Розлучення довжиною в життя: суд в Ужгороді поділив мільйонні статки подружжя після 41 року шлюбу

Суд в Ужгороді за один день розділив майно, яке накопичувалося понад чотири десятиліття. Історія, що бере свій початок ще у 1984 році з актового запису в Соломонівській сільській раді, завершилася юридичним розмежуванням інтересів і власності. Судове рішення стало фіналом у багаторічному шлюбі, який колись формувався на надіях і спільних планах, а завершився детальною інвентаризацією всього нажитого.

Коли вирішальним є лише багатство

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області розглянув у відкритому засіданні цивільну справу №308/15847/25 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Як зазначено в матеріалах справи, протягом останніх декількох років сімейне життя «поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення належних шлюбних відносин». На переконання дружини (позивачки) «реєстрація шлюбу носить формальний характер».

Подружжя, яке прожило разом понад 41 рік, перестало підтримувати сімейні стосунки: спільне господарство не велося, взаємна підтримка була відсутня, а погляди на подальше життя та майнові питання стали діаметрально протилежними. За таких обставин наявність запису про шлюб у державному реєстрі вже не відповідала фактичному стану речей. Суд констатував, що подальше збереження шлюбу не узгоджується з правовою природою сімейних відносин, які відповідно до законодавства мають ґрунтуватися на добровільності, взаємній згоді та спільному житті.

Оцінивши пояснення сторін і зібрані докази, суд дійшов висновку про неможливість подальшого спільного життя подружжя та необхідність розірвання шлюбу. Водночас визначальним у цій справі стало не саме припинення шлюбних відносин, а поділ значного масиву майна, набутого сторонами протягом десятиліть спільного життя. До переліку такого майна входили квартири, житлові будинки, земельні ділянки, нежитлові приміщення та транспортні засоби, кожен із яких потребував окремої правової оцінки.

Під час розгляду справи було досліджено відомості з державних реєстрів, договори купівлі-продажу, державні акти на землю, а також свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів. За результатами аналізу встановлено, що переважна більшість спірного майна була набута під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та має правовий режим спільної сумісної власності. Відповідач не заперечував проти розірвання шлюбу та визнав заявлені позовні вимоги.

За рішенням суду позивачці було передано значну частину нерухомого майна. До її частки увійшла квартира площею 43,5 кв. м у місті Ужгород вартістю понад один мільйон гривень. Крім того, їй було передано житловий будинок площею 168,2 кв. м разом із земельною ділянкою загальною вартістю понад два мільйони гривень. Також дружина отримала нежитлову будівлю площею 177 кв. м, оцінену майже у три мільйони гривень, та земельну ділянку, розташовану поруч із цією будівлею. Окремо суд передав їй житловий будинок площею 48 кв. м із земельною ділянкою площею чверть гектара в одному з населених пунктів Ужгородського району, житловий будинок площею 123,1 кв. м у селі Соломоново разом із земельною ділянкою площею понад 18 соток, а також дві земельні ділянки в урочищі «Страж» – площею пів гектара та понад один гектар. До складу її майнової частки увійшов і автомобіль «Skoda Octavia A7» 2019 року випуску.

Відповідачу також було передано значний обсяг майна. До його частки суд відніс дві великі земельні ділянки площею по 2,5 га кожна, розташовані у селі Соломоново, які є найбільшими за площею об’єктами у цій справі. Крім того, йому було передано ще три земельні ділянки площею майже 27 соток, 34 сотки та 80 соток. Також відповідач отримав житловий будинок площею 44,7 кв. м разом із земельною ділянкою площею понад 21 сотку в Ужгородському районі та автомобіль «Volkswagen Golf» 2011 року випуску.

Під час здійснення поділу майна суд урахував фактичні обставини його набуття та користування, а також визнав застосування принципу рівності часток обґрунтованим. Підстав для відступу від цього принципу встановлено не було. Визнання позову відповідачем дало змогу уникнути додаткових спорів і сприяло ефективному завершенню процесу. Прийняте рішення фактично закріпило юридичне розмежування майнових інтересів сторін після багаторічного спільного життя.

Презумпція спільності і розподіл за стандартами ВС

Розглядаючи вимогу про розірвання шлюбу, суд першої інстанції керувався не лише поясненнями сторін, а й усталеною практикою Верховного Суду щодо сутності сімейних правовідносин. У численних постановах Верховного Суду наголошується, що сама по собі державна реєстрація шлюбу не може бути підставою для його збереження за відсутності реальних сімейних відносин. Шлюб як правовий інститут передбачає спільне життя, взаємну підтримку та ведення спільного господарства, а не формальне існування актового запису.

Суд встановив, що сторони протягом тривалого часу не підтримували сімейних відносин, що відповідає критеріям так званого «формального шлюбу», які неодноразово застосовувалися Верховним Судом у подібних справах. Практика ВС є послідовною: якщо збереження шлюбу суперечить інтересам хоча б одного з подружжя та не має соціального змісту, суд зобов’язаний припинити такі правовідносини.

Додатковим аргументом на користь розірвання шлюбу стало визнання позову відповідачем. Верховний Суд у своїх правових позиціях звертає увагу, що відсутність спору між сторонами щодо припинення шлюбу свідчить про остаточний розпад сім’ї та виключає необхідність вживання заходів для примирення. У цій справі суд обґрунтовано дійшов висновку, що примусове збереження шлюбу за таких умов суперечило б принципу свободи сімейних відносин.

Поділ спільного майна подружжя здійснювався з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо режиму спільної сумісної власності. ВС неодноразово підкреслював, що визначальним для встановлення правового режиму майна є час та джерело його набуття, а не лише відомості державних реєстрів. Саме цей підхід було покладено в основу судового аналізу.

Усі спірні об’єкти були набуті під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Доказів, які б підтверджували набуття майна за особисті кошти, отримані до шлюбу, у спадщину або в дар, сторонами не надано. Верховний Суд у таких випадках послідовно зазначає, що презумпція спільності майна діє до моменту доведення протилежного, а тягар доказування покладається на того з подружжя, хто заявляє про особистий характер майна.

Застосовуючи принцип рівності часток, суд діяв у межах усталеної практики Верховного Суду. Відступ від цього принципу можливий лише за наявності істотних обставин, зокрема недобросовісної поведінки одного з подружжя, ухилення від утримання сім’ї чи використання майна на шкоду її інтересам. Жодних таких обставин у справі встановлено не було. У результаті за кожною зі сторін закріплено чітко визначений перелік нерухомості, земельних ділянок і транспортних засобів.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.