Право на обращение с апелляционной жалобой в некоторых случаях также подлежит доказыванию – Верховный Суд

Верховный Суд рассмотрел в кассационном порядке дело по иску физического лица к городскому голове и городскому совету об отмене решения горсовета об утверждении технической документации по изготовлению нормативной денежной оценки земель города.

После вступления в законную силу судебного решения об отказе в удовлетворении иска, городской голова обратился в суд первой инстанции с заявлением о пересмотре этого дела по вновь открывшимся обстоятельствам.

Суд першої інстанції задовольнив заяву міського голови про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, скасувавши його та ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Натомість, апеляційний адміністративний суд постановою задовольнив апеляційну скаргу особи, яка не була учасником справи (мешканця громади), та скасував рішення суду першої інстанції, ухваливши рішення про відмову в задоволенні заяви міського голови про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у цій справі.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, міський голова та міськрада звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду.

Скаржники у касаційних скаргах, зокрема зазначили про порушення судом апеляційної інстанції положень частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 12 Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та статей 257, 264, 265 КАС України, внаслідок чого, на його думку, апеляційний перегляд здійснювався з недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правового акта. Крім того, скаржники стверджують про неврахування судом апеляційної інстанції факту відсутності реального порушення права або суб`єктивного інтересу в особи, яка зверталася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Переглядаючи цю справу у касаційному порядку, Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій про те, що спірне рішення міської ради є нормативно-правовим актом регуляторного характеру, що за своїм характером може поширювати свою дію на невизначене коло осіб.

Суд також дійшов висновку про невстановлення судом апеляційної інстанції інших важливих обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема щодо права особи, яка не брала участі у розгляді справи, на апеляційне оскарження судового рішення, а також щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Крім того, Суд звернув увагу на порушення апеляційним судом встановленого порядку розгляду справи про оскарження нормативно-правового акта, визначеного статтею 264 КАС України.

Зокрема, Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції, поновлюючи апелянту строк апеляційного оскарження через значний проміжок часу після набрання судовим рішенням законної сили, повинен був врахувати, що таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим, а тому мав би якомога ретельніше та уважніше поставитись до перевірки обставин, які передували зверненню до суду зі скаргою, зокрема, з`ясувати дійсні причини, що зумовили такий тривалий пропуск вказаного строку; врахувати при вирішенні цього питання, у тому числі, поведінку апелянта, можливі наслідки для інших осіб відновлення цього строку, перевірити, чи не порушує це принципу верховенства права, який згідно зі статтею 8 Конституції України визнається і діє в Україні, таких його елементів як правова визначеність та остаточність судового рішення, яке набрало законної сили; навести з цього приводу відповідні мотиви.

Суд у цій справі також зауважив, що перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Судове рішення може бути перевірено в апеляційному та касаційному порядку виключно за скаргою належної особи.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особи, які не брали участі у справі повинні довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням шляхом обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та(або) обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Позаяк, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції може розглянути по суті апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі за умови, якщо суд у оскаржуваному нею рішенні дійсно вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки і такі обставини доведені апелянтом і, відповідно, перевірені цим апеляційним судом в контексті наявності підстав для здійснення захисту її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків у судовому порядку. При цьому Суд зауважив, що звернення, зокрема, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, є виключно способом захисту порушених суб`єктивних прав конкретної особи, а не способом ініціювання перевірки законності та правопорядку у публічних правовідносинах, щодо яких вже винесено судове рішення.

Враховуючи те, що спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу оскарження нормативно-правового акта, відповідач у справі виявив бажання взяти участь у апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга подана особою, яка до цього не була залучена до участі у цій справі, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не дотримався вимог статей 310-311 КАС України, а також принципів змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин у справі, чим обмежив право учасників цієї справи на справедливий апеляційний перегляд справи.

Враховуючи обставини цієї справи, Суд також звернув увагу, що повноваження стосовно вирішення питання про прийняття до провадження апеляційної скарги, з`ясування обставин щодо наявності або відсутності у скаржника права на її подання, підстав для поновлення строку апеляційного оскарження судового рішення, а також перевірка цих обставин доказами належать виключно суду апеляційної інстанції й не можуть бути перебрані на себе касаційним судом, а тому, з урахуванням вищевказаного, а також положень статті 353 КАС України, Суд вирішив скасувати постанову апеляційного адміністративного суду та направити цю справу на новий розгляд до цього суду.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що відповідно до положень частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Водночас, така процесуальна норма не є самостійною за своєю суттю і може бути застосована судами з урахуванням основних принципів адміністративного судочинства та імперативних вимог КАС України, які стосуються необхідності доведення особою, яка звертається до суду з апеляційною скаргою, дійсного порушення оскаржуваним рішенням її прав, свобод та(або) інтересів, що має бути перевірено та встановлено судом.

Постанова Верховного Суду від 9 квітня 2024 року у справі №180/1173/16-а (касаційні провадження № К/990/32619/23 № К/990/30997/23).

Автор: Наталья Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.