Новела процесу – спрощене провадження: правова природа, ознаки, процедура

13:44, 5 липня 2017
Газета: 11-18 (380-387)
Проект процесуальних кодексів містить для суддів чимало новел.
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Ткачук О. С.
Суддя, вчений секретар Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, доктор юридичних наук, доцент 


У березні 2017 року Президент України вніс до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким також пропонується внесення змін, зокрема до Кримінального процесуального кодексу України, зареєстрований за № 6232.

Проект закону містить чимало новел для процесу, які суди ніколи не застосовували. У зв’язку з цим важливим є розуміння суті цих новел і підготовка суддів до їх застосування.

Однією з таких суттєвих новел процесу є введення нового виду судового провадження, наряду з наказним, позовним і окремим провадженням, ще і спрощеного провадження (глава 10 розділу III проекту ЦПК).

Вчені зазначають, що структура проекту ЦПК (структура судочинства) концептуально будується на системі проваджень судочинства, які згідно з визначеною законом юрисдикцією уособлюють автономні процесуальні порядки розгляду справ. Отже, у процесі з’являється новий вид провадження, який містить певну процедуру розгляду справ.    

Тож перш за все слід з’ясувати, що собою представляє спрощене провадження, які його загальні умови. А у подальших публікаціях ми детально зупинимося на запропонованій у проекті кодексу процедурі розгляду справ у порядку спрощеного провадження та можливих проблемах для судової практики і як їх слід вирішувати.

У контексті конституційної реформи питання підвищення ефективності цивільного судочинства з точки зору його прискорення та спрощення привертають все більшу увагу як науковців, так і практиків. При цьому наріжним каменем будь-яких змін у цьому напрямку залишається необхідність забезпечення принципу пропорційності між публічними та приватними інтересами з метою забезпечення кожному мінімальних гарантій права на справедливий судовий розгляд у контексті п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. З цієї точки зору введення спрощених проваджень та процедур має розглядатися, з одного боку, як спосіб забезпечення доступу до правосуддя за рахунок зменшення судових витрат та більш гнучкої процедури із меншим ступенем формалізації, а з іншого – як спосіб зменшення державних витрат на судову систему та підвищення ефективності судового адміністрування.

Дослідження в межах руху за доступність правосуддя («третя хвиля» всесвітнього руху «Доступність правосуддя») дало поштовх до вивчення проблематики спрощення проваджень у компаративістський перспективі з метою узагальнення найкращих національних практик, дослідження тенденцій у цій сфері та подальшого вироблення певних стандартів спрощених проваджень та процедур на міжнародному рівні. Сучасний дискурс у дослідженні зазначеної проблематики у межах Європи пов’язаний із визнанням спрощення цивільного судочинства одним із пріоритетних напрямків реформування національних та наднаціональних норм, що гарантують право на судовий захист у цивільних справах.

У вітчизняній науці цивільного процесуального права проблематика спрощених проваджень зводиться, як правило, до дослідження наказного провадження як спрощеного виду цивільного судочинства, натомість системного аналізу феномену спрощення цивільного судочинства, а також дослідження інших видів спрощених проваджень, окрім наказного, приділяється увага лише окремими вченими і то лише фрагментарно. При цьому досі неусталеними є підходи до розуміння сутності та природи спрощених проваджень, їх ознак, співвідношення із загальною позовною формою захисту цивільних прав, свобод та інтересів тощо. Так, у вітчизняній літературі найчастіше до спрощених проваджень та процедур відносять наказне провадження, інколи – заочний розгляд справи, що є невірним. У зарубіжній літературі зазначену категорію інтерпретують дещо ширше, відносячи до неї спрощене провадження в арбітражному судочинстві, окреме провадження, сумарне рішення та сумарний розгляд справи, проміжне та часткове рішення, виконавчий напис нотаріуса тощо.

У такому контексті, перш за все, слід з’ясувати значення поняття «спрощення у цивільному судочинстві». Словник української мови надає таке визначення лексемі «спростити» – робити простішим (будову, склад і т. ін. чого-небудь); зводити до небагатьох форм, звільняючи від усього зайвого, ускладненого; робити легшим для здійснення, використання і т. ін; полегшувати; робити більш доступним для розуміння.

Таким чином, спростити цивільне судочинство означає зробити його будову простішою, звільнити процесуальну форму від зайвих та ускладнених елементів, полегшити розгляд справи, зробити його більш доступним. Науковці вірно розмежовують спрощення процесу – як напрям у прагненнях законодавця (а також вчених, практиків, що вносять певні пропозиції) і спрощення як результат, тобто спрощене провадження. Діяльність законодавця зі спрощення призводить як до появи власне спрощених проваджень, так і до того, що в регламентації процедур на певних етапах судочинства відбувається їх спрощення. Крім того, спрощення може проявлятися в тому, що під цим стягом відбувається удосконалення ординарного процесу, причому таке спрощення не є диференціацією.

Виходячи із зазначеного, спрощення цивільного судочинства може розумітися принаймні у декількох значеннях. По-перше, як загальне спрощення ординарної процедури захисту прав – зміна звичайної, ординарної процесуальної форми шляхом звільнення її від зайвих, ускладнених, рудиментних, неефективних та таких, що не відповідають принципу пропорційності, виходячи із мети цивільного судочинства на сучасному етапі, елементів (процесуальних дій, стадій, процедур, проваджень) або заміни їх новими ефективними елементами цивільної процесуальної форми.

По-друге, спрощення можна розуміти як напрям диверсифікації цивільної процесуальної форми за рахунок виокремлення додаткових проваджень та процедур, що полягає у введенні поряд із звичайною, ординарною формою захисту цивільних прав інших самостійних спрощених проваджень та порядків для певних категорій справ, які позбавлені зайвих формальностей та не містять окремих елементів процесуальної форми, характерних звичайному порядку захисту.

По-третє, спрощення може проявлятися на рівні окремих процесуальних дій, коли поряд із загальним порядком розгляду справи на певних етапах вводяться альтернативні полегшені можливості вчинення окремих процесуальних дій.

Зупинимося лише на другому виді спрощення, який полягає у введенні поряд із загальним порядком розгляду цивільних справ спрощених проваджень та процедур та є наслідком диференціації цивільної процесуальної форми.

Складність визначення поняття «спрощене провадження» пов’язана, по-перше, із включенням до його обсягу значної кількості різнорідних процедур цивільного судочинства, що мають подекуди автентичну специфіку у національних правопорядках, по-друге, із неоднозначністю термінології, що застосовується для дослідження цього феномену, наприклад, спрощене провадження пов’язують із прискореним провадженням, що є невірним.

Для з’ясування співвідношення понять «спрощене» та «прискорене» провадження слід ураховувати наднаціональні підходи, що застосовуються у рамках Ради Європи та у національних правопорядках іноземних держав. Так, CEPEJ зазначає, що одним зі способів покращення відправлення правосуддя у розумні строки зі збереженням якості судових рішень, беручи до уваги особливості справи, що розглядається, є, по-перше, прискорені (або ургентні – urgent) провадження, спрямовані на кращу відповідність потребам осіб, що звертаються до суду, та, по-друге, спрощені або примирні процедури, які розраховані на розгляд простих або безспірних справ, щоб надати суддям більше часу для розгляду тих спорів, які вимагають ретельного судового розгляду у судових засіданнях.

Прискорені провадження найчастіше стосуються невідкладних та нагальних питань, та пов’язані із: а) запобіганням безпосередньої небезпеки або непоправної шкоди заявнику; б) забезпеченням доказів; в) спорами, в яких необхідне попереднє або проміжне рішення; г) трудовими спорами; д) захистом майнових інтересів заявника; ж) спорами за грошовими вимогами; з) справами про банкрутство; і) справами щодо шлюбних відносин, аліментних зобов’язань, справами, пов’язаними із захистом прав дітей. Натомість спрощені процедури найчастіше менш витратні та процес ухвалення рішення за ними є коротшим.

Із 47 країн, що взяли участь в опитуванні CEPEJ, 44 використовують у своїх правопорядках спрощені провадження у цивільних справах, серед яких найбільш популярний вид пов’язаний зі стягненням безспірних грошових вимог (наприклад, Mahnverfahren у Німеччині або Moneyclaim onlinе в Англії та Уельсі). Спрощені провадження можуть бути різних видів, наприклад, ухвалення судового рішення без проведення судового засідання або із проведенням останнього у кабінеті судді, ухвалення рішення суддею одноособово, спрощене судове рішення тощо. При цьому більше, ніж у половині опитуваних держав, спрощені процедури у цивільному судочинстві стосуються не тільки наказів про сплату, однак і проваджень за невеликими сумами. Як наслідок, у межах ЄС була розроблена спеціальна процедура European Small Claims Procedure, що була покликана спростити процедури за позовами на невеликі суми у справах з нерезидентами. Крім того, спрощені провадження можуть стосуватися вчинення дій, а також застосовуватися до виконавчих документів, трудових спорів, комерційних спорів.

Отже, на європейському рівні розмежовуються такі поняття, як «прискорені» та «спрощені» провадження та процедури. При цьому акцент у першому випадку робиться на темпоральну ознаку цивільного процесу, тобто на скорочення строків розгляду або вирішення певних питань невідкладно, як із застосуванням звичайної процедури без його якісного спрощення (наприклад, у випадку із розглядом трудових спорів, коли відповідно до ст. 157 ЦПК України закріплено скорочений строк розгляду даної категорій справ), так і окремі процедури, що мають відносно автономний характер (наприклад, процедура забезпечення доказів до подачі позовної заяви до суду, процедура забезпечення позову тощо), а також спрощені провадження. Натомість, якісні структурні зміни процесуальної форми, CEPEJ пов’язує лише із поняттям «спрощених проваджень та процедур».

Зазначений підхід має бути застосований і у вітчизняній доктрині цивільного процесуального права, відповідно до чого на загальному рівні слід розрізняти поняття «прискорення» та «спрощення» у цивільному судочинстві. Прискорення цивільного судочинства пов’язане із скороченням строків розгляду для певних категорій справ з урахуванням практики ЄСПЛ з точки зору важливості для заявника питання, що розглядається, а також закріпленням особливих процедур цивільного судочинства, які, використовуючи загальну модель судового засідання, покликані розглянути певні процесуальні питання, не пов’язані  із розглядом справи по суті, у скорочені строки порівняно із загальними правилами позовного провадження, наприклад, процедури забезпечення доказів або забезпечення позову, а також спрощені провадження. Поряд із цим, у випадках якісної зміни процесуальної форми у межах проваджень йдеться саме про спрощення, яке, звичайно, супроводжується прискоренням, однак, останнє тут виступає лише наслідком спрощення, і не має самостійного значення. При цьому, покладення в основу спрощення такої ознаки, як письмовий (документарний) характер провадження призводить до звуження розуміння спрощеного провадження, адже відсутність судового розгляду та письмовий характер провадження є лише одним із багатьох засобів спрощення.

Спірними у науці процесуального права є питання природи спрощених проваджень та їх співвідношення із загальним порядком розгляду справ. Одні вчені вважають, що спрощені провадження мають похідний характер від позовного, є субсидіарним стосовно нього, інші вчені зазначають, що у сучасних умовах слід говорити про певну переорієнтацію у розумінні загального та спрощених порядків, зважаючи на те, що більшість справ інколи розглядаються саме у спрощеному порядку.

Проте беззаперечним є той факт, що спрощені провадження мають похідний характер від загальної процедури розгляду цивільних справ – позовної форми захисту невизнаних, порушених та оспорюваних прав, свобод та інтересів, та є наслідком диверсифікації цивільної процесуальної форми. Зазначене відбиває історичний розвиток, еволюційний підхід до диверсифікації цивільної процесуальної форми. Поряд із цим, другий підхід відбиває сучасні тенденції функціонування спрощених проваджень та процедур на рівні зарубіжних національних правопорядків, адже принаймні деякі зі спрощених проваджень наразі є більш привабливими, або, як в деяких державах, єдиними можливими, для розгляду більшості справ.

Багато в чому підхід до розуміння природи спрощених проваджень пов’язаний із визначенням їх правосудних начал і це є дуже важливим, оскільки пов'язаний із таким феноменом як правосуддя. У літературі з цього приводу наводилися різні позиції, які, однак можна звести до декількох основних груп залежно від того, розглядають автори природу спрощених проваджень як правосудну або неправосудну. Прихильники першої групи розглядають спрощене провадження як частину процесуальної форми, визнаючи за ним правосудний характер. Інші розглядають спрощені провадження як такі, що знаходяться за межами процесуальної форми та визначають їх як неправосудну діяльність.

Прихильники третього – інтегрованого – підходу вважають, що спрощені провадження залежно від притаманних їм характеристик та особливостей можуть бути сформовані у законодавстві і у межах процесуальної форми, і бути виведеними за межі правосудної діяльності

Разом з тим, визначаючи природу спрощених проваджень, у кожному конкретному випадку слід виходити із сукупності його характерних ознак, які дозволяють виокремити різні типи спрощених проваджень. З цієї точки зору, спрощені провадження можуть мати як правосудну, так і неправосудні природу. Наприклад, наказне провадження не пов’язане із вирішенням спору про право, а тому виведене за рамки правосудної діяльності відповідно до норм національного законодавства. Поряд із цим, було б неприпустимим вважати неправосудною діяльність при розгляді справ, наприклад, у порядку треку за незначними позовами в Англії, де зазначений спосіб розгляду є загальним для цієї категорії справ. Таким чином, спрощені провадження на рівні національних правопорядків можуть мати як правосудну, так і неправосудну природу, залежно від їх типу та особливостей регламентації у національних правопорядках.

Аналіз зарубіжного законодавства та літератури із зазначеної проблематики дають змогу виокремити декілька ознак спрощених проваджень. Першою ознакою спрощених проваджень є їх деривативний характер стосовно ординарної позовної процесуальної форми, що проявляється у тому, що всі спрощені провадження та процедури є похідними від ординарної позовної форми захисту цивільних прав та є її модифікаціями. Другою ознакою спрощених проваджень є апроксимація цивільної процесуальної форми, що полягає у заміні ординарної складної процесуальної форми більш простими та «усіченими» її аналогами у межах спрощених проваджень. Третьою ознакою спрощених проваджень є їх більша доступність порівняно із ординарною формою захисту, яка, беручи до уваги складові доступу до суду в контексті п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, може проявлятися у: 1) менших ставках судового збору; 2) відсутності  вимоги про обов’язкове професійне представництво, тобто надання можливості особі діяти самостійно без представника.

Четвертою ознакою спрощених проваджень є обмежена або специфічна дія принципів цивільного судочинства. П’ятою ознакою спрощених проваджень є їх прискорений характер, що є наслідком дії інших ознак.

Також слід зазначити, що є два типи спрощених проваджень і їх слід розрізняти: спірні та безспірні. Безспірні спрощені провадження ґрунтуються на очевидності вимог, підтверджених безспірними, достовірними доказами. Основним видом такого провадження є наказне провадження. Другий тип спрощених проваджень пов’язаний із розглядом справ, де наявний спір про право, проте спрощення зумовлене особливістю спірних вимог, зокрема, невеликою ціною позову, нескладністю питань, що розглядаються тощо. Зазначений тип спрощених проваджень включає в себе, по-перше, провадження у так званих «незначних справах» (small claims), які у літературі тлумачаться, як справи порівняно невеликої важливості чи як справи з невеликою ціною позову, спрощення яких зумовлене необхідністю пропорційного співвідношення судових витрат, сплачених стороною, та суми позову, що розглядається або його важливістю для заявника. По-друге, до спрощених проваджень цього типу належать провадження у відносно «нескладних» справах, де повний судовий розгляд непотрібний, адже у справі відсутній спір про факти або, виходячи із доказової бази, особа не має перспектив на вирішення спору на її користь.

Позитивним кроком також слід визнати положення, відповідно до якого особа матиме право звернутися до суду в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ч. 2 ст. 162 Проекту змін до ЦПК).

Варто зазначити, що різниця між загальним порядком розгляду справ та спрощеними провадженнями за малими сумами (малозначні справи) може бути пояснена з точки зору принципу пропорційності. Проте було б неправильно вважати, що зазначені категорії спорів є менш важливими, враховуючи ціну позову. Спрощені провадження за малими сумами слугують для того, щоб зробити виконання та визнання прав та обов’язків простішим. Слід зауважити, що національна практика щодо того, позови з якою ціною слід вважати незначними різниться. Так, у Німеччині ця сума складає 600 євро, у Франції – 3800 євро, у Греції – 1500 євро, в Англії – 10000 фунтів стерлінгів, а для Європейської процедури за малими сумами – 2000 євро.

Проектом змін до ЦПК передбачено введення спрощеного позовного провадження, у порядку якого пропонується розглядати справи за позовними вимогами про стягнення грошових коштів, якщо ціна позову не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 275 Проекту). Передбачається також, що у порядку цього провадження за згодою сторін (ст. 277 проекту ЦПК) може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за виключенням спорів: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування; 5) якщо ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об’єднані з вимогами, вказаними у п.п. 1-5 ч. 3 статті 275 проекту ЦПК.

Відповідно до ст. 280 Проекту змін до ЦПК розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку позовного провадження, з особливостями, передбаченими у цій главі. Елементами апроксимації цивільної процесуальної форми у даному випадку виступають: по-перше, відсутність підготовчого засідання (ч. 3 ст. 280 Проекту); 2) можливість за відсутності клопотань сторін розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін лише за наявними у справі матеріалами, якщо: а) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; б) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін та (або) свідків для повного та всебічного встановлення обставин справи (ч. 6 ст. 280 Проекту); 3) особливості прояву принципу змагальності, що проявляється в обмеженні кола доказів, зокрема, у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з викликом учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків, а також у відсутності судових дебатів (ч. 8 ст. 280 Проекту).

Очевидно, що спрощене позовне провадження, передбачене Проектом змін до ЦПК, є спеціальним безальтернативним порядком, процедурою розгляду спорів із незначною сумою в межах загального позовного провадження.

Вважаю, введення спрощеного позовного провадження стане позитивним кроком, що відповідає загальносвітовим тенденціям регламентації спрощених проваджень та процедур. Поряд з цим, слід зауважити на необхідності забезпечення більшої доступності зазначеної процедури з точки зору зменшення ставки судового збору за даною категорією справ. Крім того, є обґрунтовані думки про те, що вимога обов’язкового представництва адвокатом, що передбачається відповідно до конституційної реформи, не повинна поширюватися на зазначений вид провадження, як це має місце у більшості зарубіжних держав.

 

Переогляд осіб з інвалідністю у законопроекті про мобілізацію: які ризики
Переогляд осіб з інвалідністю у законопроекті про мобілізацію: які ризики
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Олександр Тітов
    Олександр Тітов
    суддя Харківського окружного адміністративного суду