Правоохоронний Комітет Ради переглянув власний висновок щодо законопроекту про підслідність ДБР

Комітет з питань правоохоронної діяльності переглянув власний висновок до законопроекту  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюють слідчі органів Державного бюро розслідувань» (реєстраційний № 2560).

Законопроект був рекомендований до другого читання ще 27.01.2021 року, проте 05.03.2021 до Комітету надійшли зауваження Головного юридичного управління  Апарату Верховної Ради, які і стали підставою для перегляду висновку Комітету. Щоправда  майже через рік.

Як наслідок, депутатам довелося виключити із законопроекту низку положень, які вже були врегульовані іншими законами.

Законопроектом пропонується викласти у новій редакції статтю 5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», визначивши, що основним завданням ДБР є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Але основною метою законопроекту є викладення в новій редакції частини четвертої статті 216 КПК України в частині уточнення переліку суб’єктів, злочини яких підслідні ДБР.

Текст  нової порівняльної таблиці до законопроекту поки ще відсутній на сайті Верхової Ради, як і текст законопроекту до другого читання у новій редакції.

Але зауваження Головного юридичного управління полягали в такому.

Із аналізу положень частини четвертої статті 216 КПК України (у редакції законопроекту) вбачається, що підслідність кримінальних проваджень слідчим органів Бюро визначена без урахування будь-яких прозорих критеріїв. Отже, не зрозуміло для цілей визначення підслідності в кожному конкретному випадку чи особа має бути носієм певного статусу загалом, чи злочин повинно бути вчинено з використанням такого статусу, що, в свою чергу, істотно впливає на спектр кримінальних правопорушень, які за логікою законопроекту гіпотетично мали б бути підслідні Бюро.

Також ознаки правової невизначеності містять такі мовні конструкції, як «першим заступником та заступником міністра», «Головою та членом», «Головою та державним уповноваженим» тощо, оскільки використання сполучника «та» в контексті наведеної статті за формальною логікою може означати, що підставою для віднесення певного кримінального правопорушення до підслідності органів Бюро є вчинення такого діяння у співучасті відповідними особами.

Крім того, положення частини четвертої статті 216 КПК України (у редакції законопроекту) не містять критеріїв розмежування підслідності між Бюро та Службою безпеки України. Із запропонованих законопроектом положень не вбачається, який саме з органів повинен здійснювати досудове розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, вчинених особами, які є представниками влади, тощо.

Юристам не сподобалося положення про те, що відповідно до наведеної норми (у редакції законопроекту) слідчі органів Бюро здійснюватимуть досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених Президентом України, повноваження якого припинено.

У зв’язку з цим Головне управління вважає, що запропонована законопроектом редакція містить правову невизначеність в частині того, чи підслідні Бюро кримінальні правопорушення, вчинені Президентом України безпосередньо під час виконання ним своїх повноважень, або вчинені особою, яка була усунута з поста Президента України в порядку імпічменту (як під час перебування на такому посту, так і після процедури імпічменту), а також як повинна визначатися підслідність державної зради, вчиненої Президентом України як під час перебування на посту, так і після завершення виконання повноважень тощо.

Виходячи з комплексного аналізу положень КПК України наявність у особи статусу кандидата у Президенти України передбачає необхідність здійснення стосовно такої особи особливого порядку кримінального провадження, але не передбачає можливості здійснення досудового розслідування слідчими органів Бюро.

З іншої сторони, слід відмітити, що Президент України у кримінальному правопорушенні може бути не лише суб’єктом злочину, а й потерпілим,  зокрема, це передбачено статтями 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», 344 «Втручання у діяльність державного діяча», 346 «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча» Кримінального кодексу України.

При цьому, якщо кримінальне правопорушення, передбачене статтею 112 КК України відповідно до положень статті 216 КПК України підслідне слідчим органів Служби безпеки України, то передбачені статтями 344 та 346 КК України – слідчим органів Національної поліції України. Аналогічне зауваження стосується також інших державних діячів, перелічених у частині четвертій статті 216 КПК України (у редакції законопроекту).

Також слідчі органів Бюро відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України (у редакції законопроекту) здійснюватимуть досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених Головою та членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Але Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення не визначений у якості спеціального суб’єкта злочину ні в зазначеній статті, ні в інших статтях КК України.

Крім того, Голова, порівняно із членами Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, має низку організаційно-розпорядчих функцій, що в контексті визначення підслідності Бюро за критерієм сфер суспільного життя, на які посягають ті чи інші правопорушення, означає віднесення до підслідності Бюро, серед іншого, кримінальних правопорушень у сфері бюджетних відносин.

Поза межами правової визначеності залишається питання, чому кримінальні правопорушення, вчинені першим заступником або заступником міністра, підслідні Бюро, а вчинені першим заступником, заступником Голови, а також відповідальним секретарем Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – ні.

При цьому, згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада прирівнюється до першого рівня державних органів, визначених Законом України «Про державну службу».

Також Головне управління зазначає, що для цілей вказівки на осіб, що виконують, серед іншого, організаційно-розпорядчі функції у КК України, використовується поняття «службова особа».

Поза межами правового регулювання залишалися питання підслідності кримінальних правопорушень, вчинених, зокрема, Головою Служби безпеки України, його заступниками, категорією осіб, які охоплюються поняттям «кадри Служби безпеки України», Уповноваженим із захисту державної мови, його представниками, Головою, членами Національної комісії зі стандартів державної мови.

Також ГНЕУ назвало прогалину, яка виникає в законопроекті про громадянство суддів та їх помічників.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.