За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно (спірні квартири, нежитлову будівлю та автомобіль) такими, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 182/670/15-ц.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування та поділ спільного майна подружжя.
За період її спільного проживання з чоловіком однією сім`єю Без Реєстрації Шлюбу та під час перебування у шлюбі з листопада 2006 року до 06 червня 2012 року та з 19 листопада 2013 року до 27 листопада 2014 року за спільні кошти ними було придбано майно, зокрема, двокімнатна квартира; нежитлова будівля; трикімнатна квартира; автомобіль.
Досягти згоди щодо поділу зазначеного майна вони не можуть, оскільки відповідач вважає його своєю особистою власністю. Однак позивачка вважає це майно спільною сумісною власністю подружжя.
Вона також зазначала, що відповідач без її згоди подарував квартиру своїй матері на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом. Крім того, без її згоди продав автомобіль своєму батькові на підставі договору купівлі-продажу.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Висновок Верховного Суду
Позивачка, звертаючись до суду з позовом у цій справі, посилалася на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем в період з 2006 року до 2011 року без реєстрації шлюбу та акт проживання відповідача в її квартирі. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та не спростовано позивачем і матеріалами справи те, що цей акт не містить підпису та печатки посадової особи, яка його завірила, тому не може бути належним та допустимим доказом спільного проживання сторін у зазначений позивачем період.
Народження у жінки та чоловіка спільної дитини саме по собі не може доводити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного позивачем періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Крім того, матеріали справи містять докази, які підтверджують факт проживання відповідача у спірний період часу в іншій квартирі: зокрема, є довідка Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року, пастор громадянина України, лист Комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори № 6 від 22 квітня 2008 року.
Таким чином, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів дійшли правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання ним майна. При цьому суди правильно визначили, що подані позивачем докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.
ВС підкреслив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власність того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане
Так, ВС зауважив, що спірна трикімнатна квартира придбана відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори, тобто через 7 днів після повторного укладення шлюбу сторін.
Відповідно до договору про намір передачі грошей , щодо продажу квартири продавець та покупець домовилися 04 листопада 2013 року і в цей же день продавець отримав гроші за житло. Доказом особистих коштів, які були внесені відповідачем за купівлю цієї квартири, є виписка Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» від 04 листопада 2013 року (т. 1, а. с. 155).
Тобто фактично ця спірна квартира була придбана відповідачем до повторної реєстрації шлюбу між сторонами, однак договір купівлі-продажу було оформлено пізніше, 26 листопада 2013 року, вже після повторної реєстрації шлюбу між сторонами, у зв`язку із чим, позивач, як дружина покупця була зазначена у цьому договорі.
Крім того, в матеріалах справи міститься розписка, посвідчена уповноваженою особою Публічного акціонерного товариства «Р », з якої вбачається, що відповідач готовий придбати спірну трикімнатну квартиру за ціною оцінки 130 200,00 грн, яка підтверджує доводи відповідача про його намір придбати для себе трикімнатну квартиру ще до повторної реєстрації шлюбу з позивачем.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що про скоєння ДТП: Верховний Суд висловився щодо проведення огляду на стан сп’яніння.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.