Істотні порушення суддею норм процесуального права за відсутності доказів умислу свідчать про наявність дисциплінарного проступку – Верховний Суд

Істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя, за відсутності доказів умисного характеру таких порушень, свідчить про наявність у діях судді дисциплінарного проступку, наслідком чого стало притягнення її до дисциплінарної відповідальності. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 10 червня 2025 року по справі № 571/832/17.

Обставини справи

Органом досудового розслідування суддя місцевого суду обвинувачувалась в тому, що вчинила підбурювання адвоката до складання і видачі завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, вчинене повторно, та постановила завідомо неправосудне рішення.

Суди попередніх інстанцій визнали суддю невинуватою та виправдали у зв’язку з недоведеністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 375 КК. У касаційній скарзі прокурор стверджує, що в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини виправданої.

Позиція Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду залишив без змін ухвалу апеляційного суду. В обґрунтування позиції ККС ВС вказав, що на законодавчому рівні не визначено поняття «неправосудне судове рішення», не розтлумачено його і Конституційним Судом України, відсутні підстави ототожнювати його з такими поняттями, як «незаконне» та «необґрунтоване», а також немає підстав стверджувати, що неправосудне судове рішення це у будь-якому випадку таке рішення, яке було скасовано вищою судовою інстанцією.

Крім того, наголошено, що поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, установленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості судді, а також її показання, яка заперечила свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, та показання свідків, яких було допитано в цьому суді.

Місцевий суд констатував, що твердження судді про її непричетність до кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст 358, ч. 1 ст. 375 КК, не спростовуються наданими стороною обвинувачення доказами, а зводяться до численних процесуальних порушень судді під час провадження у цивільній справі, не можуть безумовно, самі по собі указувати на свідоме допущених суддею порушень вимог ЦПК з метою винесення завідомо неправосудного рішення. Порушення суддею норм ЦПК могло обумовлюватися рівнем її професійної компетенції тощо.

У будь-якому разі такі твердження не перевірені та не спростовані беззаперечними доказами, а твердження сторони обвинувачення у цій частині фактично є припущеннями.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, за результатом дослідження письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, установив, що певні письмові докази є недопустимими з підстав порушення процедури доступу до них.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів ККС зазначила, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявними доказами підтверджується лише факт істотних порушень суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що свідчить про наявність дисциплінарного проступку у діях судді, наслідком чого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.