Що може бути підставою для повернення касаційної скарги: роз’яснення ВС

Порушення вимог процесуального закону стосовно вимог до оформлення тексту касаційної скарги, зокрема, щодо необхідності зазначення підстав для касаційного оскарження з детальним обґрунтуванням неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення процесуального права є підставою для застосування судом касаційної інстанції положень п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України, якою встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши касаційну скаргу за позовом до Пенсійного фонду про визнання протиправними дій, зобов’язання провести перерахунок пенсії.

Суд, зокрема, вказав, що в тексті касаційної скарги повинні зазначатися підстави для касаційного оскарження з детальним обґрунтуванням неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог ст. 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, яка сформована у низці рішень та зводиться до того, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою; такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі; умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Ухвала Верховного Суду від 31 серпня 2018 року у справі № 813/179/18.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про рішення Верховного Суду щодо того, чи може тлумачення права бути нововиявленою обставиною. Скаржник домагався перегляду судового рішення на підставі висновку лінгвістичної експертизи статті Кримінального кодексу.

Також ми повідомляли, що укладення договору оренди не є гарантом виселення. Верховний Суд роз’яснив, за яких умов можливе примусове виселення.

Ще раніше стало відомо, що Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спорів щодо усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, заарештоване в рамках кримінального провадження.