«Рав’єр проти Франції»: виборче право під прицілом презумпції невинуватості

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат, член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, член Апеляційної палати НАЗЯВО, член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді, почесний професор кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони, адвокат-партнер Адвокатського об’єднання «Лапчинський та партнери» (м. Барселона, Королівство Іспанія) професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна) доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка, почесна професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія) доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

«Рав’єр проти Франції»:

 виборче право під прицілом презумпції невинуватості

І. Презумпція невинуватості — одна із наріжних засад кримінального провадження, закріплена у статті 6 § 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вона відіграє системоутворюючу роль у гарантуванні справедливого судового розгляду, дотримання рівності сторін та захисту людської гідності в контексті публічного обвинувачення. Разом із цим, межі застосування цього принципу виходять далеко за рамки лише кримінального провадження у вузькому сенсі. Він охоплює також дисциплінарні, адміністративні й інші паралельні процедури, коли йдеться про дії або висловлювання публічної влади, здатні сформувати у суспільстві або суді припущення про винуватість особи до ухвалення вироку.

Це питання нещодавно стало предметом фундаментального дослідження у науковій статті Олександра Дроздова, Олени Дроздової та Володимира Ковтуна «Презумпція невинуватості як аксіологічне та нормативне явище: концептуальний аналіз практики Європейського суду з прав людини», опублікованій у Праві України (2024, № 12, с. 115–147, DOI: 10.33498/LOUU-2024-12-115)^[1]. У тій публікації було докладно розглянуто трансформацію розуміння презумпції невинуватості в юриспруденції ЄСПЛ, охоплено як її аксіологічне (ціннісне) навантаження, так і нормативно-процесуальні прояви. Зокрема, обґрунтовано, що презумпція невинуватості повинна застосовуватися також у посткримінальних процедурах — дисциплінарних, адміністративних, цивільних — якщо в них є зв’язок з потенційною чи минулою криміналізацією поведінки особи.

Натомість нове рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) у справі «Рав’єр проти Франції» (заява № 32324/22) від 19 червня 2025 року ^[2] стало яскравою ілюстрацією одного з найбільш складних аспектів реалізації статті 6 § 2 Конвенції — наявність зв’язку між виборчою процедурою та відповідним кримінальним провадженням. Ситуація, в якій особу оголошують неправоможною для участі у виборах через «шахрайські дії», в той час як кримінальне провадження ще не завершене або навіть не розпочате формально, вимагає від юристів ретельної концептуалізації: де межа між адміністративним і кримінальним? Яким чином мова судового рішення чи публічного акту впливає на презумпцію невинуватості? І що робити, коли адміністративне рішення формує враження про вину раніше, ніж це зробив би суд у кримінальному провадженні?

ІІ. Обставини справи.

У цій справі ЄСПЛ розглянув питання порушення презумпції невинуватості внаслідок формулювань, вжитих у рішенні французького Державної ради (Conseil d’État) у виборчому спорі. Заявник, Жюльєн Рав’єр, був обраний до муніципальної ради Марселя, однак згодом результати виборів були оскаржені у зв’язку з підозрою у масових зловживаннях із голосуванням за дорученням.

У січні 2022 року Державна рада визнала вибори такими, що не відповідають принципу щирості волевиявлення, анулювала мандат Рав’єра та оголосила його неправоможним обиратись строком до трьох років. У своєму рішенні вона використала формулювання, зокрема, що заявник «вчинив маніпуляції шахрайського характеру», спрямовані на викривлення результатів голосування. При цьому Рав’єр на той момент ще не був формально обвинуваченим у кримінальному провадженні, хоча щодо нього вже проводилися слідчі дії.

Заявник стверджував, що зазначені формулювання Державної ради фактично презюмували його вину у вчиненні кримінального правопорушення, порушуючи таким чином його право на презумпцію невинуватості, гарантоване статтею 6 § 2 Конвенції. Він наголосив, що адміністративне рішення ґрунтувалося переважно на матеріалах кримінального розслідування, а не на незалежній оцінці фактів у межах адміністративної юрисдикції.

У відповідь Уряд Франції зазначив, що суд із виборчих спорів діяв у межах виключно адміністративної компетенції та не визнавав заявника винним у кримінальному сенсі. Застосовані терміни, на думку уряду, мали адміністративний характер, а не були юридичною кваліфікацією кримінального правопорушення. Крім того, процедура оголошення особи неправоможною обиратись має на меті захист демократичного процесу, а не каральний ефект.

ІІІ. Рішення ЄСПЛ.

1. Про прийнятність. ЄСПЛ нагадав, що стаття 6 Конвенції не застосовується у своєму кримінальному аспекті до процедур, що стосуються виключно виборчих санкцій. Санкція у вигляді позбавлення права бути обраним прямо належить до заходів, спрямованих на забезпечення належного проведення виборів, і за своєю метою не належить до «кримінальної» сфери. Окрім того, Суд уже зазначав, що заборона балотування на виборах та позбавлення мандата через кримінальні вироки за корупцію та зловживання владою не є кримінальними санкціями. Отже, на думку Суду, процедура, яка відбувається перед виборчим суддею, не підпадає під дію статті 6 у її кримінальному аспекті, і сама по собі санкція у вигляді позбавлення права бути обраним не тягне за собою застосування статті 6 § 1 (у кримінальному аспекті) або § 2.

Разом з тим, Суд нагадав, що стаття 6 § 2 застосовується, коли особу «обвинувачено у вчиненні правопорушення» у самостійному (автономному) розумінні практики Суду, тобто коли компетентні органи офіційно висувають їй обвинувачення, або коли дії органів влади, вчинені у зв’язку з підозрами, що тяжіють над особою, істотно впливають на її становище. Настання будь-якої з цих подій, незалежно від хронологічної послідовності, активує застосування статті 6 у її кримінальному аспекті. Стаття 6 § 2 може застосовуватися навіть до судових рішень у справах, які не є кримінальними за своєю суттю, але які мають зв’язок з триваючим кримінальним провадженням.

У цій справі заявник до 12 липня 2023 року не був офіційно притягнутий до відповідальності, тобто не мав процесуального статусу «обвинуваченого» чи «підсудного» за внутрішнім законодавством. Однак у червні 2020 року він був допитаний у статусі вільного свідка, у вересні 2020 року – поміщений під варту, а у липні 2021 року – надав письмові пояснення на запрошення прокурора Республіки. Всі ці заходи застосовуються лише до осіб, щодо яких є обґрунтовані підозри у вчиненні злочину чи правопорушення. Отже, Суд дійшов висновку, що заявник підпадав під дію поняття «обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення» у значенні статті 6 Конвенції.

Суд зазначив, що оскаржене рішення Державної ради, яке скасувало обрання заявника та оголосило його неправоможним до балотування, було ухвалене в січні 2022 року, тобто через шість місяців після останньої із згаданих вище процесуальних дій щодо заявника, і за півтора року до його виклику до суду. Це рішення стосувалося тих самих фактичних обставин, пов’язаних з голосуванням на муніципальних виборах у Марселі, що й кримінальне розслідування, і частково ґрунтувалося на доповіді судової поліції. Таким чином, навіть якщо виборча процедура не залежала від результатів кримінального розслідування, між цими провадженнями існував тісний зв’язок, що обумовлює застосування статті 6 § 2 (див. Gravier проти Франції, № 49904/21, §§ 22–24, 4 липня 2024 року).

За таких обставин Суд відхилив заперечення Уряду щодо непоширення на цю справу дії статті 6 § 2.

Визнавши, що ця скарга не є явно необґрунтованою і не є неприйнятною з інших підстав, передбачених статтею 35 Конвенції, Суд оголосив її прийнятною (§§ 27-32).

2. Щодо суті. ЄСПЛ нагадав, що стаття 6 § 2 Конвенції гарантує право кожної особи вважатися невинуватою доти, доки її вину не буде встановлено в законному порядку. Як процесуальна гарантія у межах кримінального провадження, презумпція невинуватості передбачає дотримання певних умов, зокрема щодо розподілу тягаря доказування, фактичних і правових презумпцій, права не свідчити проти себе, оприлюднення інформації до судового розгляду, а також формулювань, які використовують суди чи інші публічні органи, якщо вони передчасно висловлюються щодо винуватості обвинуваченого.

Для узагальнення основних принципів щодо презумпції невинуватості Суд посилався на свої рішення у справах Lagardère проти Франції (№ 18851/07, §§ 73–75, 12 квітня 2012), Urat проти Туреччини (№№ 53561/09 і 13952/11, §§ 51–52, 27 листопада 2018), Rigolio проти Італії (№ 20148/09, §§ 91–96, 9 березня 2023), а також Nealon і Hallam^[3].

Суд вважає, що скарга заявника стосується «першого аспекту» презумпції невинуватості, тобто формулювань державних органів, які створюють враження про вину особи ще до завершення кримінального провадження (див. Nealon і Hallam, §§ 101–102). На момент винесення рішення Державною радою кримінальне розслідування ще тривало, і прокурор Республіки ще не прийняв рішення про початок публічного обвинувачення.

Суд зазначив, що заявника було викликано до кримінального суду для відповіді за звинуваченнями у підробці та використанні підроблених документів, а також у вчиненні шахрайських дій, передбачених статтею L. 111 Виборчого кодексу (див. пункти 12, 19 і 20). Через відсутність матеріалів, що стосуються допиту та тримання під вартою, Суд виходить із припущення, що заявника допитували та вважали обвинуваченим (у сенсі Конвенції) саме щодо цих правопорушень.

Суд зауважив, що пункт 5 оскарженого рішення Державної ради не стосується безпосередньо дій самого заявника, і немає підстав вважати, що формулювання цього пункту порушує його право на презумпцію невинуватості. Отже, Суд повинен оцінити, чи формулювання у пункті 13 рішення, а саме: що заявник «вчинив шахрайські дії, спрямовані на підрив достовірності виборів», є приписуванням йому кримінальної відповідальності, тобто чи відображає переконання, що він винен відповідно до статті L. 111 Виборчого кодексу. У цьому контексті Суд нагадав: щоб порушення статті 6 § 2 було встановлено, спірні висловлювання повинні стосуватися тих самих правопорушень, за які особа вимагає захисту презумпції невинуватості.

По-перше, Суд зауважив, що поняття «шахрайські дії» (manœuvres frauduleuses), використане Державною радою, не є суто кримінальним поняттям. Також Суд раніше вказував, що подібні терміни, як-от «злочинна змова» (concert frauduleux), є неоднозначними й не обов’язково мають кримінальний характер. У будь-якому разі заявник не оскаржував формулювань рішення адміністративного суду, який раніше вже вказував на наявність численних і погоджених ознак шахрайських дій на користь заявника.

По-друге, Суд зазначає, що хоча поняття виборчого шахрайства також міститься у статтях L. 97, L. 113 та L. 116 Виборчого кодексу, ці положення не застосовувались до заявника в межах кримінального провадження. Формулювання, яке він оскаржує, практично повністю відповідає тексту статті L. 118-4 того ж кодексу, що міститься в розділі «Суперечності» (Contentieux). Хоча Державна рада й використала дані кримінального розслідування, вона діяла у сфері виборчого (адміністративного) права, регулярно застосовуючи саме статтю L. 118-4. Суд також нагаав, що посилання адміністративного чи цивільного суду на дані з кримінального провадження саме по собі не порушує статтю 6 § 2, якщо суд не робить висновків про кримінальну відповідальність особи або не висловлює неприпустимих припущень про неї.

На думку Суду, висновки доповідача (rapporteure publique), що містяться в матеріалах справи, підтверджують, що виборчий суд просто констатував наявність шахрайських дій, які мали на меті або призвели до спотворення достовірності виборів. Суд також взяв до уваги висновок Конституційної ради Франції від 12 грудня 2012 року, згідно з яким суддя у виборчих справах не ухвалює рішення щодо кримінальної відповідальності.

За цих обставин кваліфікація Державною радою дій заявника як шахрайських, спрямованих на підрив достовірності виборів, що була здійснена в межах повноважень виборчого судді, не становила приписування кримінальної відповідальності і не створювала враження, що заявник винен за нормами кримінального права, зокрема статтею L. 111 Виборчого кодексу, яка застосовувалась до нього у кримінальному провадженні.

З огляду на все вищевикладене ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення статті 6 § 2 Конвенції не було (§§ 36-45).

IV. Висновки На основі аналізу наведеного рішення ЄСПЛ можна сформулювати окремі висновки:

1. Виборчі санкції не є кримінальними у сенсі Конвенції, якщо їх мета – забезпечити законність і доброчесність виборчого процесу, а не покарання за злочин. Українські суди мають зважати на цей критерій, особливо в контексті заборони балотування чи визнання виборів недійсними. Законодавцю слід чітко розмежувати адміністративно-публічні заходи та квазікримінальні санкції, аби уникнути ризику порушення статті 6 Конвенції.
2. Стаття 6 § 2 Конвенції («презумпція невинуватості») може застосовуватися і в не кримінальних справах, якщо між адміністративним чи виборчим провадженням та кримінальним розслідуванням існує тісний фактичний і правовий зв’язок. В українських умовах це особливо актуально для справ про дисциплінарну відповідальність, заборону займати посади тощо, якщо паралельно існує кримінальне провадження.
3. Автономне розуміння «обвинувачення» у практиці ЄСПЛ вимагає врахування фактичної ситуації, а не лише процесуального статусу особи. В Україні слід відмовитися від формального підходу, коли відлік гарантій починається лише з моменту повідомлення особі про підозру: допит, обшук або інші слідчі дії за наявності підозри вже активують дію статті 6 § 2.
4. Адміністративні чи виборчі органи повинні уникати формулювань, які можуть створювати враження встановлення вини в кримінальному процесуальному сенсі. У рішеннях українських виборчих, адміністративних та дисциплінарних органів слід обачно формулювати мотивувальну частину, уникаючи термінів, що можуть мати кримінально правовий або кримінальний процесуальний підтекст без відповідного вироку.
5. Використання матеріалів з кримінального провадження в адміністративному чи виборчому провадженні саме по собі не є порушенням Конвенції, якщо ці матеріали не тлумачаться як доказ вини. Тому українським судам дозволено використовувати докази з кримінальних проваджень, але лише в межах належної правової процедури, з обережністю і без оцінки вини особи.
6. Українське законодавство потребує уточнення щодо меж застосування санкцій, пов’язаних із забороною балотування або перебування на посаді, з урахуванням того, чи мають вони «каральну» природу. Законодавець має врахувати критерії з практики ЄСПЛ, зокрема мету заходу, його тяжкість та процедуру застосування.
7. Судова практика України має інтегрувати презумпцію невинуватості як принцип, застосовуваний не лише у кримінальному процесі, а й в інших формах державного втручання, що можуть впливати на честь, репутацію або професійний статус особи.

^[1] https://www.academia.edu/127962482/Oleksandr_Drozdov_Olena_Drozdova_Volodymyr_Kovtun_THE_PRESUMPTION_OF_INNOCENCE_AS_AN_AXIOLOGICAL_AND_NORMATIVE_PHENOMENON_A_CONCEPTUAL_ANALYSIS_OF_EUROPEAN_CASE_LAW_Право_України_2024_12_С_115_147

^[2] URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-243665. 

^[3] https://sud.ua/uk/news/blog/303468-prezumptsiya-nevinuvatosti-vs-vidshkoduvannya-v-razi-sudovoyi-pomilki-sprava-yespl-nilon-ta-khallam-proti-spoluchenogo-korolivstva.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.