Рішення про визначення прокурора у кримінальному провадженні має бути винесено у формі постанови: ККС ВС

За вироком міськрайонного суду особу засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк один рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки шість місяців.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Засуджена вказує на те, що процесуальне рішення — постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містить підпису керівника місцевої прокуратури. У зв`язку з цим вважає зазначену постанову незаконною і такою, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 110 КПК України. Крім того, на думку засудженої, виходячи з положень ст. 37 КПК, у прокурорів у кримінальному провадженні не було повноважень здійснювати та приймати будь-які процесуальні рішення, а тому всі рішення, прийняті ними, є незаконними. Посилається на те, що апеляційний суд формально розглянув доводи її апеляційної скарги, при цьому всупереч вимогам ст. ст. 401, 402 КПК України в ході апеляційного розгляду до провадження було долучено Витяг з ЄРДР, що був наданий прокурором без складання відповідного письмового клопотання про долучення зазначеного доказу до справи. На обґрунтування вказаних доводів засуджена наводить також приклади з практики Верховного Суду (справи №754/7062/15-к та №761/20108/15-к).

Правова позиція Верховного Суду

Відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови.

Ч. 1 ст. 37 КПК визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Таким чином, рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.

Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою й те, що постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК.

Дійсно, кримінальний процесуальний закон не містить вимоги про те, що постанова керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в обов`язковому порядку має бути надана суду разом з обвинувальним актом чи під час судового розгляду.

Проте, згідно з положеннями ч. 2 ст. 92 КПК обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає, а відповідно до ст. 94 КПК обов`язок оцінки доказів з точки зору їх допустимості покладено на суд.

Також колегія суддів звертає увагу на практику з цього питання суду касаційної інстанції. Зокрема, у постановах від 19 квітня 2018 року(справа №754/7062/15-к) та від 19 вересня 2018 року (справа №761/20108/15-к) Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду визнав, що оскільки постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містили підпису керівника відповідного органу прокуратури, правильними є висновки судів нижчих інстанцій про те, що особам було висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, в зв`язку з відсутністю належних даних про повноваження прокурорів.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 37, ч. ч. 1, 3, 6 ст. 110 КПК, постанова про призначення прокурора, якою конкретному прокурору (групі прокурорів) надаються повноваження, передбачені ст. 36 КПК, у кримінальному провадженні, є обов`язковою, як і підписання відповідною особою, що її винесла. Не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з повноваженнями, передбаченими ст . 36 КПК, і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури.

Отже, апеляційний суд всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 КПК належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1, не дав на них вичерпних відповідей, а також не зазначив мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали, з огляду на вказані доводи.

Наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Рішення у справі №235/6337/18 можна переглянути за посиланням.  

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про практику ЄСПЛ щодо права на свободу та заборону катування.