Президентські вибори в України в умовах воєнного стану: позиція ВП ВС
Однією з ключових гарантій демократичної форми правління є проведення виборів у визначені Конституцією строки. Саме через вибори реалізується принцип народного суверенітету і забезпечується змінюваність влади.
Водночас повномасштабна війна поставила перед правовою системою України складне питання: чи може держава відкласти проведення виборів, якщо їх організація в умовах воєнного стану об’єктивно неможлива або небезпечна?
У справі № 990/210/24 Велика Палата Верховного Суду розглянула спір щодо непризначення парламентом чергових виборів Президента України після спливу п’ятирічного строку його повноважень та сформулювала важливий підхід до співвідношення виборчих прав громадян і режиму воєнного стану.
Обставини справи
У червні 2024 року громадянин звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України. Позивач просив визнати протиправною бездіяльність парламенту щодо непризначення виборів Президента України на 31 березня 2024 року та зобов’язати Верховну Раду ухвалити постанову про їх призначення.
На обґрунтування позову він зазначав, що останні президентські вибори відбулися 31 березня 2019 року, а новообраний Президент України склав присягу 20 травня 2019 року. Відтак п’ятирічний строк повноважень глави держави, передбачений статтею 103 Конституції України, сплив 21 травня 2024 року. На думку позивача, Верховна Рада, яка відповідно до пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України призначає чергові вибори Президента, повинна була виконати цей обов’язок у встановлені строки.
Позивач також стверджував, що непризначення виборів порушує його конституційне право брати участь у виборах і бути обраним на пост Президента України. Крім того, він вважав, що положення законодавства, які передбачають неможливість проведення виборів під час воєнного стану, суперечать Конституції України, а тому суд мав застосувати норми Основного Закону як норми прямої дії.
Касаційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку, що непризначення виборів у період воєнного стану відповідає чинному законодавству. Позивач оскаржив це рішення до Великої Палати Верховного Суду.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Розглядаючи справу, Велика Палата передусім звернулася до конституційних засад виборчого права. Конституція України гарантує громадянам право брати участь в управлінні державними справами та вільно обирати і бути обраними до органів державної влади. Водночас Основний Закон передбачає можливість тимчасового обмеження окремих прав і свобод під час дії воєнного або надзвичайного стану.
Суд зазначив, що відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження конституційних прав і свобод. До таких прав належить і право брати участь в управлінні державними справами, у тому числі право обирати і бути обраним.
Ці конституційні положення конкретизуються у спеціальному законодавстві. Так, стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо передбачає, що під час дії воєнного стану забороняється проведення виборів Президента України, виборів до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Велика Палата наголосила, що ця норма є чинною та не була визнана неконституційною, а тому підлягає застосуванню.
Як зазначено у постанові ВП ВС: «… межі дискреції ВРУ щодо призначення / непризначення чергових виборів Президента України, зокрема і вирішення питань щодо наявності чи відсутності підстав для їх проведення в умовах дії воєнного стану, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному (судовому) контролю з метою уникнення ризиків формування та функціонування системи державної влади в Україні не на конституційних засадах, порушення принципів народовладдя, поділу державної влади та верховенства права, появи передумов для узурпації влади.»
Суд також звернув увагу на положення Виборчого кодексу України, відповідно до яких рішення про призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався або був припинений у зв’язку із введенням воєнного стану, має бути ухвалене не пізніше одного місяця після його припинення або скасування.
Оцінюючи аргументи позивача щодо прямої дії Конституції, Велика Палата зазначила, що застосування конституційних норм не може ігнорувати чинне законодавче регулювання, яке конкретизує можливість обмеження прав під час воєнного стану.
ВП ВС зазначила: «Оскільки на сьогодні положення статті 19 Закону № 389-VIII щодо заборони проведення виборів Президента України в умовах воєнного стану як однієї з гарантій законності в такий період не визнані неконституційними, то у ВРУ в умовах введеного в країні воєнного стану правові підстави для неврахування такого припису закону відсутні. У цьому випадку саме умова воєнного стану є тією обставиною, з якою Основний Закон України допускає обмеження права обирати і бути обраними. Це, у свою чергу, спростовує доводи позивача про невідповідність статті 19 Закону № 389-VIII (в частині заборони проведення виборів) Конституції України і, як наслідок, неможливість її застосування до спірних правовідносин.»
ВП ВС вказала: «Визначаючи обсяг виборчого права з урахуванням міжнародних принципів та стандартів його реалізації, слід зазначити, що виборче право не є абсолютним і допускає певні обмеження, про що вже зазначалося вище. Важливо лише, щоб обмеження прав, визначених у статті 25 Міжнародного пакту та статті 38 Конституції України (право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування), не були необґрунтованими.»
Таким чином, вжиття будь-яких заходів, які є втручанням у реалізацію виборчого права, має ґрунтуватися на законі, воно має переслідувати правомірну (легітимну) мету.»
Також з урахуванням статей 20 Виборчого кодексу України та 19 Закону № 389-VIII обмеження виборчих прав можуть бути зумовлені обставинами, що унеможливлюють проведення виборів, зокрема безпековою ситуацією в умовах збройної агресії та неможливістю участі значної кількості військовослужбовців у виборчому процесі.
Відтак, обмеження, встановлені статтею 19 Закону № 389-VIII щодо заборони проведення виборів Президента України під час дії воєнного стану, застосовані законодавцем, у тому числі, з метою дотримання конституційного принципу вільних виборів, передбаченого статтею 71 Конституції України, а також створення під час режиму воєнного стану умов для нормалізації ситуації, забезпечення безперервності реалізації публічної влади та, як наслідок, зупинення розвитку кризових тенденцій. Не менш важливим є й уникнення ризику життю, здоров`ю та безпеці громадян, що може виникнути в умовах воєнного стану під час здійснення волевиявлення.
Суд, узагальнюючи зазначене вище, зазначив, що статтею 64 Основного Закону України в умовах воєнного стану допускаються окремі обмеження права обирати і бути обраним; стаття 19 Закону № 389-VIII містить імперативний припис, який забороняє проводити вибори Президента України в умовах воєнного стану; стаття 20 ВК України дає підстави для визначення строку дії обмежень виборчих прав - не пізніше місяця з дня припинення або скасування воєнного стану, тому ВРУ не було допущено протиправної бездіяльності.
З урахуванням цього Велика Палата погодилася з висновком суду першої інстанції, що Верховна Рада України, не призначивши вибори Президента України на 31 березня 2024 року, діяла на підставі та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і не допустила протиправної бездіяльності.
Також ВП фактично підтвердила конституційний принцип безперервності президентської влади. Сплив п’ятирічного строку повноважень Президента не означає їх автоматичного припинення, адже відповідно до статті 108 Конституції України глава держави здійснює свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Ця конституційна конструкція покликана запобігти інституційному вакууму влади, зокрема в умовах воєнного стану.
У цій справі ВП ВС сформулювала важливу правову позицію щодо співвідношення виборчих прав громадян і режиму воєнного стану. Суд підтвердив, що принцип періодичності виборів залишається фундаментальною гарантією демократії, однак його реалізація може бути тимчасово обмежена, якщо це прямо передбачено законом і зумовлено необхідністю захисту держави та безпеки громадян.
Водночас рішення дає дійти висновку, що навіть у таких питаннях парламентська дискреція не є абсолютною і підлягає судовому контролю. Адміністративні суди можуть перевіряти дії або бездіяльність парламенту з точки зору законності та пропорційності, однак за наявності чинної законодавчої заборони суд не може зобов’язати парламент діяти всупереч закону.
Фактично Велика Палата Верховного Суду окреслила конституційний баланс між принципом періодичності виборів як фундаментальною гарантією демократії та необхідністю забезпечення безперервності функціонування державної влади в умовах збройної агресії.
Таким чином, суд підтвердив, що непризначення президентських виборів під час воєнного стану є наслідком законодавчо встановлених обмежень виборчих прав, які мають легітимну мету та відповідають конституційним засадам функціонування державної влади в особливий період.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
