Як діє  презумпція спільності майна подружжя: висновок Верховного Суду

Особа звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що за час перебування позивача з відповідачем у зареєстрованому шлюбі ними було придбано квартиру та створено два товариства з обмеженою відповідальністю.

У позовній заяві позивачка посилалась на те, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна подружжя, та просила суд поділити спірне майно і визнати за нею право власності на квартиру, залишити у власності відповідача створені товариства, а також стягнути на її користь грошову компенсацію різниці між ідеальною та реально виділеною часткою у спільному майні.

Заперечуючи проти позову, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до позивачки про поділ майна подружжя, в якому просив поділити спірну квартиру пропорційно до участі сторін у витратах на її придбання, а саме: визнати за ним право власності на 69,15% частки квартири, а за нею — 30,85% частки. Мотивував позов тим, що вказану квартиру ними було придбано в період шлюбу за кредитні кошти, які спільно були погашені лише на суму 8 951 доларів США, а 21 048 доларів США ним було сплачено самостійно після розірвання шлюбу.

Останнім рішенням апеляційного суду апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача. Стягнуто з відповідача на користь позивача 59 250 грн грошової компенсації половини вартості внеску відповідача до статутних фондів створених товариств. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки на час створення товариств сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та відповідач вніс до їх статутних фондів 100 000 грн та 18 500 грн відповідно, що є спільним сумісним майном подружжя, то враховуючи вимоги ст. 60 СК України, на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частини таких внесків у загальному розмірі 59 250 грн.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при новому розгляді справи апеляційний суд у порушення вимог частини четвертої статті 338 ЦПК України не врахував висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у його ухвалі від 13 липня 2016 року. Апеляційний суд залишив поза увагою необхідність встановлення факту того, чи в інтересах сім`ї другий з подружжя, який є учасником господарського товариства, вніс до його статутного капіталу спільні кошти подружжя. При цьому посилання апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-38цс15 та рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 не узгоджуються з правовідносинами сторін у цій справі.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Відповідно до статті 65 CК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт — право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому вона стосується всього обсягу майнових прав подружжя, реалізовуючи які, кожен із подружжя діє за згодою з другим та виключно в інтересах сім`ї. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України 2004 року), і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

З огляду на викладене та з урахуванням пред`явлених позовних вимог за первісним позовом, позивач має право вимоги щодо виплати половини суми грошових коштів, внесеної відповідачем до статутного капіталу створених товариств.

З рішенням у справі № 490/1408/15-ц можна ознайомитись за посиланням. 

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала висновок ВС щодо того, на  кого покладається обов’язок з’ясовувати, чи проінформовано особу про застосування санкцій.