Кейс депутата Артема Дмитрука: політика, релігія та права людини

Справа про екстрадицію народного депутата Артема Дмитрука, яка завершилася на користь політика, переростає у міжнародний моніторинг дотримання прав парламентарів в Україні. Юридична фірма Amsterdam & Partners LLP заявила про підготовку спеціального переліку народних депутатів, які, за їхніми даними, зазнають політичного тиску.

Від депутатського крісла до міжнародного розшуку

Артем Дмитрук — народний депутат України, відомий своєю активною підтримкою Української православної церкви, у 2022 році став фігурантом кількох кримінальних інцидентів. В Одесі він, діючи в групі осіб, напав на правоохоронця, намагаючись викрасти зброю. У Києві під час суперечки завдав тілесних ушкоджень середньої тяжкості військовому. Дії підозрюваного було кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України - умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження та за ч. 1 ст. 296 КК України - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Як писала «Судово-юридична газета» 29 серпня  2024 року Печерський районний суд Києва заочно обрав запобіжний захід нардепу Артему Дмитруку у вигляді тримання під вартою. Проте ще 24 серпня 2024 року він незаконно перетнув державний кордон України, виїхавши в результаті до Великої Британії.

4 березня 2026 року було оприлюднено рішення Вестмінстерського магістратського суду у Лондоні, яким екстрадицію народного депутата Артема Дмитрука визнано неможливою.

Позиція України

Уряд України 1 жовтня 2024 року подав до Великої Британії запит про екстрадицію народного депутата. Йдеться про продовження процедури, розпочатої після попереднього звернення, на підставі якого 16 вересня 2024 року Вестмінстерський магістратський суд видав внутрішній ордер на його арешт.

Повний пакет документів було засвідчено 2 жовтня 2024 року відповідно до положень Закону про екстрадицію Великої Британії. Запит розглядався у межах процедур, передбачених частиною 2 цього закону. При цьому Україна визначена як держава, для якої у таких справах не вимагається доведення наявності prima facie case — попереднього доведення обґрунтованості обвинувачення.

Генеральна прокуратура України надала детальні гарантії Великій Британії  щодо того, що кримінальне провадження не має політичного підґрунтя та не спрямоване на переслідування особи за ознаками раси, релігії чи національності. Українська сторона наголосила на тому, що справа по суті буде розглядатися виключно щодо тих злочинів, у зв’язку з якими було здійснено екстрадицію. Політик не буде депортований або переданий третій державі без відповідних правових підстав.

Серед гарантій також було передбачено право на справедливий судовий розгляд і належний захист, зокрема із залученням адвоката. У разі засудження до позбавлення волі зазначалося, що Артем Дмитрук не піддаватиметься поводженню, яке може загрожувати його фізичній чи психічній недоторканності, а умови утримання не будуть нелюдськими або такими, що принижують гідність.

Ба більше, передбачалося, що представники Великої Британії матимуть можливість відвідувати його під час утримання під вартою, а британська сторона отримуватиме інформацію про перебіг кримінального провадження та матиме можливість бути присутньою на судових засіданнях. Крім того, Україна гарантувала розгляд справи на території, віддаленій від зони активних бойових дій. У разі необхідності особу утримували б у пенітенціарній установі в західній частині України, яка обладнана укриттями та відповідає міжнародним нормам (мінімум 4 квадратних метри на особу).

Аргументи сторони захисту

На стороні захисту політика виступала юридична компанія Amsterdam & Partners LLP, яка є не тільки міжнародним радником Артема Дмитрука, а і УПЦ. Позиція захисту ґрунтувалася на тому, що переслідування політика в Україні відбулося в контексті його запеклої підтримки УПЦ, іподияконом якої він є, і яку Офіс Президента Володимира Зеленського прагне заборонити через її історичні зв'язки з Російською православною церквою, незважаючи на рішучу підтримку політиком УПЦ України та суттєвий опір російському вторгненню.

Стратегія захисту будувалась на політичному переслідуванні та релігійній нетерпимості щодо політика. У судових матеріалах зазначено, що сторона захисту висунула дев’ять основних аргументів проти екстрадиції. Зокрема, захист стверджував, що запит України може бути зумовлений сторонніми міркуваннями, тобто політичними мотивами, що заборонено відповідно до розділу 81 Закону Великої Британії про екстрадицію 2003 року.  Захист наголошував на ворожості з боку високопосадовців, включаючи Президента України та Керівника Офісу Президента, інтерпретуючи публічні заяви як сигнал ворожості до політика та тих, хто сприймається як симпатик Москви чи УПЦ.

Крім того, захист наголошував на ризиках порушення низки положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі передачі політика Україні. Серед іншого, захист посилався на статтю 2 Конвенції, яка гарантує право на життя, стверджуючи, що збройний конфлікт в Україні створює потенційний ризик для його безпеки.

Санкції введені проти політика також були використані стороною захисту, як доказ посилення політичного та релігійно забарвленого переслідування з боку держави.

Окремо захист заявив про ризик для життя та катування, адже за твердженням представників і самого політика у березні 2022 року він вже піддавався катуванням з боку СБУ і що в разі повернення існує реальний ризик його вбивства або повторного жорстокого поводження.

Ще один аргумент  — сумніви захисту щодо забезпечення права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції. Захист вважає, що за нинішніх умов в Україні не існує достатніх гарантій неупередженого судового розгляду. Окрім цього, сторона захисту посилалася і на статтю 8 Європейської конвенції, вважаючи екстрадицію непропорційним втручанням у право на приватне та сімейне життя.

Ну і звичайно, згадано було про статтю 9 Конвенції щодо свободи віросповідання — у контексті законодавчих змін, які, на думку захисту, можуть обмежувати реалізацію цього права політиком. Серед інших підстав для відмови в екстрадиції захист назвав стан здоров’я Артема Дмитрука. Захист стверджував, що передача може бути гнітючою з огляду на медичні обставини, а саме через наявність ПТСР та депресії.

Що стало основою рішення Лондонського Суду про заборону екстрадиції?

Проаналізувавши заяви сторін, Вестмінстерський суд дійшов наступних висновків.

1. Міжнародний збройний конфлікт сам по собі не є підставою для автоматичної відмови в екстрадиції. Відповідно до положень законодавства про екстрадицію та практики судів, участь держави-запитувача у міжнародному збройному конфлікті не виключає можливості передачі особи. Суди зобов’язані проводити оцінку дотримання прав людини, зокрема права на життя, передбаченого статтею 2 Європейської конвенції з прав людини.
2. Суд не знайшов достатніх підстав вважати запит на екстрадицію суто політичним. Судова практика міжнародних судів свідчить про широке тлумачення поняття «політичні погляди» у справах, пов’язаних з екстрадицією, зокрема, у справі Asliturk проти уряду Туреччини суддя зазначив, що термін «політичні погляди», передбачений Законом про екстрадицію 1989 року, не слід тлумачити вузько лише як підтримку певної політики чи політичної партії.
3. Суд також проаналізував питання можливого порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Суд дійшов висновку, що на підставі балансу ймовірностей народний депутат Артем Дмитрук зазнав жорстокого поводження з боку співробітників СБУ на початку березня 2022 року. Водночас суд наголосив, що встановлення факту такого поводження у минулому саме по собі не означає автоматичного підтвердження наявності реального ризику повторення подібних дій у теперішній час. Тобто, суд визнав факт можливого жорстокого поводження у 2022 році, але це не стало безумовною підставою для висновку про існування нинішньої загрози. Крім того, суд звернув увагу на проблеми з обробкою доказів, наданих захистом щодо нібито катування. Зокрема, експерти відзначили відсутність оригіналів фотографій та неможливість проведення судово-медичного дослідження метаданих та зміну описів пристроїв та платформ обміну повідомленнями. Через ці недоліки суд визнав, що надані зображення та матеріали мають обмежену доказову цінність
4. Оцінка стану здоров’я показала, що політик перебуває у стабільному психологічному стані та не має серйозних психічних розладів. За висновками експертів, його стан не створює перешкод для проведення процедури екстрадиції.
5. Суд також оцінив гарантії, надані українською стороною щодо дотримання прав людини у разі повернення особи до України. За результатами розгляду було встановлено, що ці гарантії є надійними та достатніми.

При цьому суд врахував, що політик публічно сприймається як особа, пов’язана з Росією, що підвищує ризик нав’язливого втручання у його приватне та сімейне життя. Особливо це стосується наявності дитини та сімейних обов’язків, які створюють значну емоційну та практичну залежність. Суддя, дійшов до висновку, що цей випадок один з рідкісних, коли сукупне та загальне втручання у права відповідальної особи та ​​його родини за статтею 8 Європейської конвенції переважає сильний суспільний інтерес до екстрадиції. Хоча жодна з інших причин для відмови у екстрадиції, сама по собі не була успішною, якщо розглядати її окремо, питання, порушені на цих підставах, суттєво вплинули на аналіз статті 8. Враховуючи все це разом, суд виснував, що видача політика була б непропорційним втручанням у приватне та сімейне життя.

У України було 14 днів з моменту оголошення рішення, тобто до 18 березня 2026 року, щоб подати апеляцію. Проте екстрадиційний процес щодо народного депутата Артема Дмитрука у Великій Британії завершився на користь політика. Уряд України прийняв рішення не оскаржувати рішення Вестмінстерського магістратського суду. Про це офіційно повідомила юридична компанія Amsterdam & Partners LLP, що представляє інтереси Дмитрука.

Навіть більше, Amsterdam & Partners LLP заявила про підготовку спеціального переліку народних депутатів, які, за їхніми даними, зазнають політичного тиску.

Рішення Вестмінстерського суду — це серйозна проблема в майбутньому, оскільки воно демонструє позицію міжнародного права у питаннях балансу між приватним життям і конкретними кримінальними звинуваченнями. Приватні інтереси особи переважають публічний інтерес кримінального переслідування, що ставить перед правоохоронними органами виклик щодо формування кращої доказової бази для апеляції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.