Верховний Суд пояснив, чи доводить реєстрація за однією адресою зі спадкодавцем прийняття спадщини

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення у справі за заявою керівника Берестинської окружної прокуратури.

Справа № 624/93/25 стосується питання про визнання спадщини відумерлою після смерті власниці земельних ділянок сільськогосподарського призначення та передачу такого майна у власність територіальної громади.

Предмет спору

У січні 2025 року керівник Берестинської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду із заявою в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Берестинського району Харківської області про визнання спадщини відумерлою.

Підставою для звернення стало те, що на території Кегичівської селищної ради знаходяться земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 6323180600:01:000:0129 площею 6,0579 га та 6323180600:01:000:0126 площею 6,0574 га, які належали на праві приватної власності громадянці, що померла. Місцем смерті зазначено селище Кегичівка Берестинського району Харківської області. За життя вона проживала за адресою, розташованою в цьому ж населеному пункті.

З інформації, наданої Кегичівською селищною радою, встановлено, що померла проживала за вказаною адресою одна та без реєстрації місця проживання. Квартира, в якій вона фактично проживала, належала на праві приватної власності її брату. Місцезнаходження останнього невідоме, а з 3 серпня 2016 року він оголошений у державний розшук.

Відомості Спадкового реєстру не містять інформації про наявність заповіту, відкритих спадкових справ або виданих свідоцтв про право на спадщину щодо майна померлої. З метою встановлення можливих спадкоємців або інших заінтересованих осіб окружною прокуратурою було розміщено повідомлення у місцевому друкованому виданні «Вісті Берестинщини» про вирішення питання щодо визнання спадщини відумерлою.

Прокурор зазначав, що після смерті спадкодавця відсутні спадкоємці за законом і за заповітом, які б прийняли спадщину, а строк для її прийняття сплив ще до введення воєнного стану на території України. При цьому орган місцевого самоврядування тривалий час не вживав заходів для звернення до суду із відповідною заявою, що і стало підставою для представництва інтересів держави прокурором.

У зв’язку з цим заявник просив суд визнати відумерлою спадщину, до складу якої входять зазначені земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Рішення судів попередніх інстанцій

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 19 березня 2025 року у задоволенні заяви було відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що прокурор мав правові підстави для звернення до суду в інтересах держави відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки після спливу одного року з часу відкриття спадщини Кегичівська селищна рада не вживала заходів щодо визнання спадщини відумерлою та передачі майна територіальній громаді.

Разом з тим суд відмовив у задоволенні заяви, виходячи з того, що останнє місце проживання спадкодавця збігалося з місцем реєстрації її брата. Матеріали справи не містять доказів того, що брат помер або був оголошений померлим. Оскільки він не усунений від права на спадкування, суд дійшов висновку про можливість фактичного прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, що виключає можливість визнання спадщини відумерлою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 6 листопада 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що вони відповідають встановленим обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.

Позиції та висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права у визначених законом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень у межах доводів касаційної скарги та не вправі встановлювати нові обставини або оцінювати докази інакше, ніж це зроблено судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до глави 86 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово на підставі споріднення. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття закон передбачає перехід такого майна до територіальної громади.

Стаття 1277 Цивільного кодексу України встановлює, що орган місцевого самоврядування зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини. У разі визнання спадщини відумерлою вона переходить у власність територіальної громади.

Верховний Суд підкреслив, що для визнання спадщини відумерлою необхідно встановити сукупність юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців або неприйняття ними спадщини, а також дотримання відповідної процедури органом місцевого самоврядування.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні заяви, виходили з наявності брата спадкодавця, який не усунений від права на спадкування, а також з того, що його зареєстроване місце проживання збігалося з останнім місцем проживання спадкодавця, що може свідчити про фактичне прийняття спадщини.

Верховний Суд визнав такий висновок передчасним. Суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом установленого строку не заявив про відмову від неї.

При цьому сама лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем не є достатнім доказом фактичного прийняття спадщини. Такий правовий висновок раніше викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц.

Для застосування положень частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України необхідно встановити саме факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Цей правовий висновок також підтверджено постановою Об’єднаної палати Верховного Суду від 4 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.

Колегія суддів зазначила, що суди попередніх інстанцій не встановили факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, а лише припустили можливість такого проживання, виходячи з реєстрації місця проживання. Однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на те, що апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

У результаті касаційну скаргу задоволено частково, постанову Харківського апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її прийняття та є остаточною.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.