Розшук через реєстр: суд у Києві поставив межу між військовим обліком і свавіллям ТЦК
Київський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії районного ТЦК щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Суд встановив, що відповідач не надав доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку за порушення правил військового обліку. Цифровий запис без правового підґрунтя не має юридичної сили, а «порушення», не підтверджене постановою, не може автоматично вноситися до реєстру.
Повноваження vs цифрові записи: компетенція ТЦК
Київський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу №320/47534/25 у порядку спрощеного позовного провадження щодо визнання бездіяльності районного територіального центру комплектування протиправною.
В основі спору – не питання мобілізації як такої і не заперечення конституційного обов’язку громадян щодо захисту Вітчизни, а питання меж повноважень органів державної влади при веденні цифрових реєстрів. Адміністративна справа виникла з типової, але водночас системної ситуації. Під час оновлення своїх облікових даних у електронній системі «Резерв+» військовозобов’язаний виявив інформацію про нібито порушення ним правил військового обліку та про перебування в розшуку територіальним центром комплектування. Ці відомості містилися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів, безпосередньо впливаючи на правовий статус особи, зокрема на можливість реалізації прав та свобод.
Принциповим було те, що сам військовозобов’язаний узагалі не отримував жодної повістки, не був повідомлений про виклик до ТЦК у встановленому законом порядку. Щодо нього не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210 або 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Фактично йшлося про ситуацію, коли правова кваліфікація «порушення правил військового обліку» існувала виключно на рівні електронного запису в реєстрі, без будь-якого належного процесуального оформлення.
Суттєвим був ще один момент: військовозобов’язаний перебував за кордоном та завчасно повідомив про це орган ведення реєстру шляхом оновлення даних у системі «Резерв+», зазначивши актуальну адресу проживання. Цей факт підтверджувався електронним військово-обліковим документом і спростовував твердження про неуточнення облікових даних. Незважаючи на це, територіальний центр комплектування не лише не усунув суперечливі відомості, а й навіть не надав жодних пояснень у відповідь на адвокатський запит. ТЦК лише обмежився загальним формулюванням про необхідність особистої явки, не надавши жодних доказів порушення або притягнення до відповідальності.
Процесуальна поведінка відповідача істотно вплинула на хід розгляду справи. Територіальний центр комплектування не подав відзив на позов, не надав суду жодних доказів правомірності своїх дій і самоусунувся від участі в процесі. За правилами адміністративного судочинства це означало, що суд був змушений вирішувати спір виключно на підставі матеріалів, наданих позивачем, та норм чинного законодавства. Водночас така пасивність органу державної влади мала і правове значення, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України прямо передбачає можливість кваліфікації неподання відзиву без поважних причин як фактичного визнання позову.
Фактична сторона спору зводилася до головного: чи мав орган ведення реєстру право вносити відомості про порушення правил військового обліку за відсутності постанови про адміністративне правопорушення та доказів належного виклику особи? Саме відповідь на це питання стала вирішальною у мотивувальній частині судового рішення.
Аналізуючи спір, суд послідовно виклав правову аргументацію, спираючись на принцип законності, закріплений у Конституції України. Суд зазначив, що органи державної влади зобов’язані діяти виключно на підставі закону, у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Цей принцип зберігає чинність навіть в умовах воєнного стану та загальної мобілізації. Обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни сам по собі не може розглядатися як підстава для автоматичного обмеження їхніх процесуальних прав і гарантій.
Без постанови та виклику: суд проти фікції
Визначальним для вирішення справи стало тлумачення норм законодавства про єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Суд звернув увагу на те, що до персональних даних, які можуть вноситися до реєстру, належать саме відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а не абстрактна чи попередня «інформація про порушення. Законодавство чітко пов’язує можливість внесення таких даних із наявністю протоколу та постанови про адміністративне правопорушення, ухваленої уповноваженою посадовою особою.
Суд окремо підкреслив, що територіальні центри комплектування дійсно мають повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері військового обліку та накладати адміністративні стягнення. Проте реалізація цих повноважень повинна відбуватися у чітко визначеній процедурній формі, з дотриманням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відсутність доказів притягнення до відповідальності означає відсутність правових підстав для фіксації порушення в реєстрі.
Не менш важливим елементом мотивування стало питання належного оповіщення військовозобов’язаного. Суд детально проаналізував норми Порядку проведення призову під час мобілізації та Порядку організації та ведення військового обліку, з яких випливає, що обов’язок з’явитися до ТЦК виникає лише за умови належного вручення або надсилання повістки. У цій справі відповідач не надав жодного доказу формування, надсилання чи вручення повістки у спосіб, передбачений законом, що виключало можливість вважати неявку порушенням.
Окремої уваги заслуговує підхід суду до розподілу доказового тягаря. В адміністративних справах про оскарження дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність своїх рішень. У цій справі орган публічної влади не лише не виконав цей обов’язок, а й фактично проігнорував процес, що суд прямо врахував, пославшись на положення Кодексу адміністративного судочинства.
Розглядаючи позов, суд дійшов висновку: внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про порушення правил військового обліку за відсутності постанови про адміністративне правопорушення є протиправним. Такі дії порушують право особи на достовірність персональних даних, принцип правової визначеності та створюють негативні правові наслідки без належної правової процедури.
«За даних обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку позивачем підлягають задоволенню», – констатував суд першої інстанції.
Посилаючись на положення статті 75 КАС України, суд зазначив, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Проаналізувавши матеріали справи, суд вирішив: задовольнити адміністративний позов, визнавши протиправними дії ТЦК, що полягали у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку; зобов’язати ТЦК виключити з реєстру зазначені відомості, а також стягнути на користь позивача витрати на сплату судового збору в розмірі 1211 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Автор: Валентин Коваль
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
