Судді ВС проаналізували практику у справах щодо спадкування та в кредитних спорах за участю ВПО

Про примат волі заповідача у спадкових спорах і застосування спеціального законодавства у кредитних спорах, боржником у яких є внутрішньо переміщена особа, говорили суддя Великої Палати Верховного Суду Сергій Мартєв і суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Петров під час тренінгу «Спори у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб».

Євген Петров проаналізував судову практику в спадкових спорах. Він зауважив, що деякий час існувало багато спорів, у яких сторони намагалися вжити заходів, щоб скасувати волю заповідача. ВС сформулював правову позицію про те, що воля заповідача має примат над усім іншим, і будь-які процедурні питання не можуть її скасувати. 

Суддя навів постанову ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17. У цій справі позивач вказував на нікчемність заповіту через те, що нотаріус посвідчив його не в межах свого нотаріального округу. ВП ВС вказала, що це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та призводять до нікчемності заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 Кодексу. Розширене розуміння вимог до форми і порядку посвідчення заповіту матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Також доповідач розповів про постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21. Відповідно до обставин цієї справи позивачка вважала, що заповіт є нікчемним, оскільки особа, яка його посвідчувала (секретар сільської ради), не мала на це повноважень, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Суд вказав, що це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми заповіту та порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

У цих постановах ВС продовжує послідовно вказувати на те, що воля заповідача є головною. Зокрема, було також зроблено висновки, що не є підставою для нікчемності заповіту внесення відомостей у реєстр після смерті заповідача, незазначення в заповіті місця його складання та ін.

Євген Петров звернув увагу на постанову від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого 2017 року щодо поважності причин для поновлення строку для прийняття спадщини. ВП ВС акцентувала, що наявність заповіту, про який не знав спадкоємець, є поважною причиною, однак лише якщо спадкоємець не був спадкоємцем першої черги за законом (тоді він мав вчинити певні дії щодо прийняття спадщини).

У постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 ОП КЦС ВС роз’яснила питання щодо спадкування обов’язкової частки у спадщині, яка не була оформлена. Суд зробив висновок, що така частка трансформувалася в майнове право, яке підлягає спадкуванню (майнове право може входити до спадкової маси).

Доповідач навів постанову ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц. У цій справі відповідач оформив право на спадщину на підставі рішення суду про встановлення факту його проживання зі спадкодавцем та продав успадковану квартиру. Після цього відповідне судове рішення було скасоване, і міська рада просила суд, зокрема, визнати спадщину відумерлою та витребувати квартиру в покупця на її користь. ВП ВС не задовольнила такі вимоги, натомість вказала, що якщо застосовувати аналогію закону (ст. 1280 ЦК України), то територіальна громада має право на отримання грошової компенсації.

Суддя проаналізував постанову КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі № 524/1413/22, яка стосувалася прийняття спадщини на тимчасово окупованій території. Суд вказав, що звернення позивача із заявою про прийняття спадщини на території окупованої Автономної Республіки Крим не могло розцінюватися як належне, оскільки ця територія не контролюється органами державної влади України.

Євген Петров розглянув також судову практику щодо розірвання спадкового договору, усунення від права на спадкування на підставі ст. 1224 ЦК України, спадкування з іноземним елементом та ін.

Сергій Мартєв виступив із доповіддю на тему «Кредитні правовідносини: особливості для ВПО». Він зазначив, що з 2021 року на розгляді КЦС ВС перебувало лише шість справ відповідної категорії. Це свідчить про те, що ті мінімальні гарантії для ВПО у кредитних правовідносинах, які надані спеціальним законодавством, майже не застосовуються на практиці. Проблема в тому, що, по-перше, ВПО недостатньо поінформовані про відповідні гарантії. По-друге, під час розгляду кредитних спорів за участю ВПО фактично не встановлюється їх спеціальний статус внутрішньо переміщених осіб, який зумовлює специфіку розгляду спору. Доповідач зауважив, що судам необхідно перевіряти статус фізичної особи і відповідно до її статусу обирати норми, які регулюють спірні правовідносини. 

Законодавство, яке дотичне до кредитних спорів за участю ВПО, зазначив суддя, складається із загальних норм (стосуються всіх позичальників під час воєнного стану) і спеціальних норм (стосуються лише ВПО).

Щодо першої категорії слід звернути увагу на Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Зокрема, цим Законом внесено зміни до пунктів 18, 19 «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України, відповідно до яких, зокрема на період воєнного стану, позичальників звільнено від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення сплати за кредитним договором.

В аспекті спеціальних норм Сергій Мартєв навів Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Стаття 15 цього Закону, зокрема, передбачає, що упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов’язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об’єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Щоправда, норма поширюється лише на житло: квартири площею до 60 кв. м, будинки – до 120 кв. м.

Доповідач розповів про Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Цей Закон запровадив мораторій на виконання договірних зобов’язань і на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними й іншими договірними зобов’язаннями на час проведення АТО для громадян, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися в період із 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Стаття 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачає, що загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є ВПО, не може перевищувати суму процентів, нарахованих протягом строку, на який надавався кредит (позика) за мінімальною ставкою, визначеною в договорі.

Відповідно до цієї статті, за невиконання чи неналежне виконання ВПО зобов’язань за кредитним договором та/або договором позики не нараховується неустойка (штраф, пеня), не настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, не застосовуються інші санкції майнового характеру. Кредитор зобов’язаний здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором та/або договором позики в семиденний строк з дня надходження письмового звернення від внутрішньо переміщеної особи. А якщо кредитор цього не зробив, то така заборгованість вважається автоматично перерахованою.

Відступлення (продаж, передання) права вимоги за кредитним договором та/або договором позики, позичальником за яким є ВПО, визначена в ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», без згоди боржника забороняється (крім випадків, коли проводиться ліквідація кредитора).

Доповідач звернув увагу, що вказана стаття не поширюється на осіб, які залишилися проживати на окупованих територіях, а також осіб, що на дату окупації вже мали прострочену заборгованість. «Таким чином законодавець реалізував принципи розумності, добросовісності та справедливості: якщо особа не є добросовісним боржником, відповідні гарантії їй не надаються», – сказав Сергій Мартєв.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.