ВП Верховного Суду встановила, чи може Президент звільняти осіб шляхом скасування указів про їх призначення

Велика Палата Верховного Суду визнала, що Президент не мав права звільняти осіб шляхом скасування їх призначення. Таке рішення Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 9901/286/19 щодо скасування призначення члена Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Володимира Горковенка.

Варто відзначити, що це рішення є важливим прецедентом, оскільки в діяльності нинішнього Президента України вже був випадок звільнення осіб шляхом скасування указів про їх призначення. Так, у березні Володимир Зеленській видав указ, яким скасував укази Віктора Януковича про призначення Олександра Тупицького та Олександра Касмініна суддями Конституційного Суду.

Обставини справи

Так, суть справи № 9901/286/19 полягала в тому, що у травні 2019 році Президент Петро Порошенко звільнив Юрія Артеменка з посади члена Національної ради з питань телебачення і Радіомовлення та призначив на його місце Володимира Горковенка. Однак після вступу на посаду Президент Володимир Зеленський скасував указ Порошенка від 4 травня про звільнення Юрія Артеменка, поновивши його на посаді члена Нацради. Іншим указом Володимир Зеленський звільнив із цієї посади Володимира Горковенка.

Тож, Володимир Горковенко звернувся з позовом до суду. Верховний Суд позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував указ президента України від 24 травня 2019 року про скасування призначення Володимира Горковенка членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив, зокрема, про поновлення на роботі.

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Судді ВП ВС наголосили, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях наголошував, що Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно із частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Національної ради, може приймати лише рішення про призначення або ж звільнення її члена.

«При цьому скасування свого ж указу про призначення або звільнення члена вказаного вище органу не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України», - підкреслила ВП ВС у своїй постанові.

Щодо оскарження позивачем указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 та від 9 липня 2019 року № 503/2019 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні – до правозастосовних.

ВП ВС наголосила, що у вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов’язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб’єктом за встановленою процедурою розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов’язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) – індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб’єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб’єктам і створює права та/чи обов’язки лише для цих суб’єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права – конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв’язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Виходячи з наведеного, оскаржувані укази Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо звільнення Юрія Артеменка з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду Юрія Зіневича; не регулюють певний вид суспільних відносин; адресовані виключно Ю. Артеменка та Ю. Зіневича відповідно.

ВП ВС підкреслила, що оскільки позивач не є учасником (суб’єктом) правовідносин щодо звільнення Юрія Артеменка з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду Юрія Зіневича, то відповідний указ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Отже, у цій частині рішення суду першої інстанції слід скасувати, частково задовольнивши скаргу позивача, і провадження у справі в цій частині закрити.

Щодо вимог позивача про поновлення на посаді, то такі вимоги, на думку суду, підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.

У такому разі відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути розірваний роботодавцем – у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

З матеріалів справи встановлено, що після поновлення на посаді з 24 травня 2019 року член Національної ради Юрій Артеменко працював на цій посаді до закінчення строку своїх повноважень - 09 липня 2019 року. Після цього на зазначену посаду було призначено нового члена ради – Юрія Зіневича.

ВП ВС підкреслила, за таких обставин Володимир Горковенко мав бути звільнений з посади саме на зазначеній вище підстави, натомість у трудовій книжці зазначена інша підстава – скасування указу про його призначення.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності до формулювання чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Тому в цій частині позов необхідно задовольнити частково, змінивши підставу звільнення позивача на підставу, передбачену пунктом шостим частини першої статті 40 КЗпП - у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Відповідно рішення суду першої інтонації слід скасувати з постановленням нового судового рішення в цій частині.

Враховуючи обставини справи Велика Палата Верховного Суду ухвалила:

1. У задоволенні апеляційної скарги Президента України відмовити.
2. Апеляційну скаргу Володимира Горковенка задовольнити частково.
3. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог Володимира Горковенка про визнання протиправними та скасування указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 9 липня 2019 року № 503/2019 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.
4. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог Володимира Горковенка про поновлення його на посаді члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – скасувати.
5. Ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позов задовольнити частково: вважати позивача звільненим з роботи з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на підставі пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України – у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.