Верховний Суд роз’яснив, що є зловживання правом

Коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право є зловживання правом. 

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув у справі № 910/5251/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що ПАТ «Б» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ «К», ТОВ «І», Державної організації (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" та товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» про визнання недійним електронних торгів та договору відступлення прав вимоги.

Від ТОВ «Ф» до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій заявник просив визнати за ТОВ «Ф» права вимоги стягнення з ПАТ «Б» суми заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію.

Ухвалою господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву про визнання права вимоги залишено без розгляду. Північний апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та повернув справу на розгляд до суду першої інстанції.

Судове рішення обґрунтоване тим, що суд першої інстанції жодним чином не зазначив, у чому саме полягає штучність та безпідставність поданого позову та яка мета його подання.  Не встановлено судом першої інстанції й обставин того, що подання зустрічного позову мало своєю матою перешкоджання провадженню у даній справі або затягування її розгляду. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт наявності у провадженні господарського суду справи в межах якої розглядаються вимоги про стягнення з ПАТ «Б» на користь ТОВ «Ф» заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію, не може свідчити про безпідставність та штучність зустрічного позову у даній справі, таким чином, питання штучності позову, не може вирішуватися на стадії подання позову без з’ясування обставин справи.

Висновок Верховного Суду

Ухваленим рішенням про визнання права повинно вирішуватися спір по суті, а не встановлюватися факти, якими не завершується вирішення спору та не відбувається поновлення порушених прав позивача. Отже, вимоги про визнання права вимоги на стягнення суми заборгованості за договором не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами. При цьому у разі задоволення вимог про визнання права такі вимоги не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Водночас, суд першої інстанції зазначив і учасниками по справі не заперечувалось, що у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/445/19 предметом спору є вимоги ТОВ «Ф» про стягнення з ПАТ «Б» заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про безпідставність і штучність зустрічного позову у справі № 910/5251/20 є очевидним і явним враховуючи наявний майновий характер спору у справі № 911/445/19, і в якому і так має бути вирішено питання права вимоги на стягнення; та характер спірних правовідносин їх предмет і підстави доказування у справі 910/5251/20 за позовом ПАТ «Б» про визнання недійними електронних торгів та договору відступлення права вимоги. Водночас зустрічний позов повинен бути взаємопов’язаний з первісним.

ВС наголосив, коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право є зловживанням правом.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що подання даного зустрічного позову, за даних конкретних обставин у цій справі у їх взаємозв’язку, не можна розцінювати як зловживання процесуальними правами, оскільки воно було наслідком звернення первісного позивача з позовом про визнання недійними електронних торгів, та мало на меті захист невизнаних, на думку зустрічного позивача, його прав у передбачений процесуальним законом спосіб.

Також ВС звернув увагу, що процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб’єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані  досягненню головної мети – ухваленню законного та обґрунтованого рішення,  а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

ВС наголосив, що господарський процесуальний обов’язок сторони – це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб’єктивному процесуальному праву суду.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду, та залишив у силі ухвалу господарського суду міста Києва.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо порядку застосування позовної давності.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.