ВС: втрата судової справи на окупованій території не є підставою для відмови у новому позові

Тисячі судових справ після окупації частини території України фактично опинилися поза доступом учасників процесу та судової системи. Частина матеріалів не була евакуйована, а тому сторони стикаються з питанням: що робити, якщо стара справа формально існує, але отримати її матеріали неможливо.

У справі № 369/5483/25 від 8 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висловився щодо того, як судам встановлювати тотожність позовів у ситуаціях, коли матеріали попередньої справи залишилися недоступними.

Обставини справи

У березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства економіки України, в якому просив поновити його на посаді виконуючого обов’язки директора державного підприємства, стягнути заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Крім того, позивач посилався на втрату незакінченого судового провадження у справі № 415/8728/18, яка розглядалася Лисичанським міським судом Луганської області та стосувалася спору про незаконність звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, вважаючи, що у провадженні іншого суду перебуває справа між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Апеляційний суд скасував таку ухвалу та направив справу для продовження розгляду, зазначивши, що матеріали справи не містять належних доказів тотожності сторін, предмета та підстав двох позовів.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України подало касаційну скаргу, наполягаючи, що спір є тотожним, а тому суд першої інстанції правомірно застосував пункт 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, і є заходом на шляху недопущення винесення судами суперечливих та взаємовиключних судових рішень.

За змістом наведеної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Суд наголосив, що нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Звернувшись до висновків ВП ВС, касаційний суд вказав, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Водночас подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо попередньої справи, Верховний Суд зазначив, що сам собою факт непередання матеріалів справи до іншого суду не свідчить безумовно про втрату незакінченого судового провадження та не підтверджує наявності юридичного факту втрати справи.

Також Суд підкреслив, що відсутність процесуального рішення про втрату провадження, його закриття чи залишення позову без розгляду сама собою також не є достатньою підставою для висновку про тотожність спорів у розумінні пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

ВС наголосив, що матеріали цієї справи не містили належних та достатніх відомостей, які б давали можливість беззаперечно встановити тотожність предмета та підстав позову у двох справах.

Сам факт наявності у провадженні іншого суду справи за участю тих самих сторін не є достатнім для застосування пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Встановлення тотожності позовів потребує безпосереднього дослідження судом предмета та підстав заявлених вимог у кожній конкретній справі.

Окремо Суд погодився з висновком апеляційної інстанції щодо неможливості зробити однозначний висновок про тотожність спорів без матеріалів попередньої справи.

ВС вказав, що з часу відкриття провадження у першій справі минуло понад шість років, а тому без дослідження матеріалів відповідної справи неможливо безумовно встановити тотожність юридичних фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У підсумку Суд зазначив, що апеляційний суд правильно врахував необхідність забезпечення права особи на доступ до суду та недопустимість обмеження такого права за відсутності беззаперечно встановлених процесуальних підстав.

Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Таким чином Суд підтвердив, що сам факт існування старої справи не дає підстав автоматично відмовляти у відкритті нового провадження. Для цього необхідно довести, що спори є тотожними за сторонами, предметом і підставами.

Читайте також у матеріалі «Судово-юридичної газети» про те, що окупація сама по собі не гарантує поновлення процесуальних строків.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.