Визначення місця проживання дітей: ВС висловися щодо з’ясування думки дитини

З досягненням десятирічного віку у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі  № 303/3102/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, разом з матір’ю.

На обґрунтування позову посилалася на те, що шлюб з відповідачем виявився невдалим, подальше спільне проживання та збереження шлюбу між ними є неможливим, шлюб існує формально, тому просила його розірвати. Від шлюбу мають двох дітей. На час звернення до суду із позовом між ними існує спір щодо визначення місця проживання їхніх дітей, оскільки діти проживають разом з батьком, з чим позивачка не погоджується. Просила визначити місце проживання дітей разом з нею.

Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, Верховний Суд зауважив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

ВС підкреслив, що аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Також ВС зазначив, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Так, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18) про позбавлення батьківських прав, аналізуючи положення: частин першої та другої статті 171 СК України про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї, і що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання; статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю; статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей про те, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу, Верховний Суд дійшов висновку, що суди всупереч вимогам закону не надали можливість дітям висловити свої думки щодо позбавлення матері батьківських прав та чи згодні вони проживати з матір`ю.

Водночас суд апеляційної інстанції у порушення положень статті 367 ЦПК України не дослідив наявні у справі докази щодо думки дітей з приводу того, з ким з батьків вони згодні проживати, не дав оцінки тому, що ОСОБА_3, якому виповнилося десять років і який був вислуханий під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідно до вимог статті 171 СК України, заявив про бажання проживати разом з батьком.

ВС наголосив, що пославшись лише на висновок органу опіки та піклування, апеляційний суд не дав відповіді на всі основні доводи апеляційної скарги та не проаналізував, чи таке вирішення спору судом першої інстанції враховує інтереси дітей.

Так, на думку Верховного Суду, під час нового розгляду справи апеляційний суд має переглянути рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, встановити обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, врахувати думку дітей, надавши їй оцінку, звернути увагу на зміст положення статті 9 Конвенції про права дитини, відповідно до якої держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч її бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, справу в частині вирішення вимог про визначення місця проживання дітей направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи визнається об’єкт незавершеного будівництва об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.