Богдан Моніч: Оновлення Ради суддів — це природний процес, а не перепочинок, інтерв'ю за підсумками ХХ з’їзду
ХХ черговий з’їзд суддів України запам’ятався не лише ухваленням важливих для судової системи рішень, а й відчутними кадровими змінами в органах суддівського самоврядування. Однією з найбільш обговорюваних новин стала відсутність серед кандидатів до нового складу Ради суддів України її багаторічного голови — Богдана Моніча.
Суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду Богдан Моніч очолював Раду протягом рекордного періоду та керував інституцією у складний для судової влади час — під час масштабних законодавчих реформ і в умовах повномасштабної війни. Однак цього разу він вирішив не висувати свою кандидатуру до нового складу органу.
Про причини такого рішення, подальші професійні плани та питання легітимності з’їздів суддів Богдан Моніч під час Зїзду розповів «Судово-юридичній газеті».
— Богдане Сильвестровичу, багато хто звернув увагу на те, що Ваше прізвище було відсутнє у списках кандидатів до нового складу Ради суддів. Ви назвали це свідомим рішенням, спрямованим на ротацію керівництва. Розкажіть детальніше, чим саме воно зумовлене?
Богдан Моніч: Мабуть, Ви маєте на увазі, що моє прізвище не пропонувалося для включення до бюлетенів для голосування. Це було свідоме рішення. Я переконаний, що для будь-якої інституції природним є процес оновлення та ротації. Це дозволяє уникати застою, приносить нові підходи і нову енергію до вирішення завдань. Безумовно, органи суддівського самоврядування тут не є винятком. Моя каденція на посаді голови Ради суддів України припала на складний період — реформування судової системи та виклики, пов’язані з повномасштабною війною. Тому вважаю правильним дати можливість новому складу Ради суддів продовжити цю роботу.
— Ви очолювали Раду суддів рекордний термін. Чи відчуваєте потребу в професійному перепочинку?
Богдан Моніч: Я б не називав це перепочинком. Робота судді сама по собі передбачає постійну відповідальність і значне навантаження. Після завершення роботи в Раді суддів я планую зосередитися на здійсненні правосуддя у Сьомому апеляційному адміністративному суді. Це моя основна професійна діяльність. Разом з тим, досвід роботи в органах суддівського самоврядування, безумовно, залишиться частиною моєї професійної практики, і я готовий ділитися ним у професійних дискусіях щодо розвитку судової системи.
— Чи вважаєте ви існуючу процедуру притягнення суддів до відповідальності справедливою, чи вона потребує коригування для захисту незалежності судді?
Богдан Моніч: Питання дисциплінарної відповідальності суддів завжди потребує дуже виваженого підходу, адже тут важливо зберегти баланс між відповідальністю судді перед суспільством і гарантіями незалежності судової влади. Наразі дисциплінарні провадження здійснює Вища рада правосуддя із Службою дисциплінарних інспекторів, і загалом ця система функціонує. Водночас ця процедура потребує певного вдосконалення. Слід чіткіше визначити види дисциплінарних проступків та види дисциплінарних стягнень. Також потрібно забезпечити прозорість і передбачуваність дисциплінарних процедур та не допустити використання дисциплінарних механізмів як інструменту тиску на суддів.
— Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає лише два види з’їзду: черговий та позачерговий. Поняття триваючого з’їзду, який роками перебуває в стані перерви, у законі відсутнє. Як ви оцінюєте легітимність кадрових призначень, зроблених делегатами, чий мандат видавався колективами судів під зовсім інший порядок денний і на інший термін? Чи не вбачаєте ви тут ризику для подальшого оскарження всіх рішень ВРП чи КСУ?
Богдан Моніч: Закон дійсно передбачає проведення чергових та позачергових з’їздів суддів. Разом з тим, практика перерв у роботі з’їзду сформувалася як організаційний механізм для вирішення важливих питань у складних умовах. Тим більше, коли законодавство залишається недосконалим. На мою думку, легітимність рішень слід оцінювати насамперед з точки зору дотримання процедур. Рішення ухвалювалися делегатами, обраними суддями, які діяли в межах наданих їм повноважень. Тому я вважаю ці рішення легітимними.
Водночас дискусія щодо вдосконалення законодавчого регулювання роботи з’їзду є цілком нормальною. Якщо законодавець вважатиме за необхідне більш чітко врегулювати ці процедури, це може лише підвищити правову визначеність і довіру до відповідних рішень. Але таке регулювання потрібно здійснювати з урахуванням думки суддівської спільноти. Що ж до ризиків оскарження рішень, то будь-яке рішення органу державної влади може бути предметом юридичної оцінки, і це є нормальним елементом правової держави.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
