«Говорячи про перегляд довічних вироків в Україні, не варто забувати про баланс інтересів», — суддя ВП ВС Олександра Яновська

12 березня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Пєтухов проти України №2», в якому визнав, що довічне позбавлення волі осіб без права перегляду такого вироку і перспективи дострокового звільнення суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Станом на сьогодні вказане рішення Європейського суду не набуло статусу остаточного, тож подальші дії щодо координації виконання рішення ЄСПЛ у цій справі будуть здійснені Україною відповідно до вимог чинного законодавства вже після того, як відповідне рішення вступить у силу. До того ж, невідомо, чи буде наш уряд оскаржувати це рішення до Великої палати.

Про те, які наслідки для України може мати таке рішення Європейського суду, і про те, як українські суди будуть застосовувати практику ЄСПЛ, «Судово-юридичній газеті» розповіла суддя Великої Палати Верховного Суду Олександра Яновська.

— На чому саме закцентував увагу Європейський суд у рішенні «Пєтухов проти України»?

— Сам текст рішення ще не повністю перекладений, тому говорити впевнено про те, як конкретно висловився ЄСПЛ по цій справі і з якою мотивацією, поки потрібно дуже обережно, щоб не помилятись і не придумати того, чого немає в рішенні.

Основна проблема, як на мене, у тому, що Європейський суд встановив невідповідність міжнародним стандартам ситуації, коли особі, якій призначено довічне позбавлення волі, не визначено строку, через який обов’язково має бути проведений перегляд необхідності подальшого відбуття нею покарання.

В Україні існує інститут помилування. Тобто довічно засуджений через певний строк (через 20 років на сьогоднішній день) отримує право звернутися за помилуванням, але це не накладає ні на кого жодного обов’язку. Є комісія при Президентові України з питань помилування, є Президент, який має розглянути звернення, але це не зобов’язує його задовольнити прохання про помилування.

Умовно-дострокове звільнення, яке має бути обов’язковою складовою судового рішення, коли особі призначається довічне позбавлення волі — ось про що, як я думаю, говорить Європейський суд у своєму рішенні. Тобто людина повинна мати надію, що через 20–25–50 років (це вже як визначить національне законодавство) буде переглянуто її вирок. Це, до речі, не означає, що, наприклад, через 25 років цього засудженого мають звільнити. Це не обов’язок держави. Проте обов’язок держави у тому, щоб розглянути це звернення: чи людина змінилася, оцінити ризики і вирішувати питання про її звільнення чи залишення під вартою ще на якийсь строк.

— Як Ви вважаєте, після того, як рішення ЄСПЛ вступить у силу, районні суди вже зможуть, керуючись ним, переглядати вироки, чи будуть чекати рішення Верховного Суду та подальших змін до кримінального законодавства?

— На жаль, я щодо цього досить песимістично налаштована. Вважаю, що той позитивістський підхід, який зустрічається у нас в судах, просто не дасть змоги суддям перших інстанцій брати і використовувати рішення ЄСПЛ як норму прямої дії (хоч такі рішення і є джерелом права в Україні) і переглядати ці вироки, приймаючи рішення про звільнення чи незвільнення довічно ув’язнених. Тому думаю, що скоріш за все це питання буде підніматись по сходах судової системи і, можливо, буде винесене з часом на розгляд як виключна правова проблема.

Втім, можливо, буде застосований трохи інший підхід. Бо, знов-таки, як я передбачаю, у рішенні ЄСПЛ йдеться про те, що треба застосувати саме загальні заходи, тобто змінити законодавство. Законодавець, отримавши таке рішення, повинен внести зміни в законодавство, і вже тоді суди будуть спокійно виконувати норми закону.

Я розумію позицію ЄСПЛ у цьому питанні, але з усією повагою до рішень цього суду ми не маємо забувати про поняття балансу інтересів. Щодо довічно ув’язнених ми маємо розуміти, що це зазвичай особи, які скоїли особливо тяжкі злочини — насильницькі злочини, і є жертви, які від них постраждали, і є незворотні наслідки у вигляді смерті певних осіб. Тому баланс інтересів має бути дотриманий. Це не значить, що всіх довічно ув’язнених необхідно одночасно звільнити. Це означає лише те, що країна має створити певний правовий механізм, який дасть надію довічно ув’язненим, що за сукупності певних умов їх питання буде переглянуто.

— Чи передбачена відповідальність для суддів, які будуть відмовляти у застосуванні рішення по справі Пєтухова до внесення змін у національне законодавство, незважаючи на обов'язок це робити?

— Ні, я не думаю. Справа не у відповідальності суддів. Якщо говорити про верховенство права, то я вбачаю, що у судів першої інстанції є можливість використовувати рішення ЄСПЛ і без законодавчих змін в країні. Але, повторюсь, поки я не можу однозначно висловити свою позицію з цього приводу, чи має воно бути так, чи не має. Я говорю лише про те, які є шляхи: один шлях — законодавчий, а інший — такої судової рішучості і сміливості, просто піти шляхом прямого застосування положень і висновків, які зроблені у рішенні Європейського суду. Та знову наголошую: на мою думку, йдеться здебільшого саме про заходи загального характеру.

Раніше "Судово-юридична газета" повідомляла, що ЄСПЛ закликав Україну змінити процедуру перегляду довічних вироків.

Крім того, ми писали, що ЄСПЛ постановив, що Україна повинна виплатити Пєтухову 750 євро в якості компенсації матеріальної шкоди та 10 000 євро в якості компенсації моральної шкоди за неадекватне медичне обслуговування.