Велика Палата Верховного Суду визначилася, коли справа не підлягає перегляду після рішення Європейського суду з прав людини на користь заявника

Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про закриття провадження за виключними обставинами у справі за позовом екс-працівника СБУ до Служби безпеки України про визнання неправомірною відмови у здійсненні передбачених чинним законодавством компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, та стягнення майнової шкоди.

Так, до ВП ВС надійшла заява про перегляд за виключними обставинами рішень судів на підставі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Заявник просив скасувати зазначені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що 24 червня 2021 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шкіря проти України» (заява № 30850/11), у якому констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду національними судами справи за його позовом до Служби безпеки про визнання неправомірною відмови у здійсненні передбачених чинним законодавством компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, та стягнення майнової шкоди.

Однак Велика Палата Верховного Суду вирішила, що ця справа переглядатися не буде (Справа № 2-а-11256/09, постанова 11 серпня 2022 року).

Обставини справи

20 листопада 2008 року заявник звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до СБУ, у якому просив: визнати неправомірною відмову СБУ у здійсненні йому передбачених чинним законодавством грошових і компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби; стягнути на його користь зі СБУ 7891,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої йому нездійсненням компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби тощо.

Полтавський окружний адміністративний суд в задоволенні позову відмовив. Позивач оскаржив це судове рішення до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Харківський апеляційний адміністративний суд частково задовольнив клопотання представника Служби безпеки України та закрив апеляційне провадження в порядку КАС у частині позовних вимог.

14 вересня 2010 року Апеляційний суд Полтавської області переглянув постанову Полтавського окружного адмінсуду у частині вимог, виділених в окреме провадження та переданих для розгляду в порядку цивільного судочинства, і ухвалою від 14 вересня 2010 року залишив апеляційну скаргу експрацівника СБУ без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 листопада 2010 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

11 березня 2011 року екс-працівник СБУ подав скаргу до ЄСПЛ.

24 червня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Шкіря проти України» (заява № 30850/11), у якому, зокрема, постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Також ЄСПЛ постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 2000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися як відшкодування моральної шкоди; 741 євро 13 центів та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику як компенсацію судових та інших витрат.

Констатуючи порушення державою-відповідачем пункту 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ виходив з того, що:

- заявник був позбавлений права на доступ до суду, оскільки Полтавський окружний адміністративний суд у своєму рішенні не розглянув позовних вимог, якими експрацівник СБУ доповнив свій позов 16 лютого 2009 року, а суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили поза увагою доводи щодо нерозгляду місцевим адміністративним судом зазначених доповнень до позову;

- було порушено право заявника на суд, «встановлений законом», оскільки 14 вересня 2010 року Апеляційний суд Полтавської області розглянув його справу, незважаючи на відсутність законних підстав для цього в національному законодавстві після Рішення Конституційного Суду України від 09 вересня 2010 року, яким визнано неконституційними норми про передачу справ з адміністративних судів до судів загальної юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо строків звернення із заявою до суду

Перш ніж перейти до розгляду по суті заяви про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду визнала необхідним розглянути питання строку звернення із зазначеною заявою, оскільки проміжок часу, що минув від дня набрання судовим рішенням у справі № 2-а-11256/09 законної сили до дня подання згаданої заяви становить більше десяти з половиною років, а тому сама можливість її розгляду має бути оцінена судом у контексті установленого статтею 363 КАС десятирічного строку звернення з такою заявою.

Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Порядок виконання рішень ЄСПЛ визначений Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції, впровадженням в українське судочинство європейських стандартів з прав людини та створенням передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ.

Частиною першою статті 2 цього Закону визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконанням рішення ЄСПЛ є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до статті 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки,  наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

При цьому вказаним вище Законом також визначено дії органів, відповідальних за виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Зокрема, органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов`язані невідкладно та у визначений рішенням ЄСПЛ та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру (частина перша статті 12 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Отже, зазначений Закон передбачає як види додаткових заходів індивідуального характеру, так і вжиття таких заходів невідкладно і саме у визначений законодавством строк.

Разом із цим варто зауважити, що чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами згаданий Закон не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.

Велика Палата Верховного Суду ураховує, що ЄСПЛ визнає певну свободу розсуду національних судів при прийнятті рішень щодо необхідності перегляду судових рішень на підставі рішень, у яких він визнав порушення Конвенції. Однак спосіб, у який Верховний Суд її використовує, підлягає контролю з боку ЄСПЛ.

Як зазначає ВП ВС, з-поміж держав-членів Ради Європи є і такі, правові системи яких взагалі не передбачають можливості поновлення провадження у справі з огляду на дію принципу res judicata і правову визначеність (остаточність судового рішення, позовну давність), зокрема, Ірландія та Ліхтенштейн.

За національним законодавством України механізм повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, передбачений главою 3 розділу ІІІ «Перегляд судових рішень» КАС і реалізовується шляхом звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Водночас пунктом 2 частини другої статті 363 КАС визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною п`ятою статті 361 КАС, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені (частина третя статті 363 КАС).

Відповідно до частини п`ятої статті 366 КАС суд відмовляє у відкритті провадження за виключними обставинами у разі, якщо така заява подана до суду після закінчення строку, визначеного частиною другою статті 363 цього Кодексу.

Отже, пунктом 2 частини другої статті 363 КАС встановлено преклюзивний, тобто такий, що не підлягає поновленню, строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

Зазначені норми процесуального права як норми національного законодавства, що регулюють строки виконання рішень ЄСПЛ, встановлюють строкові обмеження щодо застосування такого додаткового індивідуального заходу з виконання рішень ЄСПЛ, як відновлення попереднього юридичного стану стягувача, зокрема, шляхом відновлення судового провадження та повторного розгляду справи судом.

Водночас ці норми обмежують особу в часі на подання заяви про скасування судового рішення десятьма роками з дня набрання таким рішення законної сили, та такий строк не може бути поновлено чи продовжено.

Як убачається з матеріалів справи, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року у справі № 2-а-11256/09 набрала законної сили 14 вересня 2010 року відповідно до ухвали Апеляційного суду Полтавської області, якою цю постанову було залишено без змін у відповідній частині (згідно з положеннями частини першої статті 223 ЦПК в чинній на той час редакції).

11 березня 2011 року  заявник подав заяву до ЄСПЛ (№ 30850/11).

24 червня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення за цією заявою, у якому встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, і воно набуло статусу остаточного.

24 липня 2021 року було подано заяву про перегляд судових рішень у справі № 2-а-11256/09 за виключними обставинами на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС.

Таким чином, заяву було подано після закінчення передбаченого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС десятирічного строку, який у силу приписів частини третьої цієї ж статті не може бути поновлений.

За змістом частини п`ятої статті 366 КАС подання відповідної заяви після закінчення такого строку унеможливлює її розгляд по суті, провадження за такою заявою не може бути відкрито, а вже відкрите підлягає закриттю.

Фактично таке обмеження переслідує легітимну мету, а саме дотримання принципу юридичної визначеності, однак застосування такої негнучкої норми автоматично до кожної справи без урахування індивідуальних обставин може призвести до невиконання мети перегляду судових рішень і надати підстави для повторної скарги зацікавлених осіб до ЄСПЛ.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду враховує, що вже не вперше розглядає питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань і сформувала різні підходи залежно від фактичних обставин кожної справи.

Так, у постанові від 08 вересня 2020 року в цивільній справі № 2-1606/07 (провадження № 14-662звц19) Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначеного пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, керуючись принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, дійшла висновку про закриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, оскільки прийняла до розгляду цю заяву після спливу десятирічного строку з дня набрання чинності рішеннями національних судів.

Разом із цим у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.

В обох заданих справах заявники звернулися до суду із заявами про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів. При цьому як рішення у справі «Котенко та інші проти України», так і рішення у справі «Горяйнова проти України», постановлені ЄСПЛ, набули статусу остаточних після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів. Аналогічною є ситуація і в цій справі.

З метою забезпечення правової визначеності варто розмежувати застосовані Великою Палатою Верховного Суду підходи до строків звернення із заявами за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань у справах № 2-1606/07 та № 2-а-256/08.

Так, приймаючи рішення про закриття провадження за заявою про перегляд судових рішень у справі № 2-1606/07, Велика Палата Верховного Суду керувалася положеннями частини другої статті 424 ЦПК, якими так само як і статтею 363 КАС, встановлено преклюзивний строк на звернення з такою заявою, що відповідає дотриманню принципу res judicata, а також урахувала, що вимоги заявника були виключно майнового характеру й присуджена ЄСПЛ на його користь сума справедливої сатисфакції в розмірі 2 400 євро була співмірною з розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.

Водночас щодо справи № 2-а-256/08, то її ключова особливість, яку Велика Палата Верховного Суду визнала вагомою настільки, щоб передати цю справу на повторний судовий розгляд попри закінчення передбаченого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС десятирічного строку на подання відповідної заяви, виражалася в тому, що встановлене порушення прав особи носило немайновий триваючий характер (порушення права на працю), відновити яке було можливо виключно за наслідками нового судового розгляду, натомість присудження самої лише грошової компенсації було недостатнім заходом для відновлення цього права настільки, наскільки це можливо (restitutio in integrum). Зокрема, заявниця наголошувала на тому, що отримані нею 4 500 євро, які визначені ЄСПЛ як відшкодування моральної шкоди та компенсація судових витрат, не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо.

На відміну від зазначеної вище ситуації, у справі № 2-а-11256/09, про перегляд рішень у якій наразі ставить питання екс-працівник СБУ, його позовні вимоги до Служби безпеки України мають виключно майновий характер, зокрема позивач просив стягнути зі Служби безпеки України на його користь 7891,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої йому нездійсненням компенсаційних виплат, пов`язаних з проходженням військової служби, у тому числі: 1012,28 грн недоплаченої йому у 2008 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; 1616,87 грн не виплаченої йому за 2007-2008 роки грошової компенсації замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна; 4749,98 грн не виплаченої йому компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; 512,50 грн не відшкодованої вартості проїзду ним та членами його сім`ї в чергову щорічну відпустку за 2007 рік; стягнути на його користь зі Служби безпеки України не наданий йому протягом військової служби з 30 листопада 2000 року по 15 листопада 2008 року пайок у вигляді продуктів (перелік наведено в позові) або стягнути його грошовий еквівалент за ринковими цінами. 16 лютого 2009 року позивач доповнив свою позовну заяву, висунувши додаткові грошові вимоги, у яких просив стягнути зі Служби безпеки України на його користь: 289,62 грн не виплаченої компенсації 50 % фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за листопад 2008 року; 8603,84 грн середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати нарахованої позивачеві грошової компенсації замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі вартості зазначених предметів.

Загальна сума зазначених у позові майнових вимог (з урахуванням заяви про їх збільшення) становить 16 785,09 грн, що на час розгляду Великою Палатою Верховного Суду еквівалентно 447,48 євро.

Згідно з пунктами 56, 58 рішення ЄСПЛ у справі «Шкіря проти України» заявник вимагав 5039,60 грн як компенсацію фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки (приблизно 580 євро на момент подій), 512,50 грн як відшкодування вартості проїзду у відпустку у 2007 році (приблизно 75,40 євро на момент подій) та 8603,84 грн за затримку у виплаті відшкодування за незабезпечення речовим майном (приблизно 990 євро на момент подій). Заявник також вимагав 5000 євро як відшкодування моральної шкоди.

ЄСПЛ відмовив у задоволенні цих вимог, однак присудив заявникові 2000 євро як відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Рекомендації № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» Комітет міністрів, згідно з умовами статті 15 (b) Статуту Ради Європи, звернувся до Договірних Сторін з рекомендацією забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення, наскільки це можливо, restitutio in integrum, пам`ятаючи, що за певних обставин зобов`язання за Конвенцією включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує ЄСПЛ згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції.

У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, у яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде прийнята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

На думку Великої Палати Верховного Суду, присуджені за рішенням ЄСПЛ у справі «Шкіря проти України» заявникові 2000 євро є сумою, співмірною з розміром заявлених ним майнових вимог і завданою порушенням права на справедливий суд моральною шкодою.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що підлягають застосуванню положення пункту 2 частини другої, частини третьої статті 363 КАС, частини п`ятої статті 366 КАС, якими визначені строки та наслідки їх пропуску щодо звернення із заявою про перегляд з метою забезпечення принципу правової визначеності. Цей принцип охоплює не лише змістовний, але й процедурний аспект верховенства права, який ґрунтується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, зокрема ясності та несуперечності закону, застосування прийняття заяви на підставі закону.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду враховує, що на час звернення із заявою про перегляд судових рішень у справі № 2-а-11256/09 ця справа була знищена відповідно до акта про виділення до знищення документів від 11 липня 2021 року № 11 як така, строк зберігання якої закінчився відповіднодо Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 07 грудня 2017 року № 1087 (лист Полтавського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року № 2-а-11256/09/2.1-05/45822/21).

Згідно з абзацом другим пункту 1 згаданого Переліку він є нормативним актом, який встановлює строки зберігання судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду. Так, строк зберігання справ з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить 10 років.

Відповідно до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року матеріали судового провадження у справі № 2-а-11256/09 було відновлено наскільки це було можливо, однак лише частково.

У зв`язку із цим під час повторного розгляду справи не може бути гарантовано повноти дослідження доказів та встановлення обставин, що позначається на об`єктивності самого розгляду. Натомість виникає ризик ухвалення судом іншого рішення, ніж те, яке суд ухвалив би, якби мав усі матеріали справи.

Посилання заявника на те, що справа має бути переглянута національними судами в будь-якому випадку, оскільки про це зазначено безпосередньо в рішенні ЄСПЛ, а преклюзивний строк подачі заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами не підлягає застосуванню з огляду на пріоритет міжнародних норм над національними, є помилковими.

Так, у пункті 58 рішення ЄСПЛ у справі «Шкіря проти України» цей суд зазначив, що згідно з українським законодавством заявник має право звернутися за переглядом його справи з огляду на висновок ЄСПЛ про недотримання національними судами статті 6 Конвенції.

Тобто ЄСПЛ зазначив про право заявника звернутися згідно з українським законодавством із заявою про перегляд судових рішень (що не виключає застосування обмежень щодо її прийнятності), а не визначив обов`язок національного суду переглянути справу заявника в будь-якому випадку незалежно від встановлених цим самим законодавством присічних строків звернення з такою заявою.

Щодо примату норм права міжнародного над нормами національного законодавства Велика Палата Верховного Суду зауважує, що цей принцип не означає незастосування норм національного законодвства у тих випадках, коли норми міжнародного права надають можливість визначити правила на розсуд держави. Цей принцип, зокрема, закріплено в частинах першій та другій статті 3 КАС, які зазначають, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Тобто примат міжнародних правил застосовується, якщо такі правила передбачені міжнародним договором, та вони є іншими, ніж передбачені національним законодавством (у цьому випадку - КАС).

Оскільки інших строків подання заяви про перегляд судових рішень у міжнародних договорах, ратифікованих Україною, не зазначено, то національні органи, які виконують рішення ЄСПЛ, зобов`язані застосувати національне законодавство, що є проявом державного суверенітету.

Те, що стаття 46 Конвенції та положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не ставлять обов`язок виконати рішення ЄСПЛ в залежність від будь-якого строку, не можна розуміти як безумовну підставу для незастосування преклюзивного строку подачі відповідної заяви з метою вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

Підсумовуючи наведене, з урахуванням існування преклюзивного, тобто такого що не підлягає поновленню, строку на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань та з огляду на обставини цієї конкретної справи, зокрема відшкодування за рішенням ЄСПЛ суми коштів, співмірної позовним вимогам заявника, а також на фактичну неможливість належного відновлення знищених за закінченням строків зберігання матеріалів справи № 2-а-11256/09, внаслідок чого повторний судовий перегляд міг би призвести до нових порушень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд судових рішень. Таке право обмежене щодо умов прийнятності скарги і саме таким чином врегульоване з боку держави, яка, встановлюючи відповідний строк, користується певними межами її розсуду, допустимими згідно з Конвенцією.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

Окрема думка

Разом з тим, частина суддів ВП ВС висловила окрему думку. Вони зазначили, що Велика Палата Верховного Суду сформувала неоднакові підходи до вирішення питання про можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами у разі, якщо внаслідок тривалого розгляду справи ЄСПЛ відповідна заява з огляду на набрання рішенням ЄСПЛ статусу остаточного після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів була подана після закінчення встановленого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС строку.

«Ухвалою від 07.09.2021 Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за заявою Позивача про перегляд за виключними обставинами та призначила заяву до розгляду,а ухвалою від 11.08.2022 закрила провадження за заявою Позивача з підстав пропуску встановленого КАС преклюзивного строку на звернення із заявою про перегляд за виключними обставинами, який поновленню не підлягає.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює обов`язок кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.

Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію, Україна визнала обов`язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною  Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України, регулюються Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон), частиною першою статті 2 якого передбачено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, за частиною першою якої Високі Договірні Сторони зобов`язалися виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

При цьому Закон не містить положень щодо «строків давності» за зобов`язаннями України виконати рішення ЄСПЛ, ухвалене у спорі, стороною якого є Україна, не містить таких строків і сама Конвенція.

У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Це ж положення закріплене і в частині першій статті 2 Закону, до предмета регулювання якого віднесені, зокрема, питання, що виникають у зв`язку з обов`язком України виконати рішення ЄСПЛ у справі проти України та з необхідністю усунення причин порушення державою Конвенції і протоколів до неї.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» ((Scozzari and Giunta v. Іtaly), заяви № 39221/98 та № 41963/98, пункт 249, 13.07.2000) під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення Європейського суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого Європейський суд визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні, і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.

Положеннями глави 3 Закону передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.За змістом статті 10 Закону додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Зазначені приписи Закону узгоджуються з Рекомендацією №R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», у якій Комітет Міністрів  закликав Договірні Сторони забезпечити адекватні можливості повторного розгляду  справи,  включаючи поновлення провадження,  у  випадках,  коли  Суд  визнав  порушення Конвенції, особливо: (i) коли потерпіла сторона і далі  зазнає  значних  негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; (ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів  результат оскарженого провадження на національному рівні.

Констатуючи порушення Україною взятих на себе міжнародних зобов`язань, у Рішенні ЄСПЛ вказав на те, що в цій справі заявник доповнив свій позов, висунувши додаткові грошові вимоги 16.02.2009, а у своїй постанові від 17.11.2009 суд першої інстанції не розглянув це питання; заявник поскаржився до Харківського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України на нерозгляд судом першої інстанції його додаткових позовних вимог і ці суди також не прокоментували це питання; таким чином заявник не отримав жодного рішення по суті щодо його додаткових позовних вимог від 16.02.2009; зазначених обставин достатньо для висновку Суду про те, що заявник був позбавлений права на доступ до суду, отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Щодо скарги заявника на те, що Апеляційний суд Полтавської області не був «судом, встановленим законом», Суд зауважив, що Конституційний Суд України визнав у своєму рішенні від 09.09.2010 неконституційними норми про передачу справ з адміністративних судів до судів загальної юрисдикції; 14.09.2010 Апеляційний суд Полтавської області розглянув справу заявника, незважаючи на відсутність законних підстав для цього в національному законодавстві після рішення Конституційного Суду України, тому Суд дійшов висновку про те, що справа заявника не була розглянута компетентним відповідно до національного законодавства судом, що становило порушення його права на суд, «встановлений законом», отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Тобто в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки та недоліки, допущені судами.

Не викликає сумніву той факт, що зазначені обставини є виключними та в розумінні КАС могли б слугувати підставою для перегляду прийнятих у цій справі судових рішень.

Утім, після відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у цій справі за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду поданої заяви, оскільки ця заява подана після закінчення встановленого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС десятирічного строку, який не підлягає поновленню згідно з положенням частини третьої вказаної статті.

Разом із цим звертаємо увагу, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо застосування наслідків спливу строку звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

У справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21), в якій рішення ЄСПЛ «Горяйнова проти України», що було підставою звернення із заявою про перегляд судових рішень національних судів за виключними обставинами, набуло статусу остаточного після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів, Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.07.2021 заяву ОСОБА_2 про перегляд судових рішень задовольнила частково; судові рішення скасувала, а справу передала на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу також на те, що сплив встановленого КАС строку на звернення із заявою про перегляд не був пов`язаний з несвоєчасним вчиненням заявницею дій щодо звернення до національного суду з відповідною заявою, а був обумовлений тривалим розглядом справи ЄСПЛ.

При цьому Велика Палата Верховного Суду послалася на те, що у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ установив суттєві порушення національними судами норм процесуального права, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, однак відшкодував заявниці лише моральну шкоду та компенсацію судових витрат, установивши при цьому, що звільнення заявниці було необґрунтованим, а національні суди не розглянули більшість ключових питань, якщо взагалі якесь із них, у зв`язку із чим дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.

Рішення ЄСПЛ в даній справі, як і у справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21), заяву в якій розглядала Велика Палата Верховного Суду, набуло статусу остаточного після спливу встановленого десятирічного строку на звернення із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів і сплив цього строку також не був пов`язаний з несвоєчасним вчиненням заявником дій щодо звернення з цією заявою, а є наслідком тривалого розгляду справи ЄСПЛ.

У цій справі в ухвалі від 11.08.2022 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на обставини цієї конкретної справи, зокрема відшкодування за рішенням ЄСПЛ суми коштів, співмірної з позовними вимогами ОСОБА_1 , а також фактичну неможливість належного відновлення знищених за закінченням строків зберігання матеріалів справи № 2-а-11256/09, новий розгляд міг би призвести до нових порушень Конвенції, відсутні підстави для розгляду заяви Позивача про перегляд судових рішень.

Поряд з цим у Рішенні, вказуючи на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо доступу до суду, права на вирішення спору судом, а також права на суд, встановлений законом, ЄСПЛ відхилив вимоги заявника, який вимагав 5039,60 грн як компенсації фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки (приблизно 580 євро на момент подій), 512,50 грн відшкодування вартості проїзду у відпустку у 2007 році (приблизно 75,40 євро на момент подій). Щодо 8603,84 грн за затримку у виплаті відшкодування за незабезпечення речовим майном (приблизно 990 євро на момент подій) ЄСПЛ визнав цю вимогу передчасною, оскільки національні суди не ухвалили рішення щодо цього. У зв`язку із цим Суд зазначив, що згідно з українським законодавством заявник має право звернутися за переглядом його справи з огляду на висновок Суду щодо недотримання національними судами статті 6 Конвенції. ЄСПЛ постановив до сплати на користь заявника 2000 євро компенсації моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, а також 741,13 євро як компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.

Отже, Велика Палата Верховного Суду сформувала неоднакові підходи до вирішення питання про можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами у разі, якщо внаслідок тривалого розгляду справи ЄСПЛ відповідна заява з огляду на набрання рішенням ЄСПЛ статусу остаточного після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів була подана після закінчення встановленого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС строку.

Вважаємо, що з урахуванням наведених вище норм у вирішенні цього питання розмежування має відбуватися за критеріями, що враховують можливість усунення порушення конвенційних прав особи, на користь якої ЄСПЛ прийняв рішення, відновлення її попереднього юридичного стану, а також з необхідністю зважати на те, чи матиме місце втручання у права третіх осіб у зв`язку зі здійсненням перегляду.

Факт присудження ЄСПЛ до відшкодування суми, співмірної із заявленими у відповідній справі майновими вимогами особи, не є визначальним у визначенні можливості відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення, що також не повинно ставитися у залежність від порядку та строків зберігання матеріалів справи національними судами.

З огляду на наведене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не мала підстав для закриття провадження за поданою в цій справі заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів, а мала продовжити її розгляд».

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.