Коли рішення судді про арешт може стати злочином: Верховний Суд роз’яснив
При розгляді обвинувачення судді в завідомо незаконному триманні під вартою обґрунтованість такого рішення, оцінка обставин, розглянутих суддею, або правильність застосування нею матеріального або процесуального закону не свідчать про завідому незаконність рішення в значенні ст. 371 КК, а є підставою для оскарження такого рішення до вищих судових інстанцій. Вирішальною ознакою для засудження особи за ст. 371 КК є суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, яка характеризується виключно прямим умислом та обов’язковою ознакою завідомості.
Обставини справи: суддя обвинувачувалась у тому, що в особистих інтересах постановила завідомо неправосудні рішення, внаслідок чого двоє потерпілих незаконно тримались під вартою в СІЗО.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд виправдав суддю за ч. 3 ст. 371 КК за недоведеністю, що в її діянні є склад інкримінованого злочину. Апеляційний суд змінив цей вирок, виключивши з нього висновки про:
- нікчемність повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК;
- неправомірність зміни обвинувачення під час судового розгляду з ч. 2 ст. 375 КК на ч. 3 ст. 371 КК;
- недопустимість частини доказів у звʼязку із зміною підслідності кримінального провадження.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілого вважають, що на момент постановлення суддею ухвал були відсутні підстави для тримання потерпілих під вартою.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення суддів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначила, що при розгляді обвинувачення у завідомо незаконному триманні під вартою, що здійснюється на підставі ухвали судді, предметом розгляду не є сама по собі обґрунтованість такого рішення, оцінка обставин, розглянутих суддею, або правильність застосування нею матеріального або процесуального закону. Ці аспекти є підставою для оскарження такого рішення до вищих судових інстанцій, але як такі не свідчать про завідому незаконність рішення в значенні ст. 371 КК. Вирішальною ознакою для засудження особи за ст. 371 КК є суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, яка характеризується виключно прямим умислом та обов’язковою ознакою завідомості.
Завідомість означає достовірне знання суб’єктом злочину певних фактичних або юридичних обставин до моменту вчинення діяння. У контексті ст. 371 КК це означає, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, мав достеменно, із повною очевидністю усвідомлювати, що таке рішення буде незаконним. Для цього сторона обвинувачення має довести, наприклад, що суддя не міг не розуміти, – здійснивши передбачені законом процесуальні дії, – що для взяття під варту немає жодних підстав, оскільки докази свідчать про непричетність особи до кримінального правопорушення або про те, що ніякого правопорушення не сталося, або що надані слідчим та прокурором матеріали є сфальсифікованими чи очевидно недостатніми з погляду об’єктивного спостерігача, що правопорушення, інкриміноване особі, не допускає застосування такого запобіжного заходу тощо.
Верховний Суд зазначає, що на цьому етапі кримінального провадження суддя не може вимагати від сторони обвинувачення довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Стороні обвинувачення достатньо довести наявність обставин, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа може бути причетна до правопорушення. Перевірка обставин, які стали підставою для такої підозри, є предметом подальшого розслідування.
Тому сторона обвинувачення, обвинувачуючи суддю за ст. 371 КК, має надати докази завідомої незаконності судового рішення, які виходять за межі звичайної оцінки такого рішення вищою судовою інстанцією в звичайному процесуальному порядку.
Суддя під час розгляду заслухала потерпілих та свідків і встановила, що потерпілі були затримані при перевезенні значної кількості автомобільних шин в напрямку центра Києва. На той час було відомо, що шини використовувалися протестувальниками у протистоянні з силовими підрозділами, яке відбувалося на майдані Незалежності та прилеглих районах як засіб створення димових завіс та барикад. На підставі цих доказів вона зробила висновок про їх можливу причетність до цих подій. За таких обставин Верховний Суд не може погодитися з твердженням сторони обвинувачення, що суддя під час ухвалення рішень на цьому етапі розслідування завідомо знала про непричетність потерпілих до подій, які відбувалися в цей період в центрі Києва.
Хоча Верховний Суд визнає скудність обґрунтування суддею наявності ризиків, які зумовили застосування запобіжного заходу, однак не вважає, що цей недолік рішень виходить за межі питань, які є предметом звичайного оскарження судового рішення і поза розумним сумнівом свідчить про завідомо незаконне рішення судді в значенні ст. 371 КК. Також Верховний Суд не вбачає порушення з боку судді у тому, що вона відмовила у переданні потерпілих на поруки за відсутності поручителів, оскільки у цьому випадку суддя проявила необхідну обачність при ухваленні рішення.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 26 травня 2026 у справі № 369/6970/15-к (провадження № 51-5580км24).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
