Підприємство, у якого примусово вилучають майно на військові потреби, не є суб`єктом, який вправі оцінювати дії держави в умовах воєнного стану, зокрема їх доцільність — Верховний Суд

Підприємство, у якого військова частина примусово вилучає майно, не є суб`єктом, який вправі оцінювати дії держави в умовах воєнного стану, зокрема їх необхідність, доцільність, ефективність, окреслювати оптимальні шляхи досягнення державою матеріально-технічного результату тощо.

Реалізуючи надані законом повноваження, держава в особі компетентних органів самостійно визначає перелік заходів, що підлягають застосуванню задля забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Власник реквізованого майна може обґрунтовувати незаконність, непропорційність вжитих державою заходів, відсутність суспільного (публічного) інтересу, однак не надавати оцінку їх дієвості, зокрема в умовах відсутності повного обсягу інформації (конфіденційна, таємна, службова інформація).

На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Івана Міщенка – головуючого, Інни Берднік, Олексія Случа у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 925/323/24

Історія справи

ТОВ на праві власності належав транспортний засіб – спеціалізований вантажний самоскид марки HOWO. Транспортний засіб перебував у заставі банку.

Він також мав статус речового доказу у кримінальному провадженні та перебував під арештом за ухвалою районного суду від 7.07.2023. Проте суд ухвалою від 15.03.2024 задовольнив клопотання командира військової частини та скасував арешт.

У січні 2024 року командир військової частини прийняв наказ, яким вирішив примусово вилучити зазначений самоскид. Київська міська військова адміністрація (КМВА) надала згоду на проведення відчуження зазначеного в спірному наказі майна.

Військова частина склала акт примусового відчуження або вилучення майна, відповідно до якого у зв`язку з уведенням військового стану здійснено вилучення майна, власником якого є ТОВ.

ТОВ звернулося до суду з позовом до військової частини про визнання незаконним та скасування спірного наказу та витребування самоскида.

Вказало, що реквізиція майна позивача відбулася з порушенням процедури: спірний наказ оформлений з порушенням вимог закону, зокрема підписаний неуповноваженою особою; вилучення майна відбулося під час дії арешту та без рішення КМВА про примусове вилучення майна; оцінка майна проводилася щодо іншої моделі самоскиду ні ж та, що була вилучена.

Господарський суд Черкаської області і Північний апеляційний господарський суд у позові відмовили.

ТОВ звернулося до Верховного Суду, вказавши, що суди обох інстанцій неправильно застосували частини 1, 2 статті 3, статтю 4 Закону «Про правовий режим воєнного стану», пункт 1 частини 1 статті 1, частину 4 статті 4 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», без урахування висновків Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі 910/10009/22 про те, що КМВА не належить до військового командування або військового формування, а тому не наділена повноваженнями на примусове вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану.

Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували фактичні обставини примусового відчуження майна, а саме наявність чи відсутність надзвичайної події, а також у цьому контексті надали невірну оцінку твердженням відповідача про «необхідність транспортних засобів для перевезення залізобетонних конструкцій».

Крім того, ТОВ вказало, що на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 353 Цивільного кодексу у взаємозв`язку із положеннями пункту 1 частини 1 статті 1 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», частини 1 статті 1 Закону «Про правовий режим воєнного стану» щодо того чи дія режиму воєнного стану є достатньою підставою для проведення реквізиції майна чи для такої реквізиції мають існувати конкретні обставини (надзвичайні події) для усунення чи запобігання яким застосовується реквізиція майна.

Позиція Верховного Суду

Звертаючись із позовом, ТОВ вважало, що військова частина вилучила належний йому транспортний засіб з порушенням процедури вилучення, а також не довела наявності у неї реальних потреб саме у вилученому майні.

Верховний Суд аргументи позивача відхилив, погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

Як зазначив КГС ВС, за правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

• під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
• реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
• залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина 1 статті 353 ЦК); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина 2 статті 353 ЦК). Відмінність між реквізицією (частина 1 статті 353 ЦК) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина 2 статті 353 ЦК) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
• право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 у справі 712/3525/23, постанови Верховного Суду від 8.08.2018 у справі  284/276/16-ц , від 13.09.2023 у справі 707/1298/22).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що правовою підставою набуття державою права власності на спірний транспортний засіб є спірний наказ та акт про примусове відчуження або вилучення майна, які оформлені належним чином та з дотриманням встановленої законом форми; вилучення майна відбулося за попередньою згодою КМВА та із визначенням суми компенсації власнику вартості цього майна.

Верховний Суд зауважує, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.

Оцінюючи правомірність втручання держави у право власності позивача у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (дотримання критеріїв «трискладового тесту»), Верховний Суд зазначає, що:

• втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов`язком кожного громадянина України;
• Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі спеціальною автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань;
• за встановленими у справі обставинами військова частина підтвердила використання нею реквізованого транспортного засобу для виконання завдань по обороні України. У свою чергу позивач не навів переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження його транспортного засобу для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для нього надмірний тягар.
• втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні.

Таким чином, Верховний Суд вважає обгрунтованими висновки судів про те, що майно позивача відчужено з дотриманням приписів законодавства України, уповноваженим на те органом (військовим командуванням), тому відсутні підстави для витребування у Військової частини спірного транспортного засобу на користь колишнього власника.

Звертаючись до власних висновків в постанові від 24.07.2024 у справі 910/12423/22 (які були враховані і судом апеляційної інстанції), Верховний Суд зазначає, що скаржник не є суб`єктом, який вправі оцінювати дії держави в умовах воєнного стану, зокрема їх необхідність, доцільність, ефективність, окреслювати оптимальні шляхи досягнення державою матеріально-технічного результату тощо. Реалізуючи надані законом повноваження, держава в особі компетентних органів самостійно визначає перелік заходів, що підлягають застосуванню задля забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Власник реквізованого майна може обґрунтовувати незаконність, непропорційність вжитих державою заходів, відсутність суспільного (публічного) інтересу, однак не надавати оцінку їх дієвості, зокрема в умовах відсутності повного обсягу інформації (конфіденційна, таємна, службова інформація).

Також нерелевантним є посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду у справі № 910/10009/22. У вказаній справі суди встановили, що спірне майно було відчужене (вилучене) у власника наказом КМВА, яка не віднесена до військового командування у розумінні Закону «Про правовий режим воєнного стану», а тому не мала права самостійно приймати рішення про відчуження.

Натомість за обставинами справи, що переглядається, транспортний засіб позивача відчужений на підставі наказу військової частини, тобто військовим командуванням. Отже рішення щодо реквізиції приймалося належним органом. Тому Верховний Суд відмовив ТОВ у задоволенні касаційної скарги.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.