Щодо прийнятого закону у межах ініціативи «Маски-шоу стоп»: порівняльна таблиця, коментарі

13:55, 16 октября 2018
Порівняльна таблиця змін, які привнесе «Маски-шоу стоп 2» з коментарями.
Щодо прийнятого закону у межах ініціативи «Маски-шоу стоп»: порівняльна таблиця, коментарі

Тетяна Слуцька,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

18 вересня 2018 року Верховна Рада України прийняла за основу та в цілому проект Закону України від 18 червня 2018 року № 8490 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування».

Цей законопроект входить до другого пакету законопроектів щодо посилення захисту бізнесу у межах так званої ініціативи «Маски-шоу стоп». Наразі закон направлено на підпис Президенту України. Враховуючи те, що закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а також зважаючи на передбачені ним зміни до діючого законодавства, пропонується порівняльна таблиця чинної редакції положень законодавчих актів з реакцією з урахуванням запропонованих змін. В коментарях до окремих положень звертається увага на деякі особливості прийнятих новацій.

Зміни до законодавства, передбачені проектом Закону України

від 18 червня 2018 року № 8490 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування», прийнятого Верховною Радою України 18 вересня 2018 року (порівняльна таблиця з коментарями)

Чинна редакція положень законодавчих актів України

Редакція положень законодавчих актів України з урахуванням запропонованих змін

Цивільний кодекс України

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

  1. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

  1. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, застосовує право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

Коментар:

Внесеними змінами передбачається можливість держави у разі відшкодування шкоди, завданої посадовою, службовою особою органу, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, застосовувати право зворотної вимоги до винних осіб у разі встановлення в їхніх діях складу не лише кримінального правопорушення (злочину та кримінального проступку (у разі запровадження інституту кримінальних проступків), а й за наявності ознак дисциплінарного проступку (за результатами службового розслідування).

Слід звернути увагу на:

коло осіб, до яких згідно із запропонованими змінами до цієї статті держава застосовує право зворотної вимоги, —  посадова, службова особа органу, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Водночас змінами до ст. 130 КПК та статей 2, 4 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі — Закон № 266/94-ВР) передбачається застосування державою права зворотної вимоги, за наявних на те підстав, виключно до «слідчого та прокурора»;

вжиті у ч. 3 означеної статті два терміни — «посадова особа» і «службова особа». Враховуючи визначення службової особи, наведене у частинах 3, 4 ст. 18 та пунктах 1, 2 примітки до ст. 364 КК, можна зробити висновок, що службова особа характеризується двома групами взаємозумовлених ознак. Перша група ознак характеризує повноваження особи — коло дій, пов’язане з її функціональними обов’язками (виконання владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій), через вчинення яких особа визнається службовою. Така група ознак називається функціональною. Друга група ознак відображає належність особи внаслідок займаної посади чи наділення відповідними функціями тимчасово чи за спеціальним повноваженням до певного органу, підприємства, установи, організації (органу державної влади чи місцевого самоврядування, державного чи комунального підприємства, установи чи організації, юридичної особи приватного права). Цю групу ознак відповідно називають посадовими. Для визнання особи службовою необхідним є поєднання двох цих складових, оскільки наявність лише посадової ознаки за відсутності в особи функціональної чи навпаки не може бути підставою для визнання особи службовою. Таке співвідношення понять (службова особа — посадова особа), їх належність та розмежування також є основою для диференціації злочинів, наприклад, передбачених ст. 368 та ст. 354 КК. Отже, підміна терміна «посадова особа» терміном «службова особа», що досить часто трапляється у практичній діяльності, є неправильним їх застосуванням, оскільки це не лише не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема кримінального, а й не відображає якісну характеристику такого суб’єкта;

на використання словосполучення «застосовує право» замість «має право», а також відсутність у нормі модального дієслова «може», що свідчить про імперативність норми, а отже вказує на обов’язок держави застосовувати в означених випадках зворотну вимогу до винних осіб;

на те, що умовою застосування державою зворотної вимоги внаслідок відшкодування шкоди, завданої зазначеними особами, є встановлення в їхніх діях (альтернативно) складу: а) кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили; б) дисциплінарного проступку за результатами службового розслідування, незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення. Питання дисциплінарної відповідальності означених осіб регулюється окремими законами.

 

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 130. Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю

 

  1. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Відсутня.

Стаття 130. Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю

 

  1. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
  2. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

Коментар:

Аналіз наведеної статті із запропонованими до неї змінами показує, що державою за рахунок Державного бюджету України відшкодовується шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду у випадках та в порядку, що передбачені законом (зокрема Законом 266/94-ВР). Слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 1 Закону 266/94-ВР у випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Держава застосовує право зворотної вимоги лише до слідчого та прокурора і виключно у випадку встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку (незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення).

Стаття 220. Розгляд клопотань під час досудового розслідування

 

  1. Клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

 

 

 

 

  1. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин — надсилається їй.

Стаття 220. Розгляд клопотань під час досудового розслідування

 

  1. Клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій, та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника, слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
  2. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин — надсилається їй.

Коментар:

Цими змінами пропонується розширити перелік осіб, клопотання яких слідчий та прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. До їх числа пропонується віднести  «іншу особу, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника», яка вправі подати клопотання лише «у випадках, установлених КПК».

Так, відповідно до п. 16¹ ч. 1 ст. 3 КПК під «іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування», слід розуміти особу, стосовно якої (в тому числі щодо її майна) здійснюються процесуальні дії, визначені цим Кодексом. Така особа згідно з п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК належить до учасників кримінального провадження.

До «випадків, установлених цим Кодексом» слід віднести, наприклад, клопотання щодо необхідності здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 ст. 28 КПК), про закриття кримінального провадження у зв’язку з тим, що існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК (п. 9¹ ч. 1 ст. 284 КПК в редакції запропонованих змін).

Стаття 284. Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи

 

  1. Кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;

4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;

5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;

6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;

7) потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;

8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;

9) стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України;

10) існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;

 

 

 

 

 

 

 

10) після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

 

  1. Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 12, 4, 9, 10 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

 

  1. Якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

  1. Закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

 

9.Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

 

Стаття 284. Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи

 

  1. Кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;

4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;

5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;

6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;

7) потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;

8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;

9) стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України;

91) існує нескасована постанова слідчого, прокурора  про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того ж діяння, що розслідувалось з дотриманням вимог щодо підслідності.

Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав.

10) після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

 

  1. Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 12, 4, 9, 91 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

 

  1. Якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 91 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

  1. Закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

 

  1. Якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.

 

  1. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Коментар:

  1. Пропонується виправлення законодавчого недоліку ч. 1 ст. 284 КПК — наявності двох пунктів під цифровим знаком «10)», перший із яких передбачено пронумерувати «9¹)» та доповнити положенням про право учасників кримінального провадження заявляти клопотання слідчому, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності визначених цим пунктом підстав.

Слід зауважити, що попри вжитий у запропонованому проекті абз. 2 п. 9¹ ч. 1 ст. 284 КПК термін «учасники кримінального провадження», який з огляду на п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК має досить широкий зміст, відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених  п. 9¹ ч. 1 ст. 284 КПК, може бути оскаржено лише стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником (запропоновану редакцію п. 11 ч. 1 ст. 303 КПК див. нижче).   

  1. Статтю 284 КПК пропонується доповнити новою ч. 9, якою передбачити, що «якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника».

Слід звернути увагу на:

вжите у запропонованій нормі модальне дієслово «може», що вказує на необов’язковість прийняття означеного рішення слідчим суддею;

використане формулювання «якщо закінчились строки досудового розслідування», що свідчить про: 1) право на звернення з клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника у випадку закінчення строків, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 219 КПК; 2) про необхідність слідчим суддею, з огляду на можливість згідно з ч. 2 ст. 219 КПК продовження строку досудового розслідування та з урахуванням того, що клопотання про таке продовження відповідно до ч. 5 ст. 294 КПК подається не пізніше п’яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленого ст. 219 КПК, перед прийняттям рішення щодо закриття кримінального провадження пересвідчитися у відсутності судового рішення про продовження строку досудового розслідування.

Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

 

 

 

 

  1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

 

91) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування — особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;

 

10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом — підозрюваним, його захисником чи законним представником.

 

Відсутній.

 

 

 

 

 

  1. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу.
  2. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

Стаття 303. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

  1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

 

91) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування — особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;

 

10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом — підозрюваним, його захисником чи законним представником.

 

11) відмова слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття  кримінального провадження  з підстав, визначених пунктом  91 частини першої статті 284 цього Кодексу, — стороною захисту,  іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.

  1. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу.
  2. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.

Стаття 307. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

 

  1. За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

 

  1. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

 

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

 

11) скасування повідомлення про підозру;

 

2) зобов'язання припинити дію;

 

3) зобов'язання вчинити певну дію;

 

4) відмову у задоволенні скарги.

  1. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

 

 

 

 

 

 

 

Відсутня.

Стаття 307. Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування

 

  1. За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

 

  1. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

 

1) скасування рішення слідчого чи прокурора;

 

11) скасування повідомлення про підозру;

 

2) зобов'язання припинити дію;

 

3) зобов'язання вчинити певну дію;

 

4) відмову у задоволенні скарги.

  1. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
  2. Ухвала слідчого судді, прийнята відповідно до пунктів 1–3 частини другої цієї статті, не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається керівникові органу, службовою, посадовою особою якого є слідчий, прокурор, для організації проведення службового розслідування та вирішення питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Коментар:

Відповідно до пропонованої ч. 4 ст. 307 КПК ухвала слідчого судді, якою задоволено скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора (прийнята відповідно до пунктів 1–3 ч. 2 цієї статті) надсилається керівнику органу, службовою, посадовою особою якого є слідчий, прокурор:

а) не пізніше наступного дня після її ухвалення. Враховуючи імперативний характер пропонованої норми, означена ухвала має надсилатися керівнику органу у визначений термін, навіть у разі ненабрання нею чинності чи подання апеляційної скарги (наприклад, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених п. 9¹ ч. 1 ст. 284 КПК, підлягатиме оскарженню на підставі ч. 3 ст. 307 КПК). Однак не врегульованим залишатиметься питання, у разі скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді та визнання дій слідчого чи прокурора такими, що відповідають вимогам процесуального закону, щодо повідомлення (надсилання означеного судового рішення) керівника органу про відсутність підстав проведення службового розслідування;

б) для організації проведення службового розслідування та вирішення питання щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Стаття 309. Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування

 

  1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:

 

11) відсторонення від посади або відмову у ньому;

 

Відсутній.

 

 

12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування.

 

Відсутній.

 

 

 

 

  1. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Стаття 309. Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування

 

  1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:

 

11) відсторонення від посади або відмову у ньому;

 

111) продовження відсторонення від посади;

 

12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування;

 

121) про закриття кримінального провадження на підставі частини дев’ятої статті 284 цього Кодексу.

 

  1. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

 

  1. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР

Стаття 2. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

Відсутній.

 

 

 

 

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

3) пункт 3 виключено;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 11 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Стаття 2. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

11) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

12) винесення рішення суду, яким задоволено скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

3) пункт 3 виключено;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 11 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Коментар:

Пропонується доповнити випадки, внаслідок яких виникає право на відшкодування шкоди, зокрема у разі винесення рішення суду, яким задоволено скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, у порядку, встановленому КПК (тобто прийнятого відповідно до пунктів 1–3 ч. 2 ст. 307 КПК та, відповідно, надісланого керівнику органу згідно з пропонованою ч. 4 ст. 307 КПК).

Стаття 4. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

 

 

 

 

 

 

 

Стаття 4. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або  дисциплінарного проступку,  незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

ІІ. Прикінцеві та перехідні положення

  1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
  2. До приведення у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
  3. Кабінету Міністрів України:
  4. Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Національному антикорупційному бюро України привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
а) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;б) забезпечити приведення законів, нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Коментар:

Статтю 4 Закону № 266/94-ВР (який встановлює порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду) пропонується доповнити положенням про застосування державою у випадку відшкодування шкоди, завданої слідчим, прокурором, права зворотної вимоги щодо цих осіб за умови встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку, незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

Варто зазначити, що розглядаючи питання відшкодування завданої шкоди, слід брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) від 20 вересня 2018 року, відповідно до якої оскільки Закон № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Саме суд, який ухвалив рішення, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Мінімальний розмір моральної шкоди визначається, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Суд, який розглядає справу, повинен з’ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Президентський законопроект про адвокатуру 9055: думки депутатів
Сегодня день рождения празднуют
  • Татьяна Малашенкова
    Татьяна Малашенкова
    член Высшего совета правосудия