Верховний Суд вирішить чи можна залишати штучні позови без розгляду вже на підготовчій стадії процесу

Перед Верховним Судом у справі № 910/10837/25 постало питання щодо обґрунтованості постанови апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, постановлену на стадії підготовчого провадження (у підготовчому засіданні), у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами (поданням позовів та численних процесуальних заяв в різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній).

У зв’язку із цим справу №910/10837/25 вирішено передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставами для такого рішення стало наступне.

Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування п.3 ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №910/10680/21 (колегія суддів для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності) про те, що суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

Колегія суддів вважала вказаний висновок таким, що не відповідає як змісту самої норми ст.43 ГПК, так і завданням та основним засадам господарського судочинства.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від вказаного висновку, виходячи з таких мотивів.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3 ст.43 ГПК).

Отже, зі змісту норми ст.43 ГПК вбачається, що процесуальним законом допускається не лише залишення позову без розгляду, але і його повернення.

При цьому із самої суті такої процесуальної дії як повернення позову випливає, що вона вчиняється ще до відкриття провадження у справі, тобто на стадії більш ранній, аніж підготовче провадження.

Якщо позов не було повернуто, а суд відкрив провадження у справі, то залишення позову без розгляду як штучного чи завідомо безпідставного на підставі приписів ст.43 ГПК має відбуватися переважно саме до початку розгляду такого позову по суті, адже штучність чи безпідставність позову має бути настільки очевидною для суду, що немає потреби у дослідженні доказів, встановленні обставин справи тощо.

Відповідна стаття спрямована на те, щоб виключити завантаження судів позовами, які апріорі, за жодних обставин, не мають жодних шансів на задоволення.

Термін "завідомо" має два основних значення:

- свідомо, навмисно (дія вчиняється свідомо, з розумінням її значення та наслідків),

- явно, очевидно, наперед відомо (результат дії відомий заздалегідь).

Відповідно, висновок про те, що залишення позову без розгляду на стадії підготовчого провадження не допускається через те, що на цій стадії начебто неможливо достеменно встановити усі обставини, що можуть свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, суперечить самому змісту ст.43 ГПК (а саме положенням п.3 ч.2 у взаємозв`язку із ч.3 цієї статті).

При цьому безпідставність позову (як форму зловживання) не потрібно плутати з не зазначенням стороною підстав позову. Такі позови можуть містити розлогу аргументацію, сторона може надати значну кількість доказів.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17.

Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №318/89/18).

Підпункт "b" п.3 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що Суд може відхилити заяву як неприйнятну, якщо вона є явно необґрунтованою або якщо заявник зловживає правом на звернення. Така практика стала відповіддю на спроби подання великої кількості формальних чи ідентичних заяв без наміру досягти реального захисту.

Таким чином, у випадку, якщо для суду є очевидним те, що поданий позов спрямований не на реальний захист цивільного права та/або інтересу, а з іншою недобросовісною метою, суд не зобов`язаний переходити до стадії розгляду справ по суті для дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, неефективно витрачаючи при цьому відповідні ресурси, зокрема часові, оскільки це призведе до додаткового завантаження судової системи та, відповідно, до порушення завдань та принципів судочинства щонайменше по відношенню до тих добросовісних осіб, які очікують на судовий захист у інших справах.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №910/10680/21 (колегія суддів для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності), про те, що суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності позбавлений можливості достеменно встановити усі обставини, що могли б свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності позову, а тому визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.43 ГПК та залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

Аналогічний висновок викладено також у постанові від 18.11.2021 у справі №910/4650/21 (ухвалена колегією суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів) та на який послався Верховний Суд у справі №910/10680/21, а також у постанові від 23.07.2024 у справі №910/15178/23 (ухвалена колегією суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів), з посиланням на два попередні рішення Верховного Суду.

Натомість колегія суддів вважає, що суд може як повернути позовну заяву ще до відкриття провадження у справі, так і залишити позов без розгляду після відкриття на стадії підготовчого провадження, що безпосередньо випливає зі змісту п.3 ч.2 та ч.3 ст.43 ГПК, а також відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства. При цьому, штучність чи безпідставність позову має бути настільки очевидною для суду, що немає потреби у дослідженні доказів, встановленні обставин справи тощо.

Як з цим борються за кордоном

У рішенні від 15.09.2009 у справі "Mirolubovs and others v. Latvia" (заява №798/05) Європейський суд з прав людини зазначає, що поняття "зловживання" у значенні ст.35 Конвенції варто розуміти як факт реалізації права суб`єктом поза його призначенням (п.62). Будь-яка поведінка заявника, яка явно суперечить призначенню права на звернення до Суду, встановленого Конвенцією, та перешкоджає належній роботі Суду або належному проходженню процедури в Суді, може бути кваліфікована як зловживання. Так само зловживанням є подання заявником до Суду численних суперечливих і явно необґрунтованих заяв, аналогічних до його заяви, яка вже була визнана неприйнятною в минулому (п.65).

У справі Zambrano v. France (заява №41994/21) (ухвала від 21.09.2021) Суд визнав подання численних скарг частиною спланованої кампанії, яка була спрямована на перевантаження Суду та підрив його ефективності. Було зрозуміло, що переслідувана ціль полягала не в тому, щоб виграти ці справи, а, навпаки, щоб викликати "перевантаження та відставання" в Суді, "паралізувати його роботу", "створити відносини влади" з метою "вести перемовини" з Судом, погрожуючи його роботі, та "вивести зі строю систему", в якій Суд відігравав ключову роль. В результаті Суд відхилив заяви з огляду зловживання правом на звернення.

В системі загального права концепція abuse of process (дослівно - "насилля над процесом, його зґвалтування") стала ключовою для забезпечення належного функціонування судової системи та запобігання ситуаціям, коли процес використовується як інструмент тиску, затягування чи маніпуляцій.

У справі Henderson v Henderson ([1843-60] All E.R. Rep. 378) "Канцлерський суд" ("Court of Chancery") зазначив, що сторони зобов`язані пред`являти всі свої вимоги в межах одного провадження, і повторне порушення вже вирішених питань без належного обґрунтування становить зловживання процесуальними правами. Ця позиція спрямована на запобігання дублюванню судових процесів та гарантує, що ресурси правосуддя використовуються ефективно.

У контексті правової системи США важливим інструментом запобігання зловживанням процесуальними правами є Rule 11 of the Federal Rules of Civil Procedure (Правило 11 Федеральних правил цивільного судочинства). Це правило запроваджує стандарти поведінки для адвокатів та сторін при поданні до суду позовних заяв, клопотань та інших документів. Його основною метою виступає гарантування, що кожен документ подається лише після належної правової та фактичної перевірки і не використовується з неналежною метою, наприклад, для затягування процесу чи переслідування опонента.

Наприклад, у справі Harrison Prosthetic Cradle Inc. v. Watson Guide IP LLC (2022) суд розглядав подання позову, який вже раніше було відхилено в іншій юрисдикції, як потенційне порушення принципів сумлінності.

У справі Дональда Трампа проти Гілларі Клінтон (2022), коли колишній президент подав 108-сторінковий позов про нібито змову проти нього під час виборів 2016 року, суд визнав позов безпідставним і таким, що порушує Правило 11. Позов став прикладом застосування Правила 11 для захисту судової системи від використання її для політичного чи репутаційного тиску.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.