Режим роздільності, обраний при шлюбі в Італії, поширюється на майно в Україні: позиція КЦС

Касаційний цивільний суд  у складі Верховного Суду  у справі  № 554/4080/23 скасував рішення апеляції та залишив в силі вердикт першої інстанції. визначивши, що квартира в Полтаві не є спільною сумісною власністю подружжя, якщо подружжя в Італії обрало режим роздільності майна.

Історія почалася ще 24 листопада 2014 року в італійському муніципалітеті Сан-Джованні-Ротондо. Громадянин Італії та громадянка України уклали шлюб і одразу обрали режим роздільного володіння майном — передбачений італійським правом варіант, за якого кожен із подружжя зберігає власність на майно, придбане на своє ім’я.

У 2021 році, перебуваючи в шлюбі, дружина придбала двокімнатну квартиру в Полтаві за 938 160 грн (еквівалент 36 тисяч доларів США). Шлюб між сторонами розірвано в Італії у 2023 році. Після розлучення чоловік звернувся до українського суду з вимогою визнати за ним право на 1/2 квартири — як на спільне майно подружжя.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що юрисдикція національних судів України за місцем розташування спірного нерухомого майна поширюється на вирішення заявленого спору. Суд звернув увагу на необхідність застосування Закону України «Про міжнародне приватне право», а також врахував, що на момент реєстрації шлюбу сторони проживали на території Італії та для регулювання своїх майнових відносин у шлюбі застосували право цієї держави, обравши при укладенні шлюбу 24 листопада 2014 року режим роздільного володіння майном, а не режим спільної сумісної власності подружжя.

Полтавський апеляційний суд став на бік позивача. Судді вважали, що застосуванню підлягає українська презумпція спільності майна подружжя, а відповідачка не спростувала, що квартира була спільною.

Апеляційний суд з посиланням, зокрема на положення статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», вважав, що суд першої інстанції при вирішенні заявленого спору помилково не застосував норми законодавства України, які передбачають презумпцію спільності майна подружжя.

Суд вважав, що оскільки відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна подружжя щодо спірної квартири ця квартира є об`єктом спільного майна подружжя, а відтак підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Також апеляційний суд взяв до уваги офіційний переклад на українську мову пункту 3 угоди про розлучення за взаємною згодою сторін від 04 липня 2022 року та пункту 6 рішення суду м. Фоджа Італійської Республіки від 10 січня 2023 року і дійшов висновку, що при проведенні процедури розлучення в Італії сторони узгодили отримання дружиною аліментів від чоловіка та її відмову від будь-яких інших претензій фінансового характеру, що виникають із подружніх відносин.

Перед Верховним Судом постало ключове питання:  чи може український суд ігнорувати обраний в Італії режим роздільності майна, якщо нерухомість знаходиться в Україні?

Верховний Суд, з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», правової позиції, сформульованої у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 522/13922/18, та з огляду на надані сторонами висновки італійських адвокатів, дійшов висновку про достатність інформації для встановлення змісту норм права Італії, які регулюють спірні правовідносини.

За загальним правилом, як в законодавстві України, так і в законодавстві Італії діє презумпція спільності майна подружжя.

Таку презумпцію передбачає зокрема, в України:

- частина третя статті 368 Цивільного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом;

- стаття 60 Сімейного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

в Італії:

- стаття 159 Цивільного кодексу Італії, за змістом якої, за відсутності угоди між подружжям діє режим спільності майна подружжя;

- стаття 177 Цивільного кодексу Італії, за змістом якої, за загальним правилом майно набуте подружжям під час шлюбу, належить до спільної власності подружжя.

Водночас, як законодавство України, так і законодавство Італії передбачає право подружжя на укладення між собою угоди (договору), якою може бути визначено інший правовий режим майна набутого під час шлюбу.

В Україні такою угодою є шлюбний договір, який може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям (частина перша статті 92 СК України) та яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки (частина перша статті 93 СК України).

Відповідно до частини другої статті 97 СК України сторони (шлюбного договору) можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

За змістом статті 162 Цивільного кодексу Італії, подружжя має право укласти між собою шлюбний договір, а також обрати режим роздільного володіння майном безпосередньо під час укладення шлюбу зробивши про це відповідну заяву в акті про шлюб.

Саме цим правом і скористались сторони розглядуваної справи укладаючи шлюб 24 листопада 2014 року в Італії, і, обравши своєю заявою режим роздільного володіння майном.

Наявність заяви сторін та обраний ними правовий режим майна подружжя посвідчено уповноваженою посадовою особою Муніципалітету Сан-Джованні Ротондо в офіційному документі.

Вказане дає підстави для висновку, що дії сторін шляхом обрання під час укладення шлюбу в Італії режиму роздільного володіння майном необхідно розглядати як правочин (угоду) щодо правового режиму майна, яке зокрема буде набуто подружжям під час шлюбу.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо визнання такої угоди недійсною компетентними органами Італії або її розірвання чи зміну на момент укладення відповідачкою договору купівлі-продажу спірної квартири  11 листопада 2021 року.

Обраний подружжям при укладенні шлюбу в Італії режим роздільності майна є елементом їхнього сімейного правового статусу та виконує ту саму функцію, що й шлюбний договір у праві України. Відмінність у юридичній конструкції не змінює ідентичності правових наслідків, а отже не може бути підставою для ігнорування такого вибору при вирішенні спору з іноземним елементом щодо майна набутого під час шлюбу.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно (зокрема постанови від 05 березня 2025 року у справі № 362/1998/23, від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21, від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 та інші) дотримується підходів про те, що:

- для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин;- автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі

та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб;

- шлюбний договір покликаний забезпечити регулювання приватних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків;

- сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності шлюбного договору мають тлумачитися судом з урахуванням принципу тлумачення favor contractus на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Застосовуючи вказані принципи у розглядуваній справі, Верховний Суд вважає, що сторони добровільно, на власний розсуд, укладаючи між собою 24 листопада 2014 року угоду про вибір режиму роздільного володіння майном, діяли з метою настання відповідних юридичних наслідків, на які спрямована така угода, а не для того аби в подальшому стверджувати, що ця угода (без її розірвання чи визнання недійсною) не створює для них тих юридичних наслідків, на які вона була спрямована.

Правовими наслідками укладеної сторонами розглядуваної справи угоди за змістом статті 215 Цивільного кодексу Італії є, окрема те, що кожен із подружжя зберігає виключне право власності на майно набуте під час шлюбу.

Ці правові наслідки не суперечать правопорядку України, а узгоджуються зокрема із положеннями статті 97 Сімейного кодексу України, згідно з якими сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Щодо поширення дії угоди про вибір правового режиму майна, укладеної подружжям в Італії, на спірну квартиру, Закон України «Про міжнародне приватне право» містить Розділ ІХ «Колізійні норми сімейного права» (статті 55-69).

Відповідно до статті 61 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив`язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Відповідно до статті 22 Регламенту Ради (ЄС) від 24 червня 2016 року № 2016/1103 здійснення посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного права та визнання і виконання рішень у питаннях режиму майна подружжя (Council Regulation (EU) 2016/1103 of 24 June 2016 implementing enhanced cooperation in the area of jurisdiction, applicable law and the recognition and enforcement of decisions in matters of matrimonial property regimes) подружжя або майбутнє подружжя можуть домовитися про визначення або зміну права, що застосовується до режиму їхнього майнового співіснування, за умови, що це право є одним із наступних: (a) право держави, де подружжя або майбутнє подружжя, або один з них, має звичайне місце проживання на момент укладення угоди; або (b) право держави, громадянством якої є будь-хто з подружжя або майбутнього подружжя на момент укладення угоди.

Аналіз змісту статті 21 Регламенту Ради (ЄС) від 24 червня 2016 року № 2016/1103 вказує на єдність застосовного права щодо правового режиму майна подружжя, незалежно від місця знаходження активів подружжя.

Отже домовленість (угода) подружжя про режим роздільності майна є елементом сімейного майнового статуту і має універсальний характер, поширюючись на все майно подружжя незалежно від місця його знаходження. Прийняття протилежного підходу призвело б до фрагментації правового режиму майна подружжя та суперечило б основоположним засадам міжнародного приватного права.

Обставини справи дають підстави для висновку, що майнові наслідки шлюбу сторін, укладеного в Італії, з урахуванням угоди щодо правового режиму майна подружжя, визначаються саме цією угодою, укладеною відповідно до законодавства Італії.

У сторін були відсутні легітимні очікування з приводу того, що укладена ними угода про правовий режим майна набутого під час шлюбу, не буде поширюватись на майно, придбане в Україні.

Україна не є «правовим островом», де не діє міжнародне приватне право.

Конституцією України підтверджено європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.Україна є однією з держав-співзасновниць Організації

Об`єднаних Націй, членом Ради Європи та державою-кандидатом на вступ до Європейського Союзу.

З огляду на викладене, укладена між сторонами угода про вибір правового режиму роздільного володіння майном має бути врахована під час вирішення розглядуваного позову про поділ майна, а придбана відповідачкою під час дії цієї угоди спірна квартира не належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, як помилково вважав апеляційний суд і, відповідно не підлягає поділу між сторонами, як спільне майно подружжя.

Щодо посилань апеляційного суду на положення статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з якими право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом, то Верховний Суд враховує, що у справах з іноземним елементом, застосування українського права як lex rei sitae (закон місця знаходження речі) до нерухомого майна, не означає автоматичне застосування українського права і до визначення правового режиму майна подружжя та не може бути підставою для ігнорування чинного між подружжям режиму роздільності майна, встановленого за італійським правом.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.