Проти ID- та цифрових паспортів: як суди вирішують позови громадян, які хочуть залишитися із паспортом-книжечкою

14:17, 30 декабря 2021
Деякі громадяни хочуть отримати паспорт-книжечку, а не ID-картку: що вирішують суди.
Проти ID- та цифрових паспортів: як суди вирішують позови громадян, які хочуть залишитися із паспортом-книжечкою
Джерело фото: kiev.informator.ua
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Як відомо, в Україні 2021 року набув чинності Закон 1368-IX про цифрові паспорти у Дії. Окрім того, ДМС планує остаточно розпрощатися із паспортами у вигляді книжечки. Відповідний законопроект 3986 готується розглянути парламент. Ті, хто буде змінювати фото чи інші дані, вже не зможуть отримати паспорт старого зразка. Таким чином, поступово планують наповнити даними про осіб і Єдиний демографічний реєстр.

Втім, у певної кількості громадян цифровізація все ще викликає обурення, і вони не бажають отримувати сучасні паспорти. Це знаходить своє відображення у судовій практиці.

Нагадаємо, що з 1 квітня 2018 року підрозділи Державної міграційної служби припинили приймання документів для оформлення та видачі паспортів-книжок. Такий стан справ зустрів неприйняття деяких категорій громадян, насамперед частини парафіян Української православної церкви.

Деякі парафіяни, маючи намір отримати паспорти у формі книжечок, ініціювали судові процеси, з метою добитися видачі їм паспортів старого зразка.

У підсумку 19 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 задовольнила один із таких позовів. ВП ВС вирішила, що якщо громадянин, через свої особисті переконання, хоче отримати паспорт у вигляді книжечки, то відмова у видачі йому такого паспорта є порушенням права громадянина на свободу вибору. На виконання подальших рішень судів різних інстанцій органи міграційної служби стали видавати охочим паспорти у вигляді книжечки із запасів, що залишилися ще до припинення їхнього виробництва.

Втім, поступово запас таких паспортів став добігати кінця, а відновити їх виробництво технічно та фінансово було важко.

У результаті до парламенту було внесено законопроект, яким Кабінет Міністрів запропонував визнати такою, що втратила чинність, постанову Верховної Ради від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, на підставі якої, власне, громадяни й отримували паспорти у вигляді книжечок.

На думку ДМС рішення Великої Палати ВС є «індивідуальним актом»

Слід зауважити, що справ, де громадяни вимагають видати їм чи їх дітям паспорт-книжечку – безліч. Вже після постановлення ВП ВС своєї позиції у судовому Реєстрі міститься 6853 посилання на неї у рішеннях та постановах.

Зокрема, 18 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виніс постанову по справі № 420/4049/20.

Батько у травні 2020 року в інтересах неповнолітньої дочки звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області в особі Суворовського РВ ГУ ДМС, у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у видачі дитині у зв`язку із досягненням 14-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- зобов`язати відповідача оформити та видати дитині 2005 року народження у зв`язку із досягненням 14-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

На обґрунтування позову позивач зазначає про звернення до відповідача із заявою про видачу паспорта у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ з наданням документів згідно з переліком п. 3.1 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456, на яке відповідач листом від 13.05.2020, з посиланням на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI) зазначив про відсутність законних підстав для оформлення паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

ДМС з посиланням на приписи статті 24 Конституції зазначила, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державою або відмови від виконання законів.

Також, на думку Міграційної служби, рішення Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 «є індивідуальним актом».

Крім того, зазначено, що видача документа, який посвідчує особу, не можлива без обробки персональних даних особи і що паспорт є необхідним документом для укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та ін.

Рішенням Одеського ОАС від 7 липня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, адміністративний позов батька був задоволений.

Не погоджуючись, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

ВС зазначив у своїй постанові таке.  

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є видача паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.

Питання щодо права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв`язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 була винесена постанова у справі № 806/3265/17.

У вказаній справі Верховний Суд зробив висновок, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Згідно з п. 21 частини першої статті 2 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Відповідно до частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Позовні вимоги містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи.

За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 у згаданій зразковій справі, є обов`язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.

Тому, з огляду на викладене Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправною відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

При цьому спірним питанням у справі, що розглядається, стало також питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи статті 21 Закон № 5492-VI, якими встановлено обов`язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку, отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення № 2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.

Тимчасовий порядок № 456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.

Частинами другою, третьою статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок № 456,  є обґрунтованими та відповідають зазначеним вище приписам процесуального законодавства.

Крім того, судами попередніх інстанцій також правильно зазначено про імперативність приписів Закону № 5492-VI, оскільки останніми встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Також Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що у свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачкою своїх громадянських прав.

За таких обставин Суд уважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що зобов`язання відповідача оформити та видати позивачці паспорт у формі книжечки у зв`язку з досягненням нею чотирнадцятирічного віку буде належним та достатнім способом захисту порушеного права позивачки у цій справі.

За огляду на наведене Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Разом із тим, далеко не всі справи підпадають під ознаки типової справи, визначені ВП ВС (наприклад, відмінності, визначені у постанові Волинського ОАС по справі № 140/10190/21).

Питання підсудності

Подібну справу № 752/20427/20 розглядав і Шостий апеляційний адміністративний суд. Вона є цікавою з огляду на питання підсудності.

Так, мати в інтересах сина звернулася до суду з позовом до Голосіївського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області. Позов стосувався:

- визнання протиправними дій ДМС щодо відмови у видачі дитині паспорта у формі паспортної книжечки, відповідного до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов`язання відповідача оформити та видати дитині у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 березня 2021 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з такого.

Відповідач відмовив у наданні дитині паспорта у формі книжечки, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 із наступними змінами і доповненнями, і зазначив, що оформлення та видача паспорта громадянина України особам, що отримують паспорт уперше, здійснюється тільки у формі id-картки, що містить безконтактний електронний носій, із застосуванням засобів Єдиного демографічного реєстру.

З даного приводу суд зазначає, що оцінку правомірності таких дій територіального органу ДМС України у випадку відмови у задоволенні заяви фізичної особи про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року було надано Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, за наслідками якої винесено постанову від 19.09.2018.

Так, у зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

В силу припису частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відділу Управління Державної міграційної служби в Київській області щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт від 26.06.1992 № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким було внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до відділу УДМС діяло два нормативних акти: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати відділ УДМС оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ. У той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Втім, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що у свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

У п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті. Зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (п. 1 ч. 1ст. 20 КАС України).

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 КАС України, яка визначає виключну підсудність, підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Так, особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ встановлюються главою 11 розділу II КАС України.

Предметом спору є зобов`язання відповідача, який діє як суб`єкт владних повноважень, вчинити дії та визнати дії відповідача незаконними.

Відповідачем у справі є орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції окружного адміністративного суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Рішення апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким рішенням, мати подала апеляційну скаргу, в якій посилається на норми ЦПК України, стверджує, що суд не перевірив доводів позовної заяви, в якій позивач стверджував, що присвоєння штрих-коду людині при видачі ID-картки є встановленням цифрового ідентифікатора, що уособлює антихриста.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 відкрито провадження за цією апеляційною скаргою.

Колегія суддів ШААС, у свою чергу, винесла рішення, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду – скасуванню з таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Так, відповідно до ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;  уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;

5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до п. 1 Положення про ДМС України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 р. № 360, ДМС є центральним органом виконавчої влади.

Згідно з Типовим положенням про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженим постановою КМУ від 25 травня 2011 р. № 563, Управління ДМС є територіальними органами ДМС.

Отже, адміністративним процесуальним законодавством чітко розмежовано предметну підсудність місцевих загальних судів, як адміністративних та окружних адміністративних судів, та віднесено спори із суб`єктами владних повноважень, зокрема органами ДМС України з приводу вчинення ними владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) або прийняття рішень до юрисдикції адміністративних судів.

Обставини, установлені апеляційним судом

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що позивачем у цій справі є мати, яка звертається з позовом у цій справі в інтересах свого малолітнього сина.

Відповідачем у цій справі є Голосіївський РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, тобто орган державної влади, який знаходиться за адресою: 03039 м. Київ, вул. Голосіївська, 15.

Предметом спору в цій справі є владно-управлінські дії Голосіївського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо відмови у видачі паспорта-книжечки, тобто дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, ця адміністративна справа підсудна Окружному адміністративному суду м. Києва, а не Голосіївському районному суду м. Києва, яким її було розглянуто та вирішено спір.

При цьому апеляційним судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», в якому Суд, зокрема, зазначив, що фраза «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» («Занд проти Австрії») визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо предметної підсудності цієї справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених, зокрема, статтею 20 Кодексу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 березня 2021 року – скасуванню, і направила справу № 752/20427/20 для розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Telegram канал Sud.ua
XX съезд судей Украины – онлайн-трансляция – день первый
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Марина Гниличенко
    Марина Гниличенко
    суддя Київського районного суду м. Одеси
  • Віктор Панкулич
    Віктор Панкулич
    суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду