критику за загрозу стабільності.
Мовчимо, бо «не на часі». Мовчимо, бо «треба тримати єдність». Мовчимо, бо «після перемоги розберемось». Мовчимо, бо «так вигідно».
І поступово звикаємо вдавати, що все добре.
Тиск сьогодні рідко виглядає як пряма заборона.
Частіше — як натяк. Як репутаційний ризик. Як небажаний ярлик. Як ізоляція.
Мовчання в таких умовах перестає бути нейтральним. Воно стає усвідомленим вибором: не бачити, не чути, не ризикувати.
І тоді постає незручне, але неминуче запитання: Хто ми, коли мовчимо, розуміючи? Хто ми, коли бачимо і не говоримо? Хто ми, коли плутаємо обережність із самоцензурою?
Я переконана, що правосуддя не руйнується миттєво. Воно зникає тихо.
Разом із голосами, які вирішили, що мовчання безпечніше.
Румунія 2025 — це тест для всієї Європи. І водночас — попередження для України. Бо питання не в тому, чи є проблеми, бо вони є всюди. Питання в тому, хто готовий про них говорити.
Історія Крісті Данілеца показує, що один голос не змінює систему миттєво, але мовчання багатьох руйнує її майбутнє.
Правосуддя захищати небезпечно. Не захищати — ще небезпечніше.
Звучати заради майбутнього країни — це висока честь.
Вибір за кожним із нас.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
