Суддівська винагорода: гра в наперстки

Владислав Цукуров,
суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

Держава забезпечує фінансування та належні умови
для функціонування судів і діяльності суддів.
Стаття 130 Конституції України

Прийшовши в кінці 50-х років до влади в Сінгапурі, Лі Куан Ю в рази збільшив заробітну плату суддів. Аналогічним чином вчинила і Маргарет Тетчер в кінці 70-х років у Великобританії. У парламентсько-президентській Україні, ймовірно, хотіли наслідувати цей же приклад. Однак щось пішло не так. Поставивши підвищення суддівської винагороди в залежність від проходження суддями кваліфікаційного оцінювання, і не передбачивши його швидкого механізму (як, наприклад, проведена протягом року атестація для набагато більшої кількості співробітників поліції і прокуратури), законодавець розтягнув вирішення даного питання на довгі роки. Згадаймо, адже вперше таке оцінювання було встановлено в Законі від 12 лютого 2015 року. З тих пір законом неодноразово змінювалися правила цієї процедури. При цьому, незмінним залишався вищезгаданий принцип: спочатку успішне оцінювання, потім підвищення винагороди.

Як ми знаємо, на сьогодні Законом «Про судоустрій і статус суддів» встановлено певне збільшення базових розмірів посадового окладу судді з 1 січня 2019 року та з 1 січня 2020 року.

Однак, у первісній редакції проекту Закону «Про державний бюджет України на 2019» від 15 вересня 2018 року законодавцем було передбачено зупинення на 2019 рік дії вищевказаної норми Закону.

Більш того, в проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 01 листопада 2018 року, внесеним в порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України, взагалі йшлось про виключення із закону вищевказаної норми. Така непослідовність законодавчого органу дійсно нагадує ту гру, виграти в яку неможливо.

У зв'язку з зазначеними подіями, судді близько 250 судів України звернулися з колективними зверненнями до очільників Ради суддів України, Вищої ради правосуддя, Верховного суду, Вищої кваліфікаційної комісії. Судді вказали, що за інформацією ВККС станом на ці дні, іспит був організований для 5040 суддів. З 4797 практичних завдань Комісія перевірила 3122. Співбесіду пройшли 1970 суддів, з яких підтвердили відповідність займаній посаді 1547. Крім того, визначено орієнтовний термін завершення кваліфікаційного оцінювання - 1 вересня 2019 року, за умови, що кожен місяць його буде проходити по 500 чоловік.

Як бачимо, Комісією проведена титанічна робота, кінця і краю якій, якщо дивитися об'єктивно, поки не видно. Адже попереду ще численні конкурсні процедури. Таким чином, створюється значна соціальна напруженість в суддівських колективах через очікування завершення всіх етапів оцінювання, від проходження яких залежить усунення значної різниці в заробітній платі, яку часом отримують члени одного колективу, виконуючи однаковий обсяг роботи.

Тому, нагадавши про конституційні принципи, судді писали про недопущення прийняття дискримінаційних законів, запропонувавши в якості виходу з ситуації внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів», визначивши право на отримання суддівської винагороди в підвищених розмірах за результатами успішного складання суддею іспиту, проведеного в рамках процедури кваліфікаційного оцінювання. І ось, внаслідок ініціативи суддів і роботи, проведеної Радою суддів України, 16 листопада 2018 року народними депутатами Геращенко А.Ю., Алексєєвим І.С., Македон Ю.М., Яницьким В.П., Алексєєвим С.О. і Мосійчук І.В. такий законопроект в парламенті був зареєстрований. Як вказано на сайті Верховної ради України, на сьогоднішній день документ опрацьовується в профільному комітеті. При цьому Головне науково-експертне управління у своєму висновку хоча фактично і визнало факт дискримінації суддів, проте вважає за доцільне за результатами розгляду в першому читанні повернути законопроект суб’єктам законодавчої ініціативи на доопрацювання з формальних підстав.

На нашу думку, прийняття такого закону звільнило б від морального вантажу Кваліфікаційну комісію, яка змогла б спокійно і без поспіху займатися конкурсними процедурами, а судді змогли б отримувати хоч і далеко не найвищу оплату на юридичному ринку, але все ж таки досить адекватну важкій праці та колосальній відповідальності. Адже зараз один суддя, як правило, працює за двох, а подекуди й за трьох колег.

Втім, як показують інтерв'ю з деякими народними депутатами, вони не володіють положеннями прийнятих ними ж законів, зате досконало володіють технікою популізму. Тому перспективи прийняття такого законопроекту виглядають досить туманними. І тут мені пригадуються слова голови Верховного Суду Литви Римвідаса Норкуса, сказані ним у Кловському палаці на судовому форумі у 2016 році про те, що судді цього суду періодично збирають депутатів парламенту та роз’яснюють їм, що популярні закони можуть мати непопулярні наслідки. Переконаний, що керівникам судової влади доцільно було би використовувати такий досвід, особливо щодо законодавства про судоустрій і статус суддів. З ким зустрічатися? В першу чергу з тими, хто у парламенті приймає рішення – з членами профільного комітету та лідерами депутатських фракцій. У кому форматі? Спільні наради, круглі столи та інші прийняті у діловому світі форми переговорів. 

Сьогодні вся суддівська спільнота з надією очікує і готується до проведення ХVI позачергового з'їзду суддів, на якому не просто мають бути проголошені рішення, але й повинно бути вжито ефективних заходів по відновленню справедливості в оплаті праці та з інших аспектів забезпечення незалежності. Як делегат вважаю, що для того, щоб уникнути сюрпризів, організаторам було б доцільно так сформувати порядок денний, щоб спочатку роботи з'їзду були вирішені всі ці гострі питання і тільки потім слід перейти до запланованих виборів членів Вищої ради правосуддя. А як кандидат у члени ВРП, готовий для цього як в будь-який момент зняти свою кандидатуру разом з іншими колегами, так і боротися до перемоги, як того вимагають інтереси суддівського співтовариства.